Той факт, що тема СЗЧ увійшла в медійне поле, з одного боку, дає можливість привернути увагу до цієї проблеми. Проте з іншого боку, чи корисно це для армії? Ні. Це ніби всім сказали: "СЗЧ - норма, за це нічого не буде". Але "легалізація СЗЧ" — це злочин і велика проблема. Адже це - можливий розпад армії, фронту, це грає на руку Путіну.
Тож не дивно, що тема СЗЧ перетворюється на масштабний проєкт, який використовує Російська Федерація. Розганяються ІПСО як через підкуплених людей, так і через корисних ідіотів. Таким чином Росія демотивує нашу армію, бо їхня армія теж дуже демотивована.
Загалом я б розділяв проблему СЗЧ на дві частини, пов’язані між собою. Перша – організаційна, а друга – психологічна.
Люди можуть йти в СЗЧ і не розуміти, що вони роблять. Багато разів, я розмовляв з бійцями, розпитував їх та чув: "Я хочу в СЗЧ". Запитував: "Ну, добре, пішов. І що далі?". Відповіді не було. Часто люди думають лиш про те, щоб просто встати і піти, а що потім — незрозуміло. І коли ми про це говоримо, говоримо про наслідки, про сім’ю, про побратимів, про командира, дуже багато передумують.
Інколи дехто ділиться думкою: "Краще я в тюрму сяду". Відповідаю: "Хлопці, дивіться, зараз не одна тисяча людей вийшли з тюрми й пішли в українську армію. Вони зараз воюють. Як ви думаєте, чому?". Це трошки людей розвертає…
Військові дуже часто розповідають психологам: "Ми будемо воювати рік, три, сім років. Але скажіть нам, як ми це плюс-мінус будемо робити. Наприклад: рік повоював, у тебе два місяці відпочинку, або пів року повоював — на місяць відпустили". І якщо зараз взяти військового ЗСУ і людину, яка сидить в тюрмі, то, з точки зору правил, у вигіднішому становищі — другі. Адже в тюрмі знають, скільки їм часу лишилось, а в ЗСУ...
Основне питання у тому, що людям потрібно відновлюватися. Найкращий професіонал, якщо не поїсть і не поспить, буде робити дивні речі, іноді потім сам себе буде запитувати, чому він це зробив. Людська психіка — не безмежна. Є "батарейка", яка сідає. І коли вона нижче певної критичної лінії, скажімо, у районі 20-30% — все, глючить. Психологічний стан треба періодично відновлювати. Людина має поспати, поїсти та перезавантажитися.
Якщо брати стандарти НАТО, то там людина воює три місяці, потім відновлюється на ППД, після цього їде додому на місяць, повертається - знову на ППД, втягується, налаштовується, і лише після цього знову йде воювати. У нас такого і близько немає, і це проблема.
Тому, звісно, нам потрібні спеціалісти, які вміють воювати. Але вони повинні мати правила, "рамку", як вони будуть це робити. Бо коли немає "рамок", люди втомлені, виснажені, не бачать позитивного результату, то починають думати: "Що я тут роблю? Навіщо воно мені все потрібно"…
Ми можемо говорити, що є купа проблем з ротаціями. Але якщо людину вивести, дати відпочити кілька тижнів, повірте, вона назад прибіжить. Не можуть просто так сидіти на цивілці військові, які вже рік-півтора прослужили. Вони повертаються. Але при цьому люди мають розуміти, що є певний процес, що вони мають право: прийти, побути й, за бажання, повернутися.
Олег Крець, психолог ГО "Військова школа "Боривітер"
