На сьогодні існує достатня кількість доказів вчинення Росією та її маріонетками воєнних злочинів, однак російська влада не зупиняється і продовжує сприяти виявленню міждержавними слідчими групами нових фактів та доказів.

Так, у жовтні Володимир Путін видав черговий юридично нікчемний указ про анексію Запорізької та Херсонської областей. А після цього у Кремлі вирішили ще й "подарувати" російським компаніям активи українського бізнесу, вимушено залишені на тимчасово окупованих територіях. З такою заявою виступив речник кремля Дмитро Пєсков, і додав, що "залишати без діла покинуті активи не можна, і над цим уже працює уряд РФ".

Росія не визнає ані міжнародні конвенції, ані рішення міжнародних судів

Насправді можна помітити певну схожість у фактичній націоналізації та передачі Кремлем у власність російським компаніям активів українського бізнесу на тимчасово окупованих у 2022 році територіях з подіями, які відбувались в анексованому Росією Криму у 2014 та наступних роках. Відмінностей, звичайно, вистачає, проте фактичні наслідки одні й ті самі. Мова про колосальні збитки українського бізнесу через фактичну втрату свого майна.

Загальновідомо, що Росія не визнає ані міжнародні конвенції, ані рішення міжнародних судів. Ба більше, якщо до початку повномасштабної війни Кремль наймав іноземні юридичні фірми та брав участь у судових слуханнях у міжнародних арбітражних судах, то сьогодні Росія навіть не делегує своїх представників до судів, обмежуючись короткою та юридично безглуздою реплікою, на кшталт "цей суд не має юрисдикції у розгляді спору за участі Росії".

Логіка (якщо про її наявність взагалі можна говорити) дій кремлівської влади доволі проста. Вона полягає в абсолютній впевненості у безкарності, відповідно, неспроможності західного правосуддя. Однак це не має зупиняти Україну й українців.

У будь-якому разі, перш ніж оцінювати перспективи отримання компенсації та притягнення російської влади до відповідальності, доцільно визначити юридичну кваліфікацію дій путінського режиму. При цьому, така кваліфікація охоплює застосування як норм та положень національного, так і міжнародного законодавства. Адже у випадку з воєнними злочинами вони тісно пов’язані.

Слід зазначити, що з кваліфікацією дій РФ все настільки очевидно  (з огляду на наявну кількість зафіксованих фактів скоєння воєнних злочинів), що можна із впевненістю стверджувати про вчинення цілого ряду злочинів:

  • ведення агресивної війни (ст. 437 КК України);
  • порушення правил та звичаїв війни (438 КК України);
  • геноцид (ст. 442 КК України);
  • воєнні злочини, злочини проти людяності та злочини агресії (за статтями 7 та 8 Римського Статуту Міжнародного кримінального суду).

І це далеко неостаточний перелік майбутніх звинувачень.

Проте як бути з російськими компаніями, які отримають "у подарунок" майно українських компаній на тимчасово окупованих територіях? У цьому випадку юридична кваліфікація є доволі неоднозначною і залежатиме, в першу чергу, від подальших дій із активами українського бізнесу (наприклад, знищення майна можна кваліфікувати за статтею 194 КК України).

Очевидно, що офіційну юридичну кваліфікацію діям російських компаній дадуть вітчизняні правоохоронці, проте вже зараз можливо констатувати, що на сьогодні у національному законодавстві відсутнє однозначне сприйняття дій за конкретною статтею Кримінального кодексу України. Тобто це можуть бути, як загально-кримінальні злочини проти власності, так і економічні злочини (наприклад, легалізація майна, отриманого злочинним шляхом), або ж співучасть в окремих воєнних злочинах.

Водночас варто розуміти, що будь-які протиправні дії з майном українських компаній на тимчасово окупованих територіях - це насамперед відповідальність Путіна, його маріонеток (йдеться про окупаційну владу) та Росії загалом, як держави-агресора. А передача активів "у подарунок" російським компаніям є прямим наслідком анексії частин територій Запорізької та Херсонської областей.

Будь-які протиправні дії з майном українських компаній на тимчасово окупованих територіях - це насамперед відповідальність Путіна, його маріонеток (йдеться про окупаційну владу) та Росії загалом, як держави-агресора

Додавання до цього списку негідників з окремих російських компаній слід вважати доцільним у разі вчинення посадовими (службовими) особами конкретної російської компанії протиправних дій (злочинів) з майном українського підприємства, передбачених як чинним Кримінальним кодексом України, так і міжнародними актами, ратифікованими Україною.

Якщо провести аналогію з судовими процесами щодо майна українських компаній, залишених в Криму, то можна помітити, що у переважній більшості судові процеси ініційовані саме проти Росії, яка незаконно анексувала Кримський півострів та надалі створила умови для фактичної націоналізації розташованих там активів українського бізнесу. Враховуючи, що увесь цивілізований світ не визнав ані анексію Криму, ані анексію частин територій Запорізької та Херсонської областей, то будь-які укази російського диктатора не мають жодних юридичних наслідків, а тому "дарування" Путіним активів українських компаній будь-кому само по собі вчергове підтверджує вчинення воєнного злочину (у тому числі шляхом широкомасштабного знищення і привласнення майна, що не викликане військовою необхідністю і вчинено незаконно). Розслідування таких злочинів наразі триває та неодмінно буде предметом розгляду Міжнародним кримінальним судом.

Тож українському бізнесу варто акцентувати зусилля на документуванні фактів знищення чи втрати свого майна внаслідок російської військової агресії, та приєднуватись до вже існуючих розслідувань та судових процесів проти держави-агресора.

Дмитро Воронцов, адвокат юридичної фірми ADERHABER