Британський міністр оборони Грант Шаппс заявив: є свідчення того, що Росія та Китай співпрацюють над летальною зброєю для застосування в Україні. Напевно, у міністра Шаппса є дані розвідки. Але поки що, принаймні з боку Сполучених Штатів Америки, таких підтверджень не було. Ризики є, але об’єктивних, скажімо так, потреб, виходячи з точки зору ситуації на фронті та ризиків наражатися на ще більші санкції, поки що немає. Тому, можливо, такі заяви – на випередження. Оскільки, напевно, ризики справді є. Проте, поки стверджувати остаточно про це неможливо.
Але, власне, стосунки Росію та Китаю стали тіснішими. І про це говорить офіційна статистика. Більш ніж на 60% зріс товарообіг між державами з початку повномасштабного вторгнення. Китайські товари - починаючи від побутових товарів, автомобілів і, закінчуючи товарами подвійного призначення, в тому числі у військовій сфері - заполонили російський ринок. Вже оприлюднювались дані американської розвідки, що Китай експортує сировину для виробництва вибухівки, станків, виробництва окремих продуктів сталі, з якої виробляють зброю. І це не говорячи про чіпи для високотехнологічної зброї, FPV-дрони тощо. Тобто, тут справді є конкретні аргументи, показники, статистичні дані, які про це свідчать.
Звісно, в міру розгортання війни, ця кооперація збільшується. Китай (на рівні з Індією) є найбільшим рятівником російської економіки, скуповуючи більшу частину російської нафти, меншою мірою – газу.
Тобто, те, що роль Китаю і його вплив на Росію збільшується, - очевидний факт. І це абсолютно в інтересах Китаю, які він і реалізує.
Позиція Пекіна пов’язана не лише з економічними факторами. Це і політична позиція. Зокрема, на дипломатичному треку мова йде про заяви Китаю, підтримку рф в Раді безпеки ООН, відмову голосувати за резолюції Радбезу щодо санкцій, визнання війни війною (вони називають це навіть не військовим конфліктом, а кризою)…
Під час візиту Путіна до Пекіна звучали заяви в підтримку захисту національних інтересів та територіальної цілісності. Хоча це суперечить так званому мирному плану, якому Китай висловив підтримку.
Тому, безперечно, на дипломатичному фронті Китай є союзником Росії навіть більше, аніж на військовому.
Чи є якісь фактори, які можуть вплинути на позицію Пекіна? Звісно, є. Це загроза жорсткіших санкцій та закриття ринку для китайських товарів з боку США та Євросоюзу, навіть більше – Європи. Але, як ми бачимо, поки ці козирі не були використані. Тобто, важелі впливу є. Питання – в політичній волі та готовності йти на загострення цих відносин. З іншого боку, Захід вагається, аби не підштовхнути Китай до ще більшої співпраці з Росією, насамперед у військові сфері, щоб він не почав напряму експортувати власну зброю. Тож, напевно, в короткостроковій перспективі ситуація навряд чи зміниться.
Окремо хотілося б сказати щодо представництва Китаю на Глобальному саміті миру у Швейцарії. Думаю, якийсь представник буде, це було і раніше.
Але річ в іншому, - який саме це буде представник. Одна із цілей візиту держсекретаря США Ентоні Блінкена до Пекіна полягала в тому, щоб рівень цього представництва був серйозним, принаймні на рівні міністра закордонних справ. Але і Путін так само прилітав до Пекіну, аби цього не відбулося.
Якщо це буде якийсь радник чи працівник посольства, як це було у минулі рази, то він там буде в якості спостерігача. І відповідно, це буде свідчити, що позиція Китаю жодним чином докорінно не змінилася. Тобто, така присутність, умовно кажучи, буде "для галочки", щоб послухати, про що говорили, що відбувалося в кулуарах.
Максим Ялі, кандидат політичних наук, академік Академії політичних наук України, професор Національного авіаційного університету
