Навіщо Путін обмінює Курщину на Донбас? Бо вважає, що "Трамп прийде – порядок наведе" і прожене українців з офіційних російських кордонів, а на Донбасі, навпаки, залишить Росії все, що та забажає. Чому російський диктатор вірить саме у це, якщо навіть сам Трамп та його оточення цього не обіцяли - то вже інше питання. Але хибні уявлення та мрії лежать у основі всіх останніх "багатоходівок" Кремля. А точніше – "малоходівок", бо ситуація змінюється, а Путін майже не робить нічого нового, працюючи по старому вже не дуже актуальному плану.

Надії на Трампа сприяли тому, що Кремль пішов "ва-банк" і витрачає ресурси так, щоб їх вистачило акурат до зими.

Бо потім – "через 2-3 місяці", як кажуть російські пропагандисти та "генерал" Алаудінов, "СВО" завершиться "перемогою РФ". Вони, схоже, щиро у це вірять. Бо втома від війни, насправді, зростає й у "Немитій". Тому будь-яку точку, на якій у них закінчяться ресурси, вони й оголосять "перемогою". А далі покладаються на американців, щоб вони "заморозили" всі завоювання, як це раніше було з Кримом.

Відео дня

Але така хибна віра робить Кремль передбачуваним. І тому вразливим. Курська офензива та інша активність показує, що українці "розкусили" всі ці плани. І створили власну "багатоходівку", мета якої – знесилення РФ. Кремль і без того витрачає людський та технічний ресурс як навіжений – чому б не "допомогти" йому у цьому?

І мова не лише про Курщину. Бо вибивати інфраструктуру, зокрема нафтову, Україна почала ще раніше, скорочуючи ресурси РФ. Ось і зараз, 26 серпня, горить найбільший російський НПЗ в Омську. Санкції, особливо вторинні, цьому теж сприяють, хоча, відверто, мляво.

У цьому ж контексті нарощується африканська активність, яка теж має на меті збільшити ціну присутності росіян ні Чорному континенті та "зв’язати" там якомога більше їхнього військового ресурсу, щоб він не потрапив до України.

З військової точки зору путінський "план", по якому все начебто йде - це втрачати ініціативу і просто рухатися за старою стратегією, яку було прийнято ще взимку, перед операцією з захоплення Авдіївки, яка продовжується під Покровськом. На цей план було поставлено все.

Нагадаємо, що ціллю взимку й навесні була не лише Авдіївка, а одразу з десяток різнонаправлених ударів по всьому фронту – від дніпровських островів до захоплення Харкова й Сум.

Ці всі амбітні плани на "вирішальний удар" та швидку перемогу робилися тоді, коли американська допомога була "заморожена", і у Кремлі щиро вірили, що вона так і не буде ухвалена – тоді постійно "розганявся" наратив, що "Захід кинув Україну".

Проте, хоча й затримками, але підтримка зберігається і навіть нарощується. Ці затримки, до речі, є однією з причин, чому ми не скористалися вразливістю Кремля раніше – бо в нас самих не було достатньо ресурсу на реалізацію всіх задумів. Якщо ми вже під Курськом, то, отже, щось все ж накопичили. І ще готуємо близько 10 бригад, якщо вірити західним ЗМІ.

І це був перший "фейл" цього путінського плану, адже Захід нас не кинув. Але як він відреагував? Згорнув наступ, бо стало ясно, що "просто дотиснути" вже не вийде? Ні, він почав "накидати" все більше і більше сил та засобів. Дійсно, "ва-банк". І зараз, наприкінці серпня, ми вже бачимо, що з цього десятку напрямів російського "переможного маршу" залишився фактично лише один – Покровський. На всіх інших, навіть на сусідньому Торецькому, ЗСУ фронт стабілізували і війна пішла на зустрічних курсах. І те дається РФ вкрай великою ціною.

Всюди, крім Покровська, РФ втрачає ініціативу й видихається.

Росіяни вже не можуть наступати всюди, як це було навесні. А ЗСУ лише почали "розпаковувати" свої резерви. Так, не лише під Курськом є просування ЗСУ – але й під Куп’янськом на Харківщині, наприклад. Є не дуже значні атаки по всьому півдню і, одночасно, щоб зробити "розятжку" російській логістиці - на півночі, в напрямку Брянщини.

Саме логістика є слабкою стороною РФ. Бо вони роблять ставку не на якість, а на кількість. А чим більше військ, тим складніше їх перевозити. Тим паче, що возити їх доводиться по зовнішньому периметру довкола України. ЗСУ ж має змогу пересуватися по внутрішньому колу і швидше реагувати на зміни. Це одна з причин, чому так важливе знищення паромів на Керченській переправі – бо Керченським мостом вантажні потяги вже не ходять, а без паромів Крим опиняється в напівізоляції.

Дещо схоже ми бачимо і на Курському напрямку довкола глушковського оперативного оточення російських військ (це не фізичне оточення, а вогневий контроль над комунікаціями). Це там, де через річку Сейм було вже знищено чи пошкоджено мости та системно вибиваються всі понтони, окрім одного.

Останній понтон є таким "капаканом". Щоб росіяни саме туди й їхали. І щоб там їх зручніше "накривати". Бо що таке понтон? Це як статична колонна – вкрай зручна мішень.  Росіяни, судячи з публічної інформації, не лише не виходять з цього напівоточення, але й, навпаки, стягують туди сили – якраз по цій переправі. І ще повторюють при цьому, що "все йде за планом". Так, але за чиїм планом?

І це все відбувається на тлі протилежних, на перший погляд, заяв від Кремля та його міньйонів та посередників.

З одного боку, кремліни публічно кажуть, що не може бути ніяких перемовин з Україною. З іншого ж – випускають з-під кремлівського капцю вусатого "таргана" з погрозами та… благанням українців до капітуляції. Що взагалі смішно, бо виглядає якось так: "Будь ласка, здавайтеся зараз, бо нам скоро нічим буде з вами воювати". 

Але як можна одночасно відмовлятися та пропонувати? Все просто – у цих заяв різні "адресати". Кремль давно під "перемир’ям" пропонує нам ультиматум про капітуляцію. А про це, дійсно, немає сенсу говорити з Україною. Тому всі заяви Лукашенка та інших посередників про "перемовини" направлені на зовнішню аудиторію – США, Китай, "Глобальний Південь" (Індію у тому числі), які, за задумом Путіна, примусять "слабкий" Київ до умовного "Мінська-3" на умовах Кремля.

Але суть "пропозиції" у тому, що "Україна не здатна перемогти Росію". А якщо здатна? Курська операція посіяла сумнів у Китаю та інших посередників. Навіть Лукашенко розгублений – ще вчора погрожував ядеркою, а сьогодні вітає з Днем Незалежності. Що буде, якщо війна не зупиниться через ті "2-3 місяці", на які Кремль розпланував свої резерви, а продовжиться у 2025 році, на який припадає пік виробництва ВПК вітчизняного та західного на користь ЗСУ та занепад радянських запасів у РФ?

І це у той час, коли втрати РФ вже зараз шалені, а економіка – майже офіційно – у стані "стагфляції" ("стагнація + інфляція"), промисловість сповільнюється (відповідно до останнього звіту Банку Росії), фондовий ринок падає на 20% за місяць, а радянські "закрома" рідіють. Звісно, це не крах поки що, але ВПК та економіка РФ більше не масштабується так, як раніше. Що ж буде, якщо українська тактика "псів проти медведя" (багато малих ударів проти одного великого "звіра") не зупиниться на Курщині, а піде далі й після 2-3 місяців?

Звісно, РФ завжди буде чим і ким воювати, доки в них є люди, гроші та власне виробництво зброї. Але тут важливе співвідношення ресурсу між супротивниками. І РФ досягла піку можливостей – вони на "плато" і далі лише спад. Навіть якщо втрати людей зможуть компенсувати черговою "чмобілізацією", то необхідну кількість техніки їм вже ніяк не накопичити.

У Путіна почалася "творча криза" з його "багатоходівками".

Він вперто чіпляється за той план, який вже не є актуальним. Бо іншого він не має. Ракетні обстріли, ядерні погрози та перетягування білоруських військ туди-сюди вздовж кордону – це прояви слабкості Кремля, який ніяк не може зрозуміти, що спроби залякування вже не діють, але витрачає на це шалений ресурс.

Кожен обстріл України для Путіна - це як "постріл у ногу", бо призводить до пожвавлення підтримки ЗСУ і наочно показує "творчу кризу" Кремля. Який просто не знає, що робити далі, і реальність замінює на "рожеві мрії" про Трампа та "2-3 місяці". Осінь обіцяє бути дуже цікавою, бо стане "другим 2022-м". 2022 рік теж починався з постійного наступу РФ, а завершився "катастрофою" під Харковом. Все, що потрібно робити ЗСУ - це й далі по всіх напрямках "кусати" РФ, що слабшає.

Так і переможемо.

Тексти, опубліковані у розділі «Думки», не обов’язково відображають позицію редакційної колегії УНІАН. Докладніше з нашою редакційною політикою ви можете ознайомитись за посиланням