Українців все менше щось пов'язує з росіянами / фото УНІАН

Коли вони вперше приїхали у Львів, каже місцевий ректор університету, студенти з Донецька ходили окремими групами і гучно розмовляли російською мовою.

Вони не хотіли говорити українською, як більшість мешканців міста. Вони не хотіли інтегруватися. Львів – місто на Заході України, неподалік від кордону з Польщею. Донецьк – за сотні кілометрів на схід, окупований так званими «російськими сепаратистами» з 2014 року, коли Росія вторглася в східні українські області. Нові студенти, про яких говорив ректор, - «внутрішньо переміщені люди», біженці у власній країні.

Про це на сторінках Washington Post пише американська журналістка і Пулітцерівський лауреат Енн Епплбаум.

Відео дня

Читайте такожFinancial Times: Війна в Україні лишається головною загрозою для економіки

Але коли перший рік життя після переселення закінчився, ситуація на другий рік була іншою. На третій рік, як розповів ректор, студентів із Заходу і Сходу України майже не можна було відрізнити. І не тільки з ними відбулися зміни. Через чотири роки після вторгнення, як пише Епплбаум, 1,5 мільйона людей, які втекли від війни, виявилися в кращій ситуації, ніж очікувалося. Більшість з тих, хто був у працездатному віці, влаштувалися на роботу. Більшість кажуть, що довіряють сусідам. Інтеграція людей з Донецької області в школах і місцевих громадах Центральної і Західної України – це частина більш широкої історії про інтеграцію війни у свідомість українців. Попри те, що кровопролиття зникло з перших сторінок газет, воно досі триває. В серпні в Донецьку був убитий один з ватажків російських бойовиків. Сутички відбуваються щоденно, відбираючи життя по обидва боки від лінії розмежування. У деяких львівських соборах облаштували каплиці, присвячені жертвам.

Поступово нескінченний конфлікт веде до того, що Atlantic Council охрестив «геополітичним розлученням століття» - розділення двох країн, які колись були частиною однієї імперії. Торгівля між Україною і Росією обвалилася, але український бізнес знайшов заміну у Європі і інших частинах світу. Тепер Індія, а не РФ, найбільший ринок для українських продуктів. Старі релігійні зв’язки теж почали помирати. УПЦ тепер формально відділена від Москви. Навіть приватні зв’язки між людьми зникають.  Поїздки між країнами тепер обмежені. А українці тепер не хочуть працювати і жити в Росії, обираючи натомість Польщу.

Російський культурний вплив, який раніше був дуже потужним, тепер зник. Частково це відбулося завдяки рішенням чиновників. Українські радіостанції за прикладом канадських і французьких зобов’язані транслювати певну кількість пісень українською мовою. А російське телебачення заборонене в Україні, оскільки воно поширює пропаганду війни. Дехто хоче піти ще далі. Нещодавно у Львові оголосили про заборону російської музики і книг, яку виконати буде майже неможливо. Ця досить дискримінаційна ініціатива виражає занепокоєння війною, яка ніяк не закінчується.

Читайте такожAtlantic Council: війна - дорога справа і росіяни це починають відчувати

Втім, більш суттєві, тектонічні зміни вже відбуваються. Через війну і злість на агресора українці частіше обирають українську мову для спілкування. Через війну різні регіони країни стали більш згуртованими. Багато-хто скаржиться, що війна дає українським політикам зручне виправдання, щоб не проводити економічних і законодавчих реформ, які потрібні країні. Але через війну більшість українців ідентифікують себе як європейців на противагу Росії. І все більше українців розуміють, що ця «європейськість» означає, що їм потрібно бути більш активними і організованими у прагненні змін.

Досить іронічно те, що російське вторгнення від початку мало на меті покарати прозахідний уряд України. Але вона не змусила Київ розвернутися, а навіть навпаки. Це також нагадування про те, що «стратегічні подарунки» Володимира Путіна насправді дуже обмежені. Його втручання в Україну перетворило її з колись дружнього сусіда на ворога. Його спроба об’єднати всіх «російськомовних людей» у Євразійському блоці переконала тисячі людей відмовитися від російської мови. І, звісно ж, російське втручання у американські вибори, посилило параною у США щодо Росії і створило протистояння проти Москви, якого не було півстоліття. Україна – чудове нагадування про те, як насильство може привести до неочікуваних наслідків: короткострокової перемоги, але поразки у довгостроковій перспективі.