Поширення конфлікту між Україною і Росією на Азовське море, яке прилягає до північно-східного узбережжя окупованого російськими військами Криму, було лише питанням часу.
Відкривши міст через Керченську протоку в травні 2018 року, Росія поступово намагалася взяти весь регіон під контроль, завдаючи економічної шкоди українським портам в Маріуполі і Бердянську. Нестабільна ситуація переросла у безпрецедентний відкритий акт агресії, коли російські військові кораблі протаранили український буксир і захопили три українські судна разом з моряками.
Про це на сторінках The Guardian пише голова комітету з закордонних справ парламенту Німеччини Норберт Рюттген.
«За два місяці до того як зауважував, що зі зростанням напруги в Азовському морі ми дуже скоро можемо стати свідками «другого Криму», тобто чергового захоплення території. І от це сталося. Росія фактично захопила Азовське море військовою силою. Це варто розцінювати як найсвіжіше із цілої низки російських військових вторгнень за межами своєї території», - пише німецький політик.
Анексія Криму в березні 2014 року була переломним моментом. Того дня Росія відвернулася від самих принципів Гельсінських угод від 1975 року і затвердженої в 1990-му Паризької хартії. Вона порушила кордони і територіальну цілісність європейської країни, а отже і післявоєнний порядок в усій Європі. Тривалому періоду миру на континенті настав кінець.
«Тому конфлікт між Росією і Україною не можна назвати двостороннім. Він швидше ставить під питання європейський політичний розклад і те, чи ідея про «верховенство грубої сили» переможе верховенство закону», - наголошує Рюттген.
Перебільшити значення війни в Україні важко. Німецький політик пригадує, що коли він очолив комітет Бундестагу з закордонних справ у січні 2014 року, світ був інакшим. Війна в Україні, криза через наплив біженців, Brexit і напруга у трансатлантичних відносинах через прихід до влади Дональда Трампа в США – все це ще не сталося.
«Розбиратися з російськими порушеннями міжнародних норм стало частиною моєї повсякденної роботи. Президент Путін хоче, щоб Росія стала альтернативною моделлю до західного ліберального порядку. Дестабілізація інших країн і суспільств стала головним принципом його зовнішньої політики. Але варто пам’ятати, що Путін діє не з позиції сили, а з позиції слабкості», - йдеться в статті.
Читайте такожEUObserver: Україна і Франція нервують через пропаганду Росії
Німецький політик вказує на те, що економічні прогнози для Росії дуже невтішні, а рейтинг підтримки самого Путіна скорочується. Російська глибока напруга після Холодної війни походить від втрати впливу на глобальній арені, а особливо у Східній Європі. Це був неминучий наслідок визволення колишніх республік СРСР. Росія почувається «загнаною в куток» і намагається затримати власний занепад, використовуючи останнє, що в неї є – військову силу і контроль над доступом до енергетичних ресурсів. На думку Рюттгена, ЄС потрібно підтримувати діалог з великим східним сусідом, інакше миру в Україні не буде.
Він додає, що західні європейці недооцінили свою роль у тому, що сталося. Адже вони «не сприймали серйозно російські занепокоєння». Німецький політик пригадує, як Москва нервувала через підписання угоди про асоціацію між Україною і Євросоюзом. Починаючи з 2004 року, Кремль бачив, як його сусіди зближалися із Заходом, отримуючи політичну і економічну вигоду від цього. А в цей час сама Росія занепадала через свою нездатність модернізуватися. В 2011 році Путін разом з президентами Білорусі і Казахстану створив так званий «Євразійський союз» в якості альтернативи західній моделі. «Втрата» України, яку Москва теж хотіла приєднати до цього проекту, виявилося надто великим ударом для Росії.
«Я точно не намагаюся виправдати російську військову агресію. Україна – суверенна країна і має право вирішувати, до якого з союзів приєднуватися. ЄС зробив правильно, коли підтримав цей процес від самого початку. Але було наївним з боку Заходу вважати, що Росія просто змириться з таким розвитком подій», - пише Рюттген.
Читайте такожAmerican Interest: Росію потрібно силою змусити відчепитися від України
Що ж робити тепер? Відкидати вірогідність подальшої російської агресії неможна. Приміром, Москва може вирішити вдарити по узбережжю Азовського моря, щоб прокласти суходільний коридор до окупованого Криму. Перш за все, реакція ЄС повинна бути скоординована і одностайна, тому що європейська найбільша сила – це єдність. Військові методи навіть не обговорюються. Але всі кроки, які не переступають межу війни, повинні бути враховані.
Перш за все, Росія повинна негайно відпустити українські кораблі, захоплені в Керченській протоці, і їхній екіпаж. Рюттген називає хорошим сигналом те, що Москва відкрила Керченську протоку для українських кораблів. Але свобода пересування в Азовському морі повинна бути гарантована назавжди. По-друге, Мінські угоди «повинні бути швидко виконаними обома сторонами». Без цього ЄС не зможе пом’якшити всі запроваджені санкції.
Але потрібно піти далі. Зокрема, Німеччина повинна змінити ставлення до сумнівного проекту «Північний потік-2». Автор зізнається, що він вже давно виступає проти побудови цієї російської ГТС.
«Північний потік-2 навряд чи можна назвати комерційним проектом. Він має серйозні геополітичні наслідки. Майже всі європейські країни вже дали дозволи на будівельні роботи. Цього не зробила лише Данія. Тож зупинили проект буде складно. Щонайменше Росія повинна дати гарантії того, що транзит газу продовжиться через територію України. Тим часом, ЄС повинен подбати, щоб російська труба на європейській території підпорядковувалася правилам союзу щодо конкуренції. Знову ж таки, тут Німеччина повинна діяти: вона повинна відмовитися від свого вето у запланованій реформі газової директиви ЄС», - йдеться в статті.
