«На Балканах перетворення вже завершилися», - сказав албанський політичний аналітик Ремзі Лані. Але він мав на увазі зовсім не перехід від диктатури до демократії, який відбувся у більшості посткомуністичних країн.
За словами албанського експерта, регіон перейшов «від репресивних до депресивних режимів». І він має рацію. Старі комуністи і радикальні етнічні націоналісти відійшли в минуле. Їхнє місце найняла стагнація: економічна, соціальна і політична, - пише на сторінках New York Times болгарський експерт Іван Крастєв.
Питання в тому, як ці депресивні режими впишуться в дедалі сильнішу геополітичну ворожість у світі. За день до нещодавнього візиту в Сербію президент Росії Володимир Путін висловив своє невдоволення рішенням Македонії про перейменування. При цьому, він звинуватив «США і деякі західні країни у дестабілізації» регіону. Російське міністерство закордонних справ звинуватило Америку у спробі «затягнути всі балканські країни в НАТО якомога швидше і ліквідувати будь-який російський вплив у регіоні». Росія намагається виставити свої претензії так, ніби люди на Балканах цього не хочуть.
Читайте такожСербія пригрозила Косову збройним вторгненням
Спостерігаючи за візитом Путіна в Белград і слухаючи його риторику, не можна не помітити, що конфронтація між Заходом і Росією на Балканах змінюється у своїй природі й інтенсивності. Впродовж останнього десятиліття Москва активно захищала свою економічну і культурну присутність в регіоні, але ніколи не кидала виклик гегемонії НАТО і ЄС. Але все змінилося.
На перший погляд нові російські амбіції нереалістичні. Балканський півострів твердо прив’язаний до Заходу. Греція, Болгарія, Румунія, Хорватія, Албанія і Чорногорія тепер члени НАТО. А Македонія на шляху до членства. Кожна країна в регіоні або член Євросоюзу, або прагне приєднатися до організації. ЄС – головний торговельний партнер, найбільший інвестор і головний напрямок еміграції. Тож поширена мудрість каже, що Росія може створити шум на Балканах, але не більше. Однак, на думку автора, може виявитися, що ця мудрість помиляється.
Москва відчула критичну уразливість позиції Заходу на Балканах. Хоч у таких місцях, як Україна, Євросоюз грає роль символу змін, на Балканах його вважають захисником статус-кво, який може розвалитися. Громадськість стривожена і зла. Етнічна напруга на підйомі. Майже кожна країна в регіоні пережила масштабні протести проти уряду. Економічне зростання мляве, а в деяких регіонах депопуляція критична. Більш ніж 40% людей, народжених у Боснії і Герцеговині, поїхали з країни. Більше 40% албанців і 25% македонців зробили те ж саме. І хоч опитування показують, що більшість людей на Балканах вважають приєднання до ЄС найкращим шляхом до процвітання, обіцянка євроінтеграції втрачає свою тотемну владу. Справа не лише в тому, що майбутнє союзу здається невизначеним, а й в тому, що лідери, такі як президент Франції Еммануель Макрон, дали чітко зрозуміти, що вони не будуть витрачати свій політичний капітал на просування інтеграції Західних Балкан.
Читайте такожThe Telegraph: Небезпечна жага Росії перекреслювати кордони охоплює Європу
І хоч настрої в регіоні змінилися, Євросоюз не дуже хоче змінювати свої підходи. Частково це відбувається через бюрократичну інерцію, а частково через відсутність політичного інтересу. Війна на території колишньої Югославії у 1990-х роках зіграла критичну роль у формуванні політичної ідентичності ЄС після Холодної війни. Європейці дивилися на бої по-сусідству не як на сутички держав чи народів, а як війну двох принципів: етнічного націоналізму, втіленням якого став Слободан Мілошевич, і багатоетнічною демократією Євросоюзу. Через це політика ЄС щодо Балкан більше опирається на ідеологічний фундамент, ніж щодо інших регіонів. Європейська ідеологічна жорсткість викликає захоплення, але вона також відповідальна за параліч Балкан.
Найкраще це ілюструє роль ЄС у дипломатії між Сербією і Косово. Діалог був ініційований і заохочений союзом, тому що всі розуміли, що взаємне порозуміння між Белградом і Приштиною – це єдиний спосіб подолати всі перешкоди на шляху до отримання членства. Але коли сербський президент Александар Вучич і його колега з Косово Хашим Тачі почали розбиратися з чутливим питанням «корекції» кордонів з метою відкриття шляху до остаточної угоди між країнами, європейські столиці швидко заявили, що не дозволять цього.
І тут на арену виходить Росія. Минулого листопада Путін зустрівся з Тачі попри той факт, що Москва не визнає незалежність Косово. Зустріч стала сигналом про те, що Росія хоче бути не просто захисником Сербії на Балканах. Вона збирається стати головним брокером. Тому ЄС не варто дивуватися, якщо Росія найближчим часом запропонує свою дорожню мапу для нормалізації сербо-албанських відносин. І не варто дивуватися і тому, що Туреччина може підтримати російську ініціативу.
Іншими словами, російські дії на Балканах не просто псують всю гру. Москва хоче замінити Євросоюз в ролі посередника у вирішенні регіональних конфліктів. Щось подібне вона вже зробила на Близькому Сході, витіснивши США.
