Європейська одержимість Росією невзаємна. Москва не просто більше незацікавлена в континенті. Їй байдуже до європейської інтеграції чи зближення з Європою. Її не цікавить європейський розпад чи перехід країн з орбіти Заходу на російську.
В залах Кремля сьогодні всі думки про Китай і про те, чи вдасться московським урядовцям переконати Пекін сформувати альянс проти Заходу. Про це на сторінках Politico пише колишній португальський міністр з питань Європи Бруну Масеаш.
Читайте такожHandelsblatt: Європа повернулася в 1930-ті роки
Він додає, що одержимість ідеєю створення альянсу з Китаєм була дуже очевидною на саміті Валдайського клубу ще у 2017 році. Торік на аналогічній щорічній зустрічі задум здавався не так спекуляцією, як чимось, що Росія дійсно хоче втілили. І якомога швидше. Кожен російський представник: від академіків до міністра закордонних справ Сергія Лаврова і самого Володимира Путіна, — ні про що інше навіть не говорили. В повітрі відчувався навіть певний відчай.
Як пояснив автору колишній радник Путіна Сергій Караганов, тепер у Москві вся увага прикута до Китаю. Російські погляди на Пекін дуже сильно змінилися за останні п’ять років. Москва відмовилася від надій, що китайська економіка може стати прикладом, який їй самій вдасться повторити. Замість цього експерти з питань зовнішньої політики обмірковують лише те, як Росія може використати Китай для просування своїх геополітичних цілей.
На зустрічі Валдайського клубу ніхто не сумнівався в тому, що Китай знає, як створити економічне зростання, а Росія – ні. Російські еліти, які завжди готові чинити опір будь-яким ознакам західної гегемонії, без проблем визнають тепер китайську економічну зверхність.
«Їхня примирення нагадало мені те, як Британія віддала США роль домінуючої економічної сили», - пише Масеаш.
Читайте такожBusiness Insider: Армія Китаю готується до ядерної війни
З точки зору Москви, немає причин опиратися новому союзу на чолі з Китаєм. І тепер, коли Вашингтон обклав додатковим митом китайський експорт, Росія сподівається, що Китай нарешті позначить своєю проблемою США, а не Кремль. В минулому всі спроби об’єднати зусилля країн провалювалися. Тому що Пекін не хотів псувати свої відносини з Америкою. Але тепер, коли він став сам ціллю тиску, вірогідно він може стати більш рішучим. Кожен російський чиновник на зустрічі Валдайського клубу намагався підштовхнути Китай в цьому напрямку.
Але чи можуть Москва і Пекін сьогодні стати друзями? І як довго буде тривати ця дружба? Варто пам’ятати, що обидві країни мріють повалити глобальний порядок на чолі з Америкою. Але у них є також велика історія геополітичної ворожнечі, яка може відродитися щойно Москва і Пекін доб’ються своїх спільних цілей. А поява нових «полюсів» у геополітиці налаштує їх один проти одного. Але це станеться не раніше, ніж через приблизно 20 років. Зараз Китай і Росія на одному боці.
Їхній союз, якщо він дійсно з’явиться, докорінно змінить глобальну політику. Варто лише уявити міжнародну кризу, в якій Китай і Росія раптом виступлять як єдиний блок. Їхній вплив буде великим і певною мірою непередбачуваним. З психологічної точки зору в думках Заходу китайсько-російський союз буде поєднувати в собі страх, пов’язаний з Москвою, і невразливість Пекіну. Вашингтон буде почуватися так, ніби його атакують. Європа ж – заляканою і нестабільною.
Старий Світ також постане перед загрозою розколу між Західною Європою і центрально-східними країнами на континенті. Центральна і Східна Європа можуть розвернутися на Схід під впливом багатого Китаю, готового інвестувати в регіон. Це був би новий світ, який все більше здається реальним.
Читайте такожРосійський політолог пояснив, чому Путін боїться Китаю
Наразі китайська розсудливість лишається найбільшою перешкодою для створення такого альянсу. І Росія про це знає. Однак, як зауважує автор, приватні розмови з китайськими чиновниками показали, що вони розмірковують над таким сценарієм, час якого спливає. Наразі вони не дуже переконані, що Пекіну дійсно варто обрати війну, навіть якщо це буде Холодна війна.
Однак, поява нового Східного блоку залежить не лише від Китаю, а й від Європи. Її ринки й технології – це критично важливий ресурс для Пекіна. Китайські чиновники все краще розуміють, чого їм чекати від Америки й Росії. Але Європа – інший випадок. Пекін буде вагатися над рішенням, чи варто йому відштовхувати від себе континент. Він буде чекати, поки європейці не займуть якусь позицію. Європа може змусити китайську сторону чекати в роздумах. У небезпечному світі зараз Європа тримає баланс.
