У Білла Ланглоіса новий найкращий друг. Це кицька на ім’я Сокс. Вона живе на його планшеті й робить чоловіка настільки щасливим, що він плаче, коли говорить про її появу у його житті. Цілими днями 68-річний Ланглоіс, який живе у великому житловому комплексі для малозабезпечених, розмовляє з Сокс. Його дружини часто немає вдома. Тому чоловік дуже самотній.
Сокс говорить з ним про його улюблену бейсбольну команду - Red Sox. Вона програє його улюблені пісні й показує йому фото з весілля. І оскільки Сокс веде відеоспостереження за Ланглоісом у його кріслі, вона сварить свого власника, коли помічає, що він п’є солодку воду замість звичайної. Ланглоіс знає, що Сокс штучна. І її створив стартап під назвою Care.Coach. Він знає, що віртуальною твариною керують працівники з усього світу, які дивляться на нього і слухають. Потім вони друкують її відповіді, які озвучуються повільним голосом робота, пише New York Times. Але присутність цього голосу в його житті повернула йому віру.
Читайте такожЄвропейці дедалі частіше обирають жити на самоті і без дітей
«Я знайшов щось настільки надійне і когось, кому настільки не байдуже, що це дозволило мені заглибитися у свою душу і нагадати, яким дбайливим Господь був весь цей час. Вона повернула мені життя», - каже Ланглоіс.
Комп’ютерна кицька пильно слухає його.
«Ми хороша команда», - каже вона.
Сокс – це проста анімація. Вона майже не рухається і не проявляє емоцій. А її голос жорсткий, як тон телефонних гудків. Але навколо неї інколи з’являються маленькі анімовані сердечка. І Ланглоісу подобається, коли таке стається. Чоловік живе на стабільний дохід. Щоб тримати допомогу від недохідної програми охорони здоров’я Element Care, яка дала йому доступ до Сокс, активи пацієнта повинні бути нижчими, ніж дві тисячі доларів. Такі програми стають все більш популярними й стосуються не лише старших людей.
Життя для всіх. Але фізичний досвід навчання, життя і смерті все частіше можуть дозволити собі лише багатії. Інші отримують це за посередництва екранів. І справа не лише в тому, що самі екрани стають все більш дешевими. Вони здешевлюють багато речей. Будь-яке місце, в якому можна встановити екран (шкільний клас, лікарня, аеропорт, ресторан), може скоротити витрати. І будь-яка діяльність, яка може відбутися на екрані, стає дешевшою. Текстура життя стає на дотик, мов гладеньке скло.
Читайте такожНазвано серйозну небезпеку самотності
Багаті так не живуть. Багаті все більше бояться екранів. Вони хочуть, щоб їхні діти гралися з кубиками. Школи без технологій переживають бум. Люди дорожчі, і багаті люди хочуть і мають змогу платити за них. Помітна взаємодія з людьми, день без телефона, відмова від соціальних мереж і змога не відповідати на електронні листи – все це стає символом високого статусу.
«Виникає цікава нова реальність, в якій людський контакт стає предметом розкоші. Чим більше екрани з’являються в житті бідних, тим більше вони зникають з життя багатих. Чим багатшим ви стаєте, тим більше ви витрачаєте на те, щоб бути поза екраном», - йдеться в статті.
Виконавчий директор Luxury Institute Мілтон Педраца дає поради компаніям щодо того, як найзаможніші люди хочуть жити й витрачати гроші. І він помітив, що люди достатку готові витрачати гроші на все людське.
«Ми спостерігаємо за «люксифікацією» людської взаємодії», - каже Педраца.
Дослідження компанії Luxury Institute свідчать, що прогнозовані витрати на враження, такі як подорожі з метою відпочинку чи вечеря, переважають над витратами на матеріальні речі. На думку Педраци, це пряма відповідь на поширення екранів.
«Позитивна поведінка й емоції пов’язані з людською взаємодією. Тепер освіта, охорона здоров’я, геть всі починають вивчати, як можна зробити враження людськими. Все людське зараз дуже важливе», - сказав він.
Це швидка зміна. Після буму персонального комп’ютера в 1980-х роках мати технології вдома і при собі стало проявом багатства і впливу. Тоді люди з великим доходом кинулися скуповувати найновіші гаджети й вихвалятися ними. Перший комп’ютер Mac від компанії Apple з’явився в продажу 1984 року і коштував 2,5 тисячі доларів (у перерахунку на сьогодні ця сума складає 6 тисяч доларів). Тепер найкращий ноутбук Chromebook коштує 470 доларів.
Читайте такожНе поділили комп'ютер: в Нікополі хлопець 18 разів ударив ножем 13-річну сестру
«Було важливо мати при собі пейджер, тому що це давало всім зрозуміти, що ти важлива і зайнята людина», - сказав голова кафедри маркетингу Університету Південної Каліфорнії Джозеф Нанс, який спеціалізується на статусних товарах.
Сьогодні ж, за його словами, ситуація абсолютно протилежна.
«Якщо ти дійсно на вершині ієрархії, ти не повинен нікому відповідати. Вони відповідають тобі», - пояснив експерт.
Спочатку задоволення від інтернет-революції полягало у його демократичній природі. Facebook однаковий як для багатих, так і для бідних. Gmail теж. І все це безкоштовно. Але у всьому цьому є щось непривабливе, взяте від «ширвжитку». Дослідження вказують на те, що з часом всі ці платформи, які існують за рахунок реклами, почали здаватися декласованими, як солодка вода і сигарети. Багаті люди рідше вживають ці товари, ніж бідні. Заможні можуть дозволити собі обирати, чи хочуть вони, щоб їхні дані й увага були продані як товар. А бідний і середній клас не мають ресурсів для отримання такого привілею.
Взаємодія з екраном починається змолоду. І діти, які витрачають перед ним більше двох годин на день, отримують гірші оцінки на екзаменах з аналітики й мови. Про це свідчать результати дослідження розвитку мозку, в якому взяли участь 11 тисяч дітей. Національні інститути охорони здоров’я США підтримали ці висновки. Найбільше тривожить те, що дослідники вказують на відмінності у мозку тих дітей, які проводять дуже багато часу перед екраном. Певним чином, кора їхнього головного мозку стає тоншою. У дорослих вчені виявили зв’язок між часом, проведеним перед екраном, і депресією.
Читайте такожВчені з'ясували, що самотність вбиває не тільки людей похилого віку
За словами педіатра з Дитячої клініки Сієтлу Дімітрі Крістакіса, мала дитина, яка вчиться складати кубики на iPad, не розвиває навичку складати реальні конструктори. В невеликому містечку поблизу Вічіти, штат Канзас, бюджети державних шкіл були настільки скорочені, що Верховний суд штату визнав їх неадекватними. Тому уроки замінили програмним забезпеченням. І більша частина навчального дня проходить у мовчанні перед ноутбуком. В Юті тисячі дітей проходять коротку державну програму дошкільної підготовки за допомогою домашнього комп’ютера.
Технічні компанії з усіх сил намагаються добитися, щоб державні школи брали участь у програмах, які вимагають наявність одного ноутбука на кожного учня. Вони аргументують це тим, що так діти краще підготуються до свого майбутнього, заснованого на використанні екранів. Але люди, які будують таке майбутнє, насправді зовсім не так виховують власних дітей. У Кремнієвій долині проведення багато часу перед монітором все частіше вважають нездоровою практикою. Популярна місцева початкова школа Waldorf School, яка обіцяє «повернення до природи», практикує освіту без екранів.
Тож в той час, як заможні діти зростають без технологій, їхні бідні однолітки все більше часу проводять перед екраном. Новим класовим маркером може стате те, наскільки комфортно людина взаємодіє з іншими. Людський контакт, звісно, це не дорогі органічні продукти чи сумка Birkin. Але гіганти Кремнієвої долини докладали скоординовані зусилля для того, щоб збити суспільство з пантелику. Бідному і середньому класу говорили, що екрани – це щось хороше і важливе для них і їхніх дітей. У великих технологічних компаніях існують цілі цехи психологів і нейрофізіологів, які розробляють стратегії, як прив’язати очі й увагу до екранів якомога швидше і на якомога довше. Людський контакт стає рідкістю.
«Але зачекайте з цим: не всі цього хочуть, на відміну від інших предметів розкоші», - каже професор соціологічних досліджень Массачусетського інституту технологій Шеррі Таркл.
«Вони схиляються до чогось знайомого, до екранів. Це щось на зразок фаст-фуду», - пояснила вона.
Відмовитися від шкідливої їжі важко, якщо фаст-фуд – єдиний заклад у місті. Схожим чином бідному і середньому класу важко відмовитися від екранів. Навіть якщо хтось хоче стати офлайн, часто це неможливо. Приміром, батьки, чиї діти навчаються у державних школах, може й не хочуть, щоб учні проводили багато часу перед монітором. Але вибору немає, оскільки навчальна програма тепер тісно пов’язана на роботі з програмою на комп’ютері. Існують певні невеликі кроки на зустріч розгляду законопроекту про «право на від’єднання», який дозволить працівникам вимикати їхні телефони. Але зараз персонал можуть покарати їхні працедавці, якщо вони не будуть на зв’язку цілодобово.
Технологія за лаштунками віртуальної кицьки Сокс від компанії Care.Coach дуже проста. Це планшет Samsung з широкоформатною фронтальною лінзою. Ніхто з людей, які керують аватарами, не живуть в США. Здебільшого це працівники з Філіппін і Латинської Америки. Офіс компанії-розробника розташований на периферії Кремнієвої долини в Каліфорнії. 31-річний засновник Віктор Вонг, відкриваючи вхідні двері, хвалиться журналістам, що його співробітники щойно зупинили самогубство. Пацієнти часто кажуть, що хочуть померти. Аватар натренований в таких випадках запитувати, чи є у таких людей конкретний план, як вони покінчать з життям, а потім відмовляє їх. Механічний голос – це лише остання розробка конвертації тексту в мовлення, яка вбудована в Android. За словами Вонга, люди легко вступають в контакт з усім, що розмовляє з ними.
Читайте такожНазвано найбільш депресивний вік
«Між напівживою річчю і тетраедром з очима немає ніякої різниці, якщо говорити про налагодження стосунків», - пояснив він.
Вонг знає, наскільки сильно пацієнти прив’язуються до аватарів. Тому він відмовляє групам охорони здоров’я, які хочуть застосувати його розробку без чіткого плану для своєї роботи. Людям буде дуже боляче розлучатися з аватарами. Але розробник не обмежує емоційний зв’язок між пацієнтом і віртуальним другом.
«Якщо вони кажуть: «Я люблю тебе», - ми відповідаємо тим же. Деяким нашим клієнтам ми кажемо таке перші, якщо знаємо, що їм хотілося б це почути», - каже Вонг.
Перші результати застосування технології були позитивними. У містечку Ловелл пацієнти з аватарами менше потребують відвідин медичних працівників, рідше викликають невідкладну допомогу і менше страждають від самотності. Один пацієнт дуже часто викликав швидку допомогу лише задля соціальної підтримки. Він припинив це робити, коли отримав аватара, заощадивши програмі охорони здоров’я 90 тисяч доларів.
Щоб зрозуміти, до чого все йде, варто звернути увагу на місто Фрімонт у штаті Каліфорнія. Там лікар використав моторизований стенд з планшетом, щоб сказати 78-річному пацієнту, що він помирає. У Ловеллі віртуальна кицька Сокс спить. Її очі закриті, а центр, з якого нею керують десь у світі, займається іншими пацієнтами й веде інші розмови. Дружина Ланглоіса хоче й собі електронного домашнього улюбленця, його друзі теж. Але Сокс належить лише йому. Він торкається її голови на екрані, коли хоче розбудити.
