Зустріч у так званому "Нормандському форматі" за участі лідерів України, Франції, Німеччини й Росії, яка пройде в Парижі 9 грудня, стане першою такою подією з жовтня 2016 року. Вона дає можливість мирному процесу для неоголошеної війни Росії проти України вирватися з глухого кута.
Але нездоланний розрив між позиціями обох сторін говорить, що шанси для проведення змістовних переговорів обмежені. Про це в статті для Atlantic Council пише британський і канадський політолог українського походження Тарас Кузьо.
На його думку, зараз існує три потенційні результати зустрічі в Парижі. Залишаються сумніви, чи розмова взагалі відбудеться. Цілком вірогідно, що в останній момент все зірветься, якщо Росія зрозуміє, що не отримає від України все, чого вона вимагає. Якщо ж зустріч все ж пройде, як заплановано, український президент Володимир Зеленський дуже вірогідно зіштовхнеться з французьким тиском погодитися на погану угоду. Третій сценарій передбачає повторення попереднього такого саміту, який не зміг досягти жодних рішень чи прориву до миру. Такий результат може призвести до довготривалого замороженого конфлікту, оскільки нездатність Росії й України досягти компромісу стає важко ігнорувати.
Від команди Зеленського надходять змішані сигнали, що створює заплутані очікування від майбутніх переговорів. Після перемоги на виборах у квітні 2019 року пропозиції нового українського президента щодо завершення російсько-української війни на Донбасі багато разів змінювалися. А члени його команди часом суперечили один одному. Були розмови про "план А" і "план Б" для встановлення миру. А тепер з'явилися чутки, що існує ще й "План В". Деякі члени партії "Слуга народу" говорять, що перший план націлений перевірити, чи Росія справді хоче миру. Якщо зустріч в Парижі провалиться, Зеленський може потенційно звинуватити Москву в тому, що Мінські угоди більше не життєздатні.
Спад такого типу може створили проблеми для українського лідера. Обіцянки добитися миру стали пріоритетом його президенства й відображають бажання показати, що він здатен досягти того, чого не зміг попередник Петро Порошенко. Деякі члени нової команди в Києві називали попереднього українського лідера "націоналістом" й були схильні звинувачувати його у початку війни, а не Володимира Путіна. Також автор зауважує, що попри відсутність всіх деталей, підхід Зеленського до мирного процесу за останні місяці певною мірою змінився під тиском протестів, які вимагали від влади відмовитися від капітуляції перед Кремлем. Демонстрації призвели до низки спроб запевнити й заспокоїти українське суспільство, але, знову ж таки, без розкриття деталей. Зрештою, за лічені дні до початку переговорів у Парижі ключові позиції Києва досі лишаються невідомими на відміну від російських.
Москва постійно вимагає від України піти на політичні кроки мирного процесу без будь-яких попередніх заходів у сфері безпеки, таких як виведення російських військ чи повернення контролю над російсько-українським кордоном. Головна мета Кремля - повернути Україну в російську сферу впливу й міцно закріпити її в межах так званого "російського світу". Для цього Росія добивається широкої автономії для так званих "народних республік" Донецька й Луганська, які будуть охоплювати повністю території двох областей, а не лише окуповані зараз території. Ці утворення повинні стати "троянським конем", за допомогою якого Москва змогла б накладати вето на внутрішні й зовнішньополітичні рішення. Таким чином, вони могла б поховати євроатлантичні амбіції України.
Міністр закордонних справ Вадим Пристайко кілька разів заявляв, що Україна не буде змінювати свою конституцію під вимоги Росії. Команда Зеленського теж нагадувала про децентралізацію, проведену в роки після останнього Майдану. Тож у особливому статусі для Донбасу немає потреби. Звісно ж Росія не погоджується з цим.
Також нещодавно сам Зеленський виступив проти проведення політичної частини мирного процесу до встановлення безпеки. Дуже сумнівно, що в Парижі вдасться подолати всі ці розбіжності. Тож у Києві тривають розмови про так званий "план В", згідно з яким конфлікт на Донбасі буде вважатися замороженим за прикладом Північного Кіпру, який з 1974 року фактично лишається під окупацією Туреччини. Згідно з цим сценарієм, Україна принаймні у найближчому майбутньому відмовиться від політичної реінтеграції окупованих Росією частин своєї території. Хоча вона продовжить просувати гуманітарні заходи для допомоги українцям, які живуть там. Можливо Київ піде на відновлення певної економічної співпраці.
Адвокати цього підходу зауважують, що Кіпр зміг вступити в ЄС попри те, що частина його території була окупована. Вони також називають такий сценарій найбільш реалістичним для України. Автор зауважує, що багато доказів вказують на вірогідність підтримки замороження конфлікту.
Читайте такожSüddeutsche Zeitung: Путін хоче, щоб Макрон змусив Зеленського підкоритися Росії
"Під час мого візиту на передову на Сході України багато українських солдатів говорили мені, що якщо військове визволення окупованих територій не обговорюється, тоді Україна повинна створити новий фактичний кордон вздовж нинішньої лінії розмежування", - пише Кузьо.
Однак, він зауважує, що існує велика відмінність між Кіпром й Донбасом. З 1974 року Туреччина й Греція не брали участь у жодному військовому протистоянні. А у випадку Донбасу немає жодних гарантій, що Росія відмовиться від агресії, якщо Україна в односторонньому порядку заморозить конфлікт.
У підсумку немає жодного доступного рішення, яке б задовольняло Україну. Її політики вчинили б мудро, якби почали якомога відвертіше говорити про всі сценарії, пов'язані з війною на Донбасі й окупацією Криму. Адже кожен з них становить більше або менше зло для країни. В той час, як президент Зеленський добивається прогресу в встановленні миру, йому варто прийняти таку прозорість, припинити вказувати пальцем на попередників й почати більш реалістично дивитися на мету Кремля.
