Як повідомили УНІАН у Центрі досліджень політичних цінностей, на думку директора Інституту національних стратегій Костя БОНДАРЕНКА, „ГУАМ буде й надалі розвиватися як один із факторів політики пострадянських держав, особливо південно-радянських, й, очевидно, буде носити видозмінений характер. Якщо раніше ГУАМ створювалося, насамперед, як таке собі енергетичне об‘єднання, в основі якого лежала каспійська нафта, то зараз це об‘єднання, що буде займатися експортом демократії американського зразка на пострадянському просторі. Тим більше, якщо ГУАМ створювалося навколо осі Баку-Тбілісі, то тепер ця вісь змістилася й перетворилася на Київ-Тбілісі”.
Голова Центру досліджень політичних цінностей Олесь ДОНІЙ вважає, що „ГУАМ – це структура спротиву російському тиску на пострадянському просторі. Кожна з пострадянських республік поодинці набагато слабкіша за Росію, відповідно, на кожну з цих республік Росія має дуже вагомі важелі впливу. Тож ГУАМ – це спроба поєднати кволі зусилля пострадянських республік опиратися економічному і політичному тиску, а деінде й тиску з посягання на територіальну цілісність. Позитивних перспектив ГУАМ натомість не існує, тобто надати якогось іншого звучання цій організації, очевидно, немає об‘єктивних підстав. Кожна окремо взята країна-учасниця ГУАМ бачить своє майбутнє не в цьому утворенні, а в перспективі приєднання до євроатлантичних структур. Тому ГУАМ буде запитаний у геополітичному просторі настільки, наскільки Росія буде намагатися керувати республіками колишнього СРСР”.
Засновник Інституту національної стратегії України та Росії Станіслав БЄЛКОВСЬКИЙ назвав перспективи ГУАМ “дуже оптимістичними, бо єдиного пострадянського простору як геополітичного феномену більше не існує. Замість цього простору, де модератором була Росія у 90-х роках минулого сторіччя, зараз ми маємо три пострадянські простори: західна частина Російської імперії та Радянського Союзу, де неформальним лідером є Україна (і ГУАМ є формою організації цієї частини), Росія й Бєларусь, а також південно-азійська частина, де неформальним центром є Казахстан. Тому існування й розвиток ГУАМ є об’єктивними тенденціями, які відображають нову реальність на тій частині євразійського простору, де Росія була до 2004 року одноосібним лідером”.
Директор Центру політичних досліджень і конфліктології Михайло ПОГРЕБІНСЬКИЙ вважає „перспективи невизначеними. Можливі варіанти. Насамперед, перспектива ГУАМ залежить від відносин США і Російської Федерації. Якщо ті елементи напруження, що виникли між цими країнами, будуть посилюватися, то США будуть робити все можливе, аби підтримати цю організацію, дати їй усе можливе, щоб вона могла існувати як певна противага у грі проти Росії. Якщо проблемні моменти між США та Росією будуть знівельовані, то цю організацію спіткає доля всіх подібних проектів, які не мали серйозного економічного підгрунтя”.
Як вважає голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир ФЕСЕНКО, „насправді ця організація вже давно потребує або суттєвого реформування, або нового імпульсу свого розвитку, тому що вона створювалась в інших політичних умовах. Крім того, вона не повною мірою виконала свої першочергові завдання, які на неї покладалися, і змінилась сама ситуація на пострадянському просторі. Тому, з урахуванням нових умов і нових викликів, потрібно реформувати цю організацію – надати їй офіційного політико-правового статусу. Окрім того, судячи з активності українського МЗС, ГУАМ може стати ще одним майданчиком для спроб реалізації регіонального лідерства України. В принципі, головні тенденції в розвитку цієї організації можуть бути пов‘язані в першу чергу з реалізацією ідей економічного співробітництва в рамках цієї організації, а також розв‘язання питань забезпечення регіональної безпеки на південному фланзі пострадянського простору”.
На думку директора Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталія КУЛИКА, „перспективи ГУАМ, м’яко кажучи, досить туманні. Ця організація досі не спромоглася на якісь серйозні проекти. Будь-яке регіональне об‘єднання держав має поєднувати кілька складових: економічну, політичну, а також питання стабільності і регіональної безпеки. На даному етапі, окрім декларації, в ГУАМ нічого не існує. Попри заяви, що ГУАМ створюється для реалізації евроазійських транспортних коридорів, досі каспійська нафта до Європи через Україну не пішла. І перспективи такого проходження зменшуються з кожним роком: уже запущено Баку-Джейхан, є поставки газу через Туреччину, а тому мова вже може йти лише про доцільність реверсного використання Одеса–Броди. Тобто заповнити трубу нам не вдасться, а інші економічні проекти в рамках ГУАМ не спрацювали.
Інша ідея – створення привабливого інвестиційного клімату і взаємне інвестування у рамках ГУАМ. Однак наші партнери по ГУАМ виявилися економічно неспроможними вести ефективну економічну політику. Рівень товарообороту хоч трохи і зростає між нашими країнами, однак немає великих інвестиційних проектів.
У питаннях безпеки сторони занадто залежні від зіткнення інтересів Росії й США, а тому намагаються здебільшого балансувати між ними. Тому про якусь ефективну систему регіональної безпеки в рамках ГУАМ також не йдеться.
Щодо політичної складової, то лише вона й присутня у ГУАМ – це система тиску на Росію з боку країн, що намагаються вийти зі сфери впливу Кремля й активно заграють зі США, ЄС та НАТО. Якщо не буде економічних проектів, інвестицій, у тому числі й від приватних інвесторів, таких як «Shell» аба «Texaco», про які говорилося на початку створення ГУАМ, то, окрім піару, ця організація нічим займатися не буде. Фактично вона залишиться на рівні політичного “прожекту”.
Як повідомляв УНІАН, 22-23 травня у Києві відбудеться саміт країн – учасниць ГУАМ.
