"Ми пам'ятаємо, що тут було підписано. Я не буду це повторювати", - заявив президент Зеленський на Мюнхенській безпековій конференції у лютому 2025 року, натякаючи на "Мюнхенську змову" 1938 року та розчленування Чехословаччини країнами Осі за мовчазної згоди Заходу.
Дійсно, як в Україні, так і за її межами, все частіше перемовний процес щодо завершення російсько-української війни (а не "війни в Україні", як дехто пише, ніби ми тут самі з собою воюємо) називають "Мюнхенська змова 2.0". Але, схоже, "Мюнхенська змова" вже відбулася - коли Захід "подарував" Кремлю український Крим.
На часі ж рімейк Пакту Молотова-Ріббентропа, де Гітлер та Сталін ділили Європу й світ, але, як природні конкуренти, врешті "перегризлися" між собою. Що призвело до світової війни та загибелі мільйонів лише українців.
Виглядає так, що зараз готується "Пакт Трампа-Путіна". Принаймні, так це подає російська пропаганда. А ось з американського боку поки конкретики замало. Лише якийсь інформаційний спам з заявами, які самі собі протирічать. З конкретики хіба є вимоги віддати 50% українських копалин під "чесне слово" - адже у документі немає ніяких безпекових гарантій від США. Такий собі "Будапештський меморандум 2.0". Проте тепер ми віддаємо не ядерку, а половину надр.
Втім, повернемось до "Мюнхену-1938". Бо для порівнянь важливий контекст. Лондон з Парижем у 1930-ті йшли на поступки Гітлеру в межах курсу на "умиротворення", щоб з Німеччини зробити "антибільшовицький оплот". Перемовини у Мюнхені 29-30 вересня 1938 року були якраз піком та апофеозом цього хибного курсу. Спочатку Гітлеру дозволили відновити флот на Балтиці (щоб він міг протистояти СРСР), потім дозволили відновити армію, віддали рейнську демілітаризовану зону (а це ключовий промисловий регіон Німеччини).
Згодом дозволили втрутитися у громадянську війну в Іспанії, анексувати Австрію, та, врешті, розділити Чехословаччину - останню демократію Східної Європи. Їй і виписали "смертний вирок" якраз під час "Мюнхенської змови". Цю країну Лондон та Париж обміняли на двосторонні "мирні угоди" з Німеччиною, які Гітлер, звісно ж, порушив рівно через рік нападом на Польщу разом з СРСР.
Але станом на 1938 рік все виглядало не так однозначно. Чехословаччина мала армію на 1,5-2 млн осіб у 42 дивізіях, 450 танків, 1600 літаків та багато гармат і кулеметів, бо, власне, Чехія ще у часи Австро-Угорщини була зброярнею імперії. А у Судетській області, на яку претендувала Німеччина, була досить потужна оборонна лінія.
Чехословаччина не була "легкою прогулянкою" для німців. Адже у німців тоді було лише 1,8 млн солдат, 720 танків (переважно легких, без гармат), 2400 літаків (головна перевага німців). А ключове - німці не могли використати всю свою силу проти чехословаків, бо змушені були прикривати тили на кордоні з Францією - союзницею Праги - та ще тримати частину військ у Іспанії. Тобто, пряма військова агресія тодішньої Німеччини проти тодішньої Чехословаччини обіцяла німцям приблизно те ж, що отримали росіяни у 2022-му в Україні.
Але вся могутність чехословаків була "на папері". Адже країна не мала єдності. Чехи - титульна нація - складали близько 45% населення. Близько чверті - це були обмежені у правах німці, яких називали "колоністами", хоча вони жили у тих же Судетах ще з 13 сторіччя. Третіми за чисельністю були словаки, яким відмовляли у власній мові та ідентифікували їх як "чехів".
Наступними були угорці та українці-русини, яким теж обіцяли автономію ще за підсумками Першої світової, але чехи "забули" про ту обіцянку. Ще була Тешинська область, населена переважно поляками, через яку Чехословаччина навіть встигла повоювати з Польщею у 1919 році. Кожна нація у складі Чехословаччини проживала компактно, мала власні політичні партії, ополчення й вимагала собі автономію.
Втім, розуміючи власні слабкості та силу Чехословаччини, Гітлер вирішив діяти не "у лоба", а через власних проксі - місцевих нацистів з числа судетських німців, які підняли повстання. На їх "захист" й "визвався" фюрер. Фактично це сценарій "ЛДНР". І, "щоб не було війни", Лондон та Париж на зустрічі у Мюнхені й вирішили віддати Судети німцям. Бо не хотіли воювати за Чехословаччину й бажали "натравити" Рейх на СРСР.
Чехословацьку ж делегацію буквально залишили за дверима і потім просто віддали угоду, де їх долю вирішили за них. Саме про це нагадував Зеленський у своїй промові у Мюнхені 2025 року. Результатом "Мюнхенської змови" стала не лише втрата Судет (разом з оборонною лінією), але й утворення "Віденського арбітражу", який складався з Німеччини та фашистської Італії (типу "нейтральної"). Ці "судді" могли вирішувати територіальні суперечки між народами Чехословаччини та сусідніми країнами. Результати "арбітражу" й призвели до розділення країни у декілька підходів.
Співучасником цієї змови стали також угорці та поляки. Останні вдарили Чехословаччині у спину, захопивши ту саму Тешинську область, населену поляками. Угорцям же пообіцяли Закарпаття. Спочатку німці з італійцями "віддали" їм регіони, населені угорцями, а потім, коли угорці зажадали й землі з українським населенням, обміняли їх на приєднання Угорщини до Антикомінтернівського пакту в якості німецького сателіта.
Тут слід згадати про Підкарпатську Русь (потім - Карпатську Україну). Ця територія, за підсумками Першої світової, стала частиною Чехословаччини "щоб не дісталася більшовикам" на умовах автономії, якої чехи так і не надали, доки не стало занадто пізно. Бо проти української автономії категорично виступили ті ж поляки та угорці, яких лякала українська незалежність.
Але, коли після "Мюнхенської змови" всі розуміли яка доля чекає на Чехословаччину, українці-русини спробували вибити спочатку автономію, а потім і незалежність Підкарпатської Русі. У листопаді 1938 року – через місяць після "Мюнхену" - українці дійсно здобули давно обіцяну автономію. На півроку…
Показово, що перший очільник Ради Міністрів Підкарпатської Русі Андрій Бродій виявився… "угорським шпигуном" (це офіційне формулювання з його обвинувачення), за що й був заарештований вже на 15-день на посаді. "Медведчуки" в нас, на жаль, були завжди. До арешту він встиг оголосити плебісцит щодо вступу українських територій до складу Угорщини, чим угорці й скористалися навесні наступного року, коли ввели війська "задля наведення порядку".
Цікаво, що 2022 року Угорщина теж стягувала війська до кордонів Закарпаття задля "забезпечення безпеки на кордоні". Але нездатність РФ захопити Київ знівелювала необхідність "захищати кордони" українського Закарпаття угорськими військами.
Однак у 1939 році все пішло інакше. У березні 1939 року, на тлі "виходу зі складу Чехословаччини" Чехії і, згодом, Словаччини (звісно, під "наглядом" окупаційної німецької армії) українці теж заявили про незалежність Карпатської України.
Проти розчленування Чехословаччини та на захист українців тоді виступив лише Сталін. Не треба, однак, обманюватися його намірами - він це використав потім задля розділу Польщі з усе тими ж німцями. Ні про яке звільнення українців він і не думав. Лише про експансію.
Хоча Другу світову війну ми рахуємо від нападу Німеччини на Польщу 1 вересня 1939 року, але Україна, фактично, вступила у неї саме 14 березня 1939 року, коли угорські війська, за підтримки німців, почали окупацію Закарпаття. Попри спротив місцевого ополчення ("Карпатської січі"), бої тривали лише 3 дні. Бо 10-15 тис. ополченців не здатні встояти проти 12 регулярних угорських дивізій.
Примітно, що українців озброював чеський уряд. Але за день до нападу німців - 14 березня - "передумав" і відправив навіть танки, щоб їх роззброїти. Причина була у тому, що, за рішенням фейкового "Віденського арбітражу", Чехословаччина мусила демілітаризувати прикордонні з Угорщиною території (певно, щоб простіше потім захоплювати), а українці відмовлялися здавати зброю.
Угорці це використали як привід для агресії 14 березня 1939 року. Але уряд у Празі все ще хотів уникнути війни й сподівався, що в разі роззброєння українців, угорці відступлять. Звісно, сподівання були марні. А чеські війська, замість захисту Закарпаття, втекли разом зі зброєю вже увечері того ж 14 березня.
Втім, втекли не всі - частини чехословацького війська, які формувалися з русинів-українців, залишилися й нашвидкуруч побудували барикади довкола столиці регіону, яким тоді був Хуст. Попри таке підкріплення, вже 17 березня все було вирішено - бо ззаду вдарили поляки, які перейшли Карпати. У історії "Мюнхенської змови" поведінку поляків інакше як "підступною" назвати важко. Українці втратили тоді, за різними оцінками, до 5-6 тис. загиблими та пораненими.
Не з’ясовано долю півсотні українських полонених, яких, за одними даними, розстріляли угорці, а за іншими - поляки, яким угорці їх передали (бо це були галичани, а цей регіон тоді був під Польщею). Це питання, ймовірно, ще чекає на своє вирішення дослідниками (але, не дай Боже, не політиками).
Але не будемо шукати хто правий, а хто ні у подіях сторічної давнини - сучасні українці та поляки це природні союзники у боротьбі з загарбницькими планами "Путлера", який вирішив "повторити" шлях Гітлера до 1939 року. На жаль, лише Угорщина поводить себе так само і знов підтримує агресора.
На Мюнхенській конференції 2007 року (так, знов Мюнхен) Путін заявив про свої наміри відновлення Радянського Союзу. Це хоч і не викликало бурних овацій (і на цьому дякуємо), але не отримало й потужних заперечень з боку Заходу. А вже 2008 року відбувся напад на Грузію - пряма реалізація "мюнхенської програми" Путіна щодо повернення СРСР.
Паралельно відбувався "аншлюс" ("приєднання") Білорусі до "Союзної держави" (це теж калька з Третього Рейху - але щодо Австрії). Замість опали Путін тоді отримав нові газові контракти.
Якщо у 1930-ті Захід "продав" Гітлеру малі держави Європи за "мирні угоди" (а скоріше - за "марні" угоди, бо фюрер їх одразу порушив), то Путіну "продали" по частинах Грузію, Білорусь, Молдову та Україну 2014 року за газ, нафту і природні ресурси. Втім, на Україні, попри "Мінські угоди", Кремль "зуби" обламав двічі - у 2014 та 2022-му роках. Що зберегло суверенітет й Молдові, до речі.
Саме "Мінські угоди" й були прямою аналогією "Мюнхенської змови" у нашій історії - фактичне визнання анексії Криму на користь РФ за мовчазної підтримки Заходу та під розмови у стилі "аби не було війни". Що безпосередньо до війни й призвело. Так само відбирали Судети у Чехословаччини у 1938-му. Та й "історик" Путін повністю скопіював ту риторику Гітлера про "вигадану націю" проти України.
Але 2022 року виявилося, що "вигадана нація" досить непогано вміє давати відсіч. Попри те, що частково "бліцкриг" Путіна вдався і ми дійсно втратили значні території, але зберегли державність і навіть багато чого повернули за підтримки партнерів. Якби ж ще ця підтримка завжди надходила вчасно…
Тобто, сучасна Україна - це "робота над помилками" для Європи та тих самих чехів, чия військова промисловість працює на українські потреби. Досвід нашої війни та шалені російські втрати показують, що було б з Німеччиною, якби Чехословаччина дала німцям відсіч у 1938-39 рр.
Українці та більш свідомі європейці намагаються виправити помилки минулого, щоб змінити своє майбутнє. Але, як і у 30-ті роки минулого сторіччя, є сили, які за рахунок одних держав, намагаються досягти власних цілей. Зокрема США відверто підіграє Кремлю (поки що лише на словах), сподіваючись, схоже, "підкупити" українськими територіями РФ проти КНР.
Як колись Лондон і Париж "умиротворяли" й посилювали Третій Рейх, щоб той стримував СРСР. Так і США зараз хочуть досягти якщо не союзу, то "дружніх" відносин з Кремлем - для "дружби" проти Китаю. Це у Пекіні добре розуміють. Тому на тлі Мюнхенської конференції, там заявили, що стороною "мирних перемовин" обов’язково має бути Європа, чого дуже не хоче Трамп. Натомість у РФ пропаганда вже почала розповідати, що українці, взагалі-то, "воюють китайськими дронами". "Прогрів" пішов?
Буде оригінально, якщо дії Трампа призведуть до альянсу КНР з ЄС проти РФ та США. Але це, наразі, фантастика. А ось ескалація на Балтиці й у Скандинавії - це вже реальність. У 1930-ті наступними після Чехословаччини, до речі, теж стали Балтійські країни та Фінляндія. Їх намагалися поділити Третій Рейх та СРСР, бо вважали нездатними дати відсіч (але фінів забули спитати). Після чого дійшла черга й Польщі, яка сама була учасником "Мюнхенської змови".
Зараз ми всі наочно спостерігаємо за подіями на Балтиці та у Скандинавії, де європейці риють укріплення на кордоні, розширюють військові кладовища (у Швеції наприклад), активно озброюються, а в межах ініціативи Baltic Sentry під британським наглядом навіть готуються до торгової блокади РФ. Калінінград вже у енергетичній блокаді, бо був відключений від мережі з РФ.
Кремль відповідає "гібридними" атаками та провокаціями, підкупом політиків, а також формуванням нових військових округів. Їх солдати поки на території України, але в разі перемир’я повернуться до кордонів Балтики та Скандинавії. У Санкт-Петербурзі вже навіть комісію з евакуації створено. Цікаво, для чого такі приготування, якщо "Путін хоче миру", як каже Трамп?
Власне, це й стримує Східний фланг НАТО від того, щоб бездумно "кинути" Україну та піти на поступки Кремлю, які вимагає від нас Трамп. Бо європейці розуміють, що вони наступні в разі поганого миру. І що сучасна РФ, яка має хоч якісь позитивні економічні показники виключно за рахунок ВПК, буде нагнітати та воювати далі. Бо якщо зупиниться війна, то зупиниться й її економіка. І настане СРСР 2.0 - але зразка 1991 року. На жаль, не всі європейці воліють це зрозуміти.
Однак навіть обмежена підтримка ЄС та інших дружніх країн дуже посилює українську перемовну позицію. Саме тому "третьої Мюнхенської зради" у Мінському, Стамбульському чи Ер-Ріядськму форматі (Трамп анонсував перемовини між Києвом та Москвою у Саудівській Аравії) вже не відбудеться. На відміну від Чехословаччини 1938 року - ми, по-перше, не здалися без бою, а по-друге - ми не одні. Хотілося б більшого, але це хоч якась "робота над помилками".
Щоб стати СРСР 2.0 Путіну потрібна Україна та наша промисловість. Як колись Німеччина стала Третім Рейхом лише після захоплення Чехословаччини. Але цього не станеться. Бо свій шанс в Україні росіяни вже втратили. Тож, тягнемо час до виборів у Німеччині, щоб Європа знов стала суб’єктною, активно обговорюємо будь-які "мирні" угоди від США, але не поспішаємо брати на себе будь-які "кабальні" зобов’язання. Ми вже "змінили історію", уникнувши шляху Чехословаччини у попередні роки. То не треба повертатися знов до цього хибного досвіду.
Але головне питання саме Мюнхену зразка 2025 року - які шанси на Третю світову. Адже "умиротворення" Кремля, яке пропонує Трамп, на тлі послаблення НАТО його ж зусиллями, виглядає як пряме запрошення до нападу кремлінів на Європу. Чи готовий ЄС до цього? Чи готові європейці реально допомогти українцям, щоб зупинити ворога зараз і зберегти себе від "змови гегемонів"? Ось ці питання відкриті.
Події ж, які ми спостерігаємо у сучасному Мюнхені та поза ним, це не "Мюнхенська зрада 2.0". Вона вже відбулася раніше. Але це спроба повторити Пакт Молотова-Ріббентропа між тими, хто безпідставно вважає себе "гегемонами". Нам потрібен спільний дипломатичний "фронт" з Європою, щоб завадити повторенню цієї дійсно історичної помилки. Екстрений безпековий саміт у Парижі якраз і повинен нам у цьому допомогти.
Андрій Попов
