УНІАН публікує повний текст його промови, а також аналітичну доповідь до послання, яку роздали депутатам на флешках.
Дорогі співвітчизники!
Пресвяті отці!
Високоповажні іноземні гості!
Шановні народні депутати!
Шановний пане Прем’єр-міністр, шановні члени Уряду!
Кожен з нас, хто уособлює сьогодні українську владу, рік тому чітко уявляв, на що він йде. Та й досі аж здригнешся, як згадаєш, в якому ж стані опиналися тоді країна після того, як клептократичний режим Януковича чотири роки свідомо котив її до національної катастрофи, як впевнено вів справу до кінця української історії, який був запланований поза межами України.
Крім бюджету, бо гроші нікому не довірялися, все було віддано в повне розпорядження сусідньої країни, і вона прискореними темпами здійснювала демонтаж української держави. Крім ліквідації армії та спецслужб, руки дійшли навіть до того, що в «Нафтогазі» питаннями реверсу газу з Європи займався громадянин Росії, який доразу ж після Революції втік до Москви разом з усією бандою.
Що спливає в пам'яті щодо тих днів? Анексовано Крим. Російські бойовики захопили більшу частину Донбасу. Підбурювані Москвою сепаратисти розпалюють проросійські повстання в Харкові, Одесі, Миколаєві, Херсоні, в багатьох інших містах. Кремль готувався до розчленування України, знав, що його п'ята колона остаточно знищила українську армію, обеззброїла її, залишила голою та босою. В березні 2014 року до виконання завдань було готово трохи більше 5000 вояків, та й то, якби вони знайшли пальне доїхати до фронту. Забігаючи наперед скажу, що зараз в зоні антитерористичної операції боронять країну більше 50 тисяч українських героїв, а загальну чисельність Збройних сил України ми довели до 250 тисяч, і сьогодні нам є чим боронити Батьківщину.
Тоді деморалізована Майданом міліція розбіглася. На вулицях міст з’явилися півбіди, що ряжені, а біда, – що озброєні особи. Прикриваючись святими іменами майданівців та добровольців, тоді вони робили розбій і рекет.
У старому Парламенті тоді засідали «регіонали» і комуністи, які з кожним все вище і вищу намагалися підняти голови.
У Державному казначействі панував справжній вакуум. Там навіть забули як пахнуть гроші. І це при тому, що за 2010-14 роки Україна напозичала більше, ніж за всі роки незалежності.
До чого я це все пригадую. Щоб правильно спрогнозувати, як воно буде, адекватно оцінити, як воно є, варто іноді згадати, – а як же воно було, і від краю якої загибелі ми тоді відскочили.
Головне наше досягнення за рік, що минув: всім смертям наперекір ми – а під «ми» я маю на увазі всіх нас як велику Українську націю – всі ми зберегли Україну. Як тут не згадати слова Василя Симоненка: «Народ мій є, народ мій завжди буде, ніхто не перекреслить мій народ!»
Шановні народні депутати!
Шість місяців тому ми створили нашу реформаторську більшість, започаткували партнерські стосунки між Президентом, Верховною Радою, Прем’єр-міністром та Урядом.
У мене часто питають, а чи задоволений я роботою Уряду? Ні. Чи задоволений я роботою Верховної Ради? Очевидно, також ні. Скажу більше, я не задоволений і своєю роботою. Мені гріх скаржитися на брак критики в пресі, але ніхто не критикує мене більше, ніж я сам.
Знаєте, чому? Тому що народ всіма нами дуже не задоволений. Та ми не маємо щонайменшого права нарікати на людей, які довірили нам країну. Ми не повинні скаржитися на суворі вимоги і жорсткі критерії. Ви, депутати, міністри, як і я, Президент, – точно не ті, кому зараз в країні найважче.
Наше спільне завдання – подвоїти й потроїти зусилля задля змін у країні. Час також проаналізувати, наскільки наші дії відповідають обраній стратегії, спланувати найближчі тактичні завдання і кроки.
Із стратегічним курсом український народ визначився під час нашої Революції Гідності та своїм голосуванням на позачергових президентських та парламентських виборах. Ці три події у сукупності своїй стали очевидним і беззаперечним фактором європейського вибору українців.
Кінець сумнозвісної багатовекторності вніс повну ясність у питання не лише зовнішньої орієнтації, але й внутрішньої політики. Це – однозначний та безповоротний курс на вступ до Європейського Союзу і глибока європеїзація України. Період урочистих помпезних процедур минув. Ми розпочали важку, рутинну й кропітку домашню роботу із забезпечення євроінтеграції.
Тверде рішення українців повернути з історичних манівців на сучасний європейський автобан припало до душі не всім нашим сусідам. Коли в лютому-березні 2014 року ворог почав анексію Криму і агресію на Донбасі, він планував, що за рік Україна зникне з політичної карти Європи, а ми, українці, згинемо, як ті літописні обри.
У Кремлі розраховували, що посіяні російськими спецслужбами бацили спровокують епідемію сепаратизму в усіх східних та південних областях. Але ця ідея не знайшла підтримки ніде, включно з Донбасом. І навіть у тимчасово окупованих районах Луганської та Донецької областей сепаратисти утримуються при владі лише завдяки російським багнетам. А над прожектом «Новоросії» його автори та промоутери кілька тижнів тому власноруч поставили велику могильну плиту.
Лише за рік країна, яка протягом двох десятиліть звикла до безтямної політики абсурдного пацифізму, створила сучасні Збройні Сили, які звільнили від окупантів більшу частину Донбасу. Добровольчі батальйони і волонтери, трудівники ВПК, мільйони і мільйони українців у колосальному патріотичному пориві і, головне, – наші героїчні Збройні Сили – всі разом забезпечили це справжнє диво над Дінцем. На наших східних рубежах ми зупинили найсильнішу армію континенту. Адже там проти нас воюють не «шахтарі» чи «трактористи», а як ми довели переконливо всьому світові – регулярні, озброєні до зубів підрозділи російських збройних сил.
Попри успіхи у створенні армії, слід чесно визнати: ми на сьогодні забезпечили хоча й якісно інший, ніж рік тому, але все ще мінімально необхідний рівень обороноздатності держави. Ми навіть не всі діри залатали, часом все ще бракує найнеобхіднішого, тим більше, що чисельність армії збільшується. Якщо дивитися на картину статично, в ній повнісінько огріхів, не надто багато досягнень, і надто багато недоліків, але за динаміку, – так як воно розгорталося протягом року, як було, і як стало, – нам нема чого соромитися.
І волонтерський десант в Міноборони став взірцем співпраці громадянського суспільства та влади. Саме вони повсякденною самовідданою працею трансформують консервативну, громіздку і неповоротку систему управління та забезпечення, ця система закостеніла ще з часів Ворошилова та Будьонного. І цей титанічний труд слід продовжити, бо реформа Збройних Сил, успішно розпочавшись, ще дуже і дуже далека від завершення.
***
Ми не змогли б зупинити ворога без широкої міжнародної коаліції на підтримку України та без дієвих і ефективних санкцій всього світу проти Російської Федерації, вони завдали потужного удару по російській економіці, спричинили відчутне падіння ВВП.
Показово, що завтра-післязавтра перед самітом «Великої сімки» в Німеччині до Києва завітають світові лідери і наші надійні партнери і друзі. 5 червня Україну з першим в історії українсько-японських відносин офіційним візитом прибуває Прем’єр-міністр Японії Сіндзо Абе, а 6-го червня – великий друг України та українського народу Прем'єр-міністр Канади Стівен Харпер. Це – справжня демонстрація твердої і всебічної підтримки України з боку всього світу. Дуже символічно – на американському континенті Канада, на Далекому Сході – Японія. Весь світ.
Вражаюча солідарність світу з Україною, хоча глобально і спричинена позитивним враженням від проєвропейської Революції Гідності, не генерується автоматично! Вона потребує великих, часом титанічних зусиль української дипломатії, яка в захист Вітчизни робить внесок, порівняний з ратним подвигом Збройних Сил.
Росія протистоїть нам не лише вздовж державного кордону і по лінії зіткнення, а й у всіх країнах та столицях світу, не шкодуючи своїх необмежених ресурсів. Географія антиукраїнської активності носить глобальний характер. Проте наші друзі в Америці та Європі з нашої подачі міцно тримають єдину, консолідовану позицію, в якій Росія, попри всі зусилля, так і не змогла зробити пролом. І не допустити подібного – це головне завдання, яке я тут і зараз ставлю нашим дипломатам.
Вчергове потужну європейську міжнародну єдність ми відчули два тижні тому в Ризі на саміті «Східного партнерства». Попри те, що Україна в стані війни, попри те, що частина нашого кордону всупереч нашому бажанню контролюється не нами, попри те, що всередині України тисячі, сотні тисяч біженців, вигнаних Росією з місць постійного проживання, попри те, що в непублічних розмовах нам про цю головну перешкоду говорили цілком відверто – перспектива безвізового режиму вперше набула фіксованого місця в календарі. Чекати залишилося зовсім недовго, але щоб вдало фінішувати, нам потрібен відповідний ривок. Всі технічні завдання мають бути виконані до кінця серпня, а у вересні ми очікуємо останню оціночну місію ЄС. Я особисто в щоденному режимі контролюватиму цей напружений графік, і Уряд, мій партнер, має відчути, яка велика на нас з вами відповідальність.
До речі, про відповідальність. Щойно мені відповіли, що за моїм наполяганням керівника Державної міграційної служби відправлено у відставку, тому що по лінії саме цього відомства європейські партнери пред'явили найбільшу кількість нарікань.
І, нарешті, з 1 січня 2016 року Угода про асоціацію, підписана рік тому, починає діяти повною мірою, – попри марні старання та безсилу злобу нашого колишнього «стратегічного партнера». Я би дуже хотів бачити в Уряді віце-прем'єра, відповідального за євроінтеграцію, і я просив би Уряд і коаліцію вирішити це надзвичайно важливе для України питання.
Масштабна макрофінансова допомога з боку МВФ та інших міжнародних організацій, держав Євросоюзу, США, інших країн (як найсвіжіший приклад – рішення країн «Великої сімки» підтримати Україну в питанні реструктуризації наших зовнішніх боргів) – все це разом з непростими і дуже не популярними рішеннями та ефективними діями всіх гілок влади дозволило уникнути дефолту, вдалося стабілізувати макроекономічну ситуацію, вдалося, що майже неможливо в умовах воюючої країни, без затримок виплачувати зарплати й пенсії, уповільнити падіння економіки, подолати паніку на валютному ринку. На жаль, в світовій історії нема прикладів, коли б країна, проти якої здійснюється агресія, демонструвала б економічний бум і зростання соціальних стандартів.
Згадаймо апокаліптичні настрої осені минулого року. Припинення постачання газу з Росії, величезний дефіцит вугілля, віялові відключення електроенергії по всій країні – все це дійсно не додавало оптимізму. Снігу й морозу дехто чекали, неначе кінця світу. Але ми не просто перезимували з теплом і світлом, а ще й «зіскочили» вперше за 23 роки незалежності з російської «газової голки». Ми вперше забезпечили реверсне постачання блакитного палива з Європи та істотно знизили залежність від росіян. Це зветься не словом, а ділом – енергетична безпека, диверсифікація, те, про що говорили 23 роки.
В країні на газовому ринку нема більше жодних посередників, які десятиліттями паразитували в цій сфері. Монополії та шантажу «Газпрому» покладено край! І хоча Стокгольмський арбітраж лише в 2016-му винесе рішення за нашим позовом до «Газпрому», ми вже значною мірою ліквідували негативні наслідки контракту 2009 року, коли ціна газу для України була в півтора-два рази вищою, ніж для Європи.
У першому кварталі минулого року наша залежність від Росії по газу перевищувала 90%, а у першому кварталі цього року частка російського газу в експорті складала лише 37%. І ми вже маємо понад 10 постачальників з Євросоюзу, і це – одна із найсуттєвіших змін стратегічного порядку, одна з найважливіших в наших реформах, яку слід безповоротно закріпити в найближчий рік-два.
***
Реформи – ключове слово в моєму сьогоднішньому посланні. Щоб створити реальні умови для їхнього початку, я ухвалив тоді непросте рішення про розпуск старого Парламенту та дострокові вибори до нової Верховної Ради, які виявилися найбільш чесними, прозорими і демократичними в історії України. Ми з вами, і я за це вам дуже вдячний, сформували реформаторську більшість, коаліційний Уряд, за який несе відповідальність вся коаліція, з чіткою програмою змін. І саме з цього моменту й починається відлік періоду реформ.
Якщо уявити себе шеф-кухарем, можна сказати, що чимало блюд вже в печі. Для якихось підходить тісто, для інших – зібрані всі необхідні інгредієнти. Є й такі страви, що ми з вами навіть не знали їх рецепту. Все це називається «поточним статусом реформ» – у словнику Національної ради реформ. Своїм Указом я створив її з представників усіх гілок влади та експертів, представників громадянського суспільства для координації всіх реформаторських проектів.
П’ять-шість місяців – це занадто малий термін для того, щоб відчути результати. Але й чаша терпіння у людей переповнена, а іншого варіанту, ніж прискорюватися, – не існує.
Реформи ще не на фініші, але вже й не на старті. Зміни й напрацювання відчутні здебільшого для експертів та учасників самого процесу. До кінця року перші зміни обов’язково мають стати помітними і для суспільства.
Ми лише на стадії зведення фундаменту реформ. Але я так само, як і всі, невдоволений темпами, і прискорюю процеси, як тільки може Президент в умовах парламентсько-президентської республіки.
***
Що мене особисто турбує найбільше і що найбільше дратує суспільство – корупція і боротьба з нею.
Що ж у нас в активі, крім твердої політичної волі? Активно створюємо законодавчу базу і будуємо інфраструктуру боротьби з корупцією. Ключове – безпрецедентно відкриті підбір та призначення Директора Національного антикорупційного бюро. Незалежна комісія з громадських авторитетів обирала серед приблизно 170 кандидатур. Тепер до бюро так само на конкурсній основі прозоро шукають детективів, і така прискіплива селекція потребує деякого часу. Тим не менше, перші детективи з’являться вже в червні, а в жовтні бюро має почати повноцінні розслідування.
Ухвалено європейський закон про прокуратуру, та й новий Генеральний прокурор виявився набагато активнішим та ефективнішим за попередників. І, між іншим, на прокуратуру чекають скорочення, чистки і конкурсний набір нових місцевих прокурорів та їхніх заступників.
У Києві нова патрульна служба, створенням якої опікується Ека Згуладзе, вже за кілька тижнів має покласти край легендарним поборам на дорогах. Розпочато ухвалення законів, які регламентують реформу МВС, відокремлюють силові структури від політичних, створюють муніципальну варту та нову поліцію. До речі, її майбутнім очільником я бачу таку саме людину, як Ека Згуладзе, чисту, не пов’язану корупційними зв’язками, рішуче налаштовану на реформи. Хоча це справа, безумовно, Парламенту і Уряду.
В Антикорупційному бюро, Генеральній прокуратурі, МВС в рамках моєї стратегії на залучення іноземних фахівців призначено на ключові посади чимало спеціалістів із успішним досвідом ефективної боротьби з корупцією. І це не єдина перевага іноземців, відсутність зв’язків в українській політичній та діловій еліті, часто-густо корупційних зв’язків, гарантує, що працюватимуть вони, не зважаючи на персоналії.
Ескалатори, які протягом кількох десятків років транспортували вантажі з грошима нагору, зупинено і демонтовано.
Гучні корупційні скандали, як це не парадоксально звучить, стали позитивним явищем. Це катарсис, свідчення того, що на корупцію перестали сором’язливо заплющувати очі, що з нею нарешті розпочинається реальна боротьба, преса і суспільство стали набагато менше терпимими до неї.
Відставки внаслідок таких скандалів – крок вперед, якщо порівнювати з попередніми часами, але явно недостатній для часів теперішніх. Ми навчилися виявляти корупціонерів та направляти на них прожектори, але кримінальне покарання, нажаль, ще не стало невідворотним. Справи або валяються в судах, або валяться, або розсипаються ще по дорозі до судів.
Судова реформа є найскладнішою. Та, згідно закону «Про забезпечення права на справедливий суд», запроваджено нові правила добору суддів. За прозорими правилами сформовано, нарешті, Вищу раду юстиції, завдяки якій почнеться рішуче оновлення суддівського корпусу. Цього місяця Вища рада юстиції вирішить, сподіваюся, досі не розглянуте питання звільнення більше 300 суддів. Значна частина цих звільнень – за доведені звинувачення у корупції.
Ще одна проблема полягає в тому, що певні позитивні зрушення поки що концентруються нагорі, а чимдалі донизу, – тим менше реальних змін. Велика частина хабарів осідає на середній ланці, суми їх навіть зростають (враховують націнку за небезпеку). Те, що корупція стала розглядатися як високоризикована операція – з одного боку, це добре, але з іншого – бізнесу від цього не легше. Люди в масі своїй не контактують особисто з Президентом, Прем’єр-міністром, міністрами чи навіть депутатами. Образ держави в очах пересічного громадянина формують податківець і митник, інспектор соцзахисту, місцевий суддя і даїшник, і навіть районна поліклініка. Поки вони беруть – народ не повірить у щирість наших антикорупційних намірів.
Окремо хотів би продемонструвати перші промені світла в галузі державних закупівель. Все ще крадуть, але ми маємо на сьогоднішній день реальний прогрес. Відкати знизилися, багато схем закрилося, прозорості стало більше, а громадський контроль – щільніший. Кожна тендерна процедура (а їх щороку – 25 тисяч) матеріалізується в сотні аркушів різноманітних документів, – там не те що громадськість не розбереться, сам чорт ногу зламає! Першим досвідом допорогових закупівель доведено, що економія при їх впровадження вже становить 20%. Найбільш активно допорогові електронні закупівлі здійснюють, до речі, Міністерство оборони та «Укроборонпром». Концерн лише на цьому заощадив понад 130 мільйонів гривень, які будуть спрямовані на економіку держави, забезпечення армії.
Електронні закупівлі є одним з головних орієнтирів у реформуванні сектору державних закупівель – як допорогових, так і надпорогових. Це – надзавдання 2015-2016 років.
На жаль, корупція – це проблема не лише державного апарату… Опитування, проведене минулого року фондом «Демократичні ініціативи» імені Кучеріва стосовно надання адміністративних послуг, показало, що хабарі в більшості випадків ініціюються не чиновниками, а прохачами. 29% сказали, що «дають», бо «так простіше і легше вирішити проблеми», а кожен п’ятий українець взагалі вважає хабарі нормою життя.
І стосується ця норма не лише взаємин з державою, але й процесів всередині бізнес-середовища. 24% працівників великих компаній, опитаних міжнародною консалтинговою компанією Ernst & Young, вважають, що неухильне дотримання антикорупційної політики знизить конкурентоздатність їхнього бізнесу. А 20% зізналися, що вони вважають виправданим навмисне викривлення фінансових результатів, якщо це є необхідним для виживання підприємств і їхнього розуміння економіки.
Рік тому, промовляючи саме в цій залі, я озвучив антикорупційний пакт між суспільством та владою: чиновники не беруть, а люди не дають. Можу сьогодні констатувати – жодна зі сторін цього пакту поки що не дотримується. Розуміючи, що на владі лежить значно більша відповідальність, прошу допомоги суспільства в боротьбі з цим злом.
Щоб отримати належний відгук, нам слід якнайшвидше ухвалити закон, який посилює захист свідків, запровадити так звану угоду зі слідством, коли хабарник нижчого рівня має можливість пом’якшити покарання, якщо допоможе викрити більш високопоставлених корупціонерів. І дедалі більше я замислююся-таки про необхідність запровадження такої процесуальної дії, як «провокація хабаря». Це коли спеціально підготовлені та вмотивовані люди під виглядом прохачів перевіряють кожного чиновника на схильність брати. Інструмент багато ким вважається суперечливим, але він однозначно посилить тиск на корупціонерів: сам факт того, що люди знають, що хабар може бути спровокованим, в декого забере бажання ризикувати.
***
Втім, репресії – лише один із способів боротьби з корупцією. І не головний. Значно ефективнішим є економічний метод, який означає ліквідацію приводів для корупційних дій. Корупція вже зменшилася там, де проведено дерегуляцію і запроваджено безконтактне спілкування людини з державою. Де скасовано сертифікати, дозволи, узгодження та висновки, – словом, там, де нема за що вимагати гроші.
Найсвіжіший приклад правильного рішення: днями Мінекономіки виключило із списку обов'язкових до сертифікації на території України цілу низку імпортних товарів – від автомобілів і тракторів до дитячих візків і порцелянового посуду. По правді кажучи, сертифікації не було й раніше, просто брали хабарі. А тепер – брати не будуть: і хотіли б, а нема за що.
Уряд затвердив План дій щодо дерегуляції господарської діяльності та спрощення регуляторної бази, який включає в себе перелік зі 176 конкретних заходів та механізмів їх реалізації. Цю стратегію я повністю схвалюю, єдине – нам треба прискорити а от повільні темпи руху мене, чесно кажучи, не задовольняють. Істотного полегшення ніхто поки що не відчув. А нам як кисень потрібні зараз конкретні результати.
«Будь-яке правило має свою вартість», – писала Маргарет Тетчер у книзі «Мистецтво управління державою». Чим менше правил – тим менше хабарів. У цьому й полягає економічний та глибинно-філософський сенс дерегуляції.
***
Одним із основних джерел корупції наразі є державні підприємства. Рухаємося шляхом конкурсного підбору їхніх керівників: цього року за такою процедурою буде призначено щонайменше 20 директорів із списку 50-ти найбільших підприємств.
Однак заборона на приватизацію створює імунітет для авторів корупційних схем в неефективному державному секторі. Нічого, крім збитків, ці фабрики й заводи, за дуже й дуже рідкім винятками, бюджету не приносять. Їхній менеджмент, як правило, приватизований разом із фінансовими потоками. Це і є те, що називається тіньовою приватизацією, яка вже відбулася. Між політичними силами час від часу не на життя, а на смерть точиться боротьба за посади директорів фабрик і заводів. Одного напувай «Укрспиртом», іншого – годуй «Укрм’ясом», а також – помаж губи «Укрсалом». Цілком природно, що в такого порядку речей уже багато прихильників, бо смачно, вигідно й дешево, і головне – чужим коштом. Державним, народним коштом.
Зрозуміло, що історію української приватизації, як сказав би Винниченко, неможливо читати без брому. Але у нас є два екстраординарні випадки з різницею в десять років, які можуть стати прикладом чесної, конкурентної й прозорої приватизації: продаж «Криворіжсталі» в 2005-му році та аукціон по ліцензіях на зв’язок третього покоління цього року. Вчора у мене була зустріч з керівниками підприємств, які інвестували в Україну 11 мільярдів гривень на цьому конкурсі, і на кожній міжнародній зустрічі вони є найкращими пропагандистами України. Де вони стверджують, що на власному досвіді переконалися в чесній і прозорій формі, в якій розподілялися ліцензії на зв’язок третього покоління. Бо Україна залишилася в минулому сторіччі за рівнем зв’язку, і ті, хто перешкоджали цьому конкурсу, чекали великого хабаря. До речі, за кілька років більше половини абонентів будуть гарантовано будуть підключені до системи зв’язку третього покоління, а в 2017 році відбудеться такий саме прозорий конкурс на частоти четвертого покоління.
Я, безумовно, за щільний контроль Парламенту за приватизацією. Чим прозоріше це буде здійснюватись, тим краще. І за те, що саме ви, шановні народні депутати, встановите правила її проведення, і перелік об’єктів для реалізації буде також встановлений вами за поданням Уряду. У нас залишається більше 1800 підприємств. Життєво необхідними для держави є не більше двохсот. Звичайно, ми не будемо продавати «Укрзалізницю» чи оборонні підприємства, але хто мені може пояснити, для чого державі аж 14 кінних заводів, які також заборонені для приватизації?
Лєшек Бальцерович, виступаючи минулого тижня в Києві, назвав приватизацію однією з головних ефективних економічних реформ, рівно як і стабілізацію роботи енергетичного сектора. Хіба не з того, за що нас зараз найбільше критикують, Польща й починала свій шлях до успіху?
Врешті-решт, більша частина підприємств, внесених у список заборонених до приватизації, за два десятки років не отримала жодної копійчини інвестицій в основний капітал і приречена на програш конкурентній боротьбі. Обладнання та технології – на рівні тридцятих років минулого століття. Вони не виживуть, якщо не отримають ефективні прямі інвестиції і ефективний менеджмент з боку як вітчизняних та західних інвесторів. До речі, російські компанії давайте всі разом попросимо не турбуватися!
***
Разом з дерегуляцією і приватизацією, ще одним елементом нашої антикорупційної стратегії є деолігархізація. Але вона не зводиться лише до цього. Митрополит і видатний громадський діяч Андрей Шептицький, 150-річчя від дня народження якого ми будемо відзначати наприкінці наступного місяця, в своїй книзі-настанові "Як будувати рідну хату" писав: "Тиранія більш небезпечна, ніж зіпсута аристократія або олігархія, але ця знову гірша і небезпечніша від демократії".
Будь-який вчений, який досліджує типологію політичних режимів, скаже, що так звана конкурентна олігархія дійсно краща за авторитаризм і є перехідним етапом до ліберальної демократії. Деякі країни на подібний транзит витратили десятки, а деякі й сотні років. Але у нас нема стільки часу! І діяти треба негайно. І я хотів би, щоб всі зрозуміли - це війна не з окремими особистостями, це – війна з системою.
Що ж робить держава? Знакові наші з вами дії: закон про так звані 50+1 акція, закон про ринок газу і рішення РНБОУ по ринку електроенергетики та вугілля. Із непрозорого газового чаду більше не запалюватимуться зірки рейтингу "Форбс". І вугільними дотаціями з бюджету ми більше не будемо годувати вугільно-металургійних баронів. І там, де у держави є контрольний пакет, він буде контрольним в реальності, а не лише на папері.
Що я отримую у відповідь на таку політику? Брязкіт зброї приватних армій, амаскованих під шахтарів "тітушок", провокування віялових відключень електроенергії, закриття заводів, жахливий чорний піар.
Кожен, хто підлягає деолігархізації, озброєний великим загальнонаціональним каналом і, обороняючись, гатить по мені з усіх інформаційних "градів". Чи не у кожного з них є ручний, залежний і лояльний політичний проектик, з якого вони мріють виростити спокійну перспективу для себе і жахливе майбутнє для України.
Чи зупинить мене такий спротив? Ні! Курс на деолігархізацію буде продовжено, з позиції моєї самодостатності і незалежності, чого б це мені не вартувало. Бо без перемоги у цій боротьбі Україна не виживе.
Приватний бізнес повинен управляти лише власними підприємствами, а не пастися в державних компаніях чи живитися бюджетними потоками. Так, влада має вести діалог з крупними підприємцями, бо вони створюють робочі місця. Але бізнес не має права говорити з державною владою мовою ультиматумів.
До речі, одним із важливих рішень у рамках деолігархізації і пов’язаної з цим демократизації має стати перехід до бюджетного фінансування політичних партій. І якби важко нам зараз не було, ці видатки я також вважаю пріоритетними, бо незалежність демократичних сил є ключовим елементом демократії в Україні.
Минулого року я особисто профінансував свою президентську кампанію. Витрати моєї політичної сили на парламентських виборах також мали прозорі джерела. І я ні від кого не залежу. Нікому, крім українського народу, не зобов'язаний. Приємно мати таку самостійність в ухваленні рішень, якою інші зараза в умовах відсутності бюджетного фінансування, похвалитися не можуть, під які б патріотичні прапори вони не фарбувалися. Партії й фракції мають залежати лише від виборців, і бюджетне фінансування – це крок до такої мети. І не випадково ця умова вкладена у антикорупційний пакет, який ми маємо прийняти в рамках безвізового режиму і я розраховую тут на підтримку Парламенту.
***
Невід'ємна частина деолігархізації – демонополізація, бо саме монополії, що паразитують на державних ресурсах, є економічною основою олігархії. Втрати від картельних змов зараз в Україні оцінюються в межах від 10 до 22% ВВП. До 40% товарів і послуг реалізуються зараз на монополізованих ринках. Це вбиває стимули до ефективності, до зниження ціни, до модернізації і до підвищення якості продукції.
Почати мусили з чистки самого Антимонопольного комітету, який донедавна, вибачте за масло масляне, був монополізований монополістами. 80% теплової генерації – в одних руках, а комітетчики, хоч би оком хто кліпнув, кажуть - монополії нема.
Вчора на Нацраді реформ я дав настанову новому, нарешті обраному і затвердженому голові Антимонопольного комітету, застосувати найкращі світові антимонопольні практики. Я ж буду діяти з такою рішучістю, з якою сто років тому Теодор Рузвельт на основі антитрастівського законодавства припинив зловживання олігархів і повернув у США економічну конкуренцію.
Треба прийняти політичне рішення про обмеження максимальної частки на певних ринках рівнем максимум в 50%, а в найбільш важливих - і тридцять відсотків. І за цими новими правилами роздробити монополістів. Вибір їм залишити таким: або коритися жорсткому регулюванню держави, або продавати частку своєї присутності.
***
Саме вільне конкурентне підприємництво має стати основою нашої економічної моделі. Хотілося б, щоб такому баченню відповідала і податкова реформа, яка зараз обговорюється в Уряді і Парламенті. Традиційно попередні уряди розглядали податки лише з точки зору фіскальної функції. Я впевнений, що зараз нам з вами треба задіяти стимулюючу складову податків.
Я ніби не повинен втручатися в економічні процеси, бо в нашій парламентсько-президентській моделі це прерогатива Уряду і коаліції. Однак освіта й досвід диктують фаховий погляд на логіку господарчих процесів. Щоб достатньою мірою примножити національне багатство та забезпечити високі темпи економічного зростання, нам потрібні, насамперед, економічна свобода і вивільнена економіка, енергія українського підприємництва, яка нічим не буде стримана. Ділити нема чого, примножувати – треба. Поки що не до соціал-демократії, сьогодні нам більше в нагоді ази тетчеризму та рейганоміки.
Є підстави обережно сподіватися, що в економіці ми пережили найважче. І я дуже сподіваюся, молюся про те, щоб цей рік в історії України був найважчим. І щоб на нашу землю прийшов мир, прийшли реформи. Які ми здійснили. І прийшло економічне зростання. І якщо нам тільки вдається уникнути і вдасться, я впевнений, зараз зусиллями коаліції міжнародної, яку ми сформували, вдасться уникнути повномасштабного вторгнення і утриматися в рамках мирного процесу, ще раз підкреслюю - з наступного року має початися період повоєнної відбудови країни. Відновиться економічне зростання і, відповідно, з’являться ресурси для того, аби знімати найгостріші соціальні проблеми, приділяти належну увагу освіті, науці, культурі, охороні здоров’я.
Ми вже отримали невеликі додаткові надходження до бюджету – частково інфляційного походження, частково завдяки детінізації. І просив би Уряд прискорити хоча б на кілька місяців позиції розгляду інфляції і можливої індексації зарплат та пенсій. Робити, безумовно, це слід акуратно, уникаючи будь-яких популістських кроків, щоб не спровокувати, як це раніше вже багато разів траплялося, гіперінфляцію, щоб не дестабілізувати фінансово-економічну ситуацію в країні. І брати доуваги те, що частину додаткових доходів ми все ще змушені будемо відправити на українську оборону.
Слід виконати всі вимоги закону про припинення нарахування будь-яких спецпенсій з 1 червня поточного року для депутатів, міністрів, суддів, прокурорів, митників і т.ін.
По-третє - якнайшвидше ухвалити закон про єдині принципи нарахування пенсій. Те, чого не робилося 23 роки. По-четверте - дати людям можливість скористатися, крім солідарної, накопичувальною пенсійною системою, а за їх бажанням – і послугами недержавних пенсійних фондів.
І, до речі, нагадаю, що у важкому діалозі з МВФ спільними нашими зусиллями, для чого потребувалося багато годин переговорів, нам вдалося зняти їхню вимогу щодо підвищення пенсійного віку, попри те, що це – загальносвітова тенденція.
Говорячи про найгостріші соціальні проблеми, не можу обійти мовчанням тему тарифів. Це – одна з найважчих і найболючіших реформ, важчої за яку, напевно, вже не буде. Ми прийняли надзвичайно складні й стратегічно правильні рішення. Немає вороття назад до безпрецедентної ситуації з корупцією в газовій сфері, до дефіциту НАК "Нафтогаз", який перевищував 130 мільярдів гривень і цей дефіцит покривався з коштів платників податків державного бюджету. І сьогодні про це ми маємо говорити. Це та ціна, яку платив український бюджет і український платник податків за непрозорість формування тарифів. Вони все рівно дотувалися. Але вішалося це на державний борг, який вів Україну в дефолт. І на сьогоднішній рік, вже у 2015 році, цей дефіцит в 130 мільярдів гривень значним чином скоротився. І я сподіваюся, що цього року він складе 30-35 мільярдів.
Варто пам’ятати, що із всіх варіантів вирішення застарілої тарифної системи, а в минулому, до реформи, це просто нагадувало позицію страуса, який не бачив і не збирався бачити тих проблем, які наростали. І з тих варіантів, які обговорювалися з МВФ, вдалося відстояти найменш жорсткий, бо попередні вимоги були значно більш ризикованими для України і українського народу. Він би був ще м’якшим, якби попередні уряди не зволікали із вирішенням цієї проблем і не дурили МВФ обіцянками, які й не думали виконувати. На жаль чи на щастя, ця доля випала нам.
І головне, що ми маємо зробити зараз і до початку опалювального сезону – забезпечити адресний, дуже простий і дуже надійний захист незаможних через механізм субсидій. Для тих, у кого мало грошей і низьке споживання, зростання тарифів має бути непомітним, вони не мають зростати. Кошти, які вони витрачають, мають бути тими ж самими. І після докорінного реформування системи субсидій, право на таку допомогу від держави не може бути обмежено нічим. Місцеві органи влади мають забезпечити оформлення субсидій всім українським родинам, які потребують, скільки б їх не звернулося з відповідними заявами.
Для того, щоб удосконалити систему субсидій, привести її у повну відповідність з кращими світовими практиками і стандартами, ми залучимо одну з найвідоміших світових консалтингових компаній, яка вже до вересня має значним чином спростити механізм доступу до субсидій - він має бути автоматичний. Систему утворення тарифів також буде перевіримо силами кількох найавторитетніших міжнародних аудиторів. І я закликаю політиків не проводити дискусії на шоу, а долучатися до роботи цих компаній з конкретними пропозиціями про перевірку правил нарахування тар
