Сонце – природний сміттєспалювальний завод, куди можна скидати непотріб, щоб спалити його аж до електронів. Однак, наскільки б привабливою не видавалася ця ідея, реалізувати її не так вже й просто. І справа навіть не в ціні відправки ракет зі сміттям на нашу зірку. Про це в авторській статті для The Conversation пише доцент кафедри астрономії в Університеті Монаша (Австралія) Майкл Браун.
Відправити щось на Сонце – виглядає як відносно проста задача. Здається, головна складність – вивести ракету з вантажем в космос. А далі сміття можна просто жбурнути із невеликим імпульсом в бік нашої зірки, і її гравітація з часом зробить решту роботи.
Однак проблема полягає в тому, що Земля і Сонце не стоять на місці. Наша планета рухається по власній орбіті навколо світила зі швидкістю 30 км/с. Це 108 000 км/год.
Якщо запускати контейнер зі сміттям в бік Сонця зі швидкістю меншою за швидкість обертання Землі навколо Сонця, вийде, що вантаж рухатиметься швидше навколо Сонця, ніж до Сонця. І хоча початковий імпульс дещо наблизить вантаж до зірки, зрештою сили гравітації та інерції посадять його на еліптичну орбіту, і контейнер зі сміттям тисячоліттями обертатиметься навколо Сонця, як звичайний астероїд.
За словами астронома, щоб спрямувати вантаж безпосередньо на Сонце та влучити в нього, потрібно задати ракеті величезну початкову швидкість, яка б значно перевищувала власну швидкість Землі. А та, нагадаємо, складає і так шалені 108 000 км/год.
Майкл Браун підрахував, що запускати вантаж на Сонце варто зі швидкістю не менше 7000 км/с – це 25 200 000 км/год. А це вже просто неможливо за сучасного рівня технологій, каже науковець.
Альтернативний спосіб
Щоб дістатися Сонця, не обов’язково летіти йому навперейми, каже науковець. Замість того, щоб намагатися запускати ракету безпосередньо в Сонце, варто пустити її зі швидкістю 32 км/с у бік, протилежний напрямку руху Землі по орбіті, каже Браун.
Таким чином можна нівелювати інерційний рух вантажу, створений Землею, як точкою старту. Фактично, після того, як вантаж вийде за гравітаційне поле Землі, його горизонтальна швидкість відносно Сонця буде близькою до нуля. І ось тоді гравітація Сонця сама почне невблаганно притягувати контейнер з нашим сміттям. За підрахунками Брауна, з цього моменту і до падіння вантажу на Сонце мине близько 10 тижнів.
Однак і з цим варіантом теж є проблема. Найшвидшим космічним апаратом, який досі покидав Землю, був New Horizons, запущений у 2006 році. Його максимальна швидкість склала 16,26 км/с – удвічі менше, ніж потрібно, щоб повністю нівелювати інерцію руху Землі.
Метод "жаб’ячих стрибків"
Оскільки за сучасних технологій ми не можемо запускати ракети ані напряму до Сонця, ані способом, описаним вище, залишається лише один варіант – використати метод гравітаційних стрибків.
Сучасні міжпланетні космічні апарати використовують власну гравітацію планет, щоб набирати та втрачати швидкість і коригувати свій курс. Щоб провернути такий трюк, ракета має увійти в гравітаційне поле планети і, зробивши частковий оберт навколо неї, "зіскочити" з орбіти в потрібний момент. Саме так космічні апарати досі вдавалося переміщувати в межах Сонячної системи – "жаб’ячими стрибками" від однієї планети до іншої.
"Ми можемо використати той самий процес, щоб доставити нашого лиходія до Сонця. Ми можемо запустити його на орбіту, яка проведе його повз планети. З кожним прольотом планети їхня орбіта змінюється під дією гравітації, переносячи нашого лиходія на наступний проліт і переміщуючи його все ближче і ближче до Сонця", – пише Браун, визнаючи, що такий політ триватиме роками.
Інші цікаві матеріали про космос
Як писав УНІАН, 20 років тому зонд зробив знімок супутника Сатурна, який досі збиває вчених з пантелику. Загадкове зображення було зроблено лише за 8 кілометрів над поверхнею Титана.
Також ми розповідали, що науковці розробили нову модель, яка перевертає всі уявлення про потенційний сценарій загибелі Всесвіту.
