Російський вислів “Палка о двух концах” – може стати найбільш влучною характеристикою для підписаних російським президентом Медвєдєвим указів про визнання незалежності республік Південної Осетії та Абхазії (до речі, їх досі немає серед офіційних документів на сайті Російського Президента).
Не знаю, як там міркує російське керівництво, але складається враження, що в Москві подумали про всіх і за всіх – про Грузію, Абхазію, Південну і Північну Осетію, Америку, Україну... Не подумали лишень про Росію, про ті наслідки, які можуть спровокувати для цієї держави та її територіальної цілісності визнання суверенітетів етнічних територій інших держав.
Схоже, зараз Росія не стільки зруйнувала територіальну цілісність Грузії, як поставила під загрозу цілісність власну. Особливо, таке може видаватись вірогідним у випадку із визнанням незалежності Південної Осетії.
Фактично, підписуючи укази, Медвєдєв мав на увазі не просто визнання Південної Осетії та Абхазії як незалежних суверенних держав. Насправді на думці було дещо інше – проголошення незалежних держав, які потенційно стають складовою частиною Російської Федерації. Схема зрозуміла – виходимо з однієї держави (Грузії) і тут таки швиденько вбігаємо в іншу – у Росію. Схема зрозуміла, ніхто й не помишляє про ймовірність повноцінного самостійного існування цих держав (недарма нещодавно Південну Осетію прийнято в бюджетну систему Росії).
Також зрозуміло, що проросійські ватажки Північної та Південної Осетій найближчим часом будуть вірні й віддані великодержавному господареві. Хоча Росія не забуває наголошувати, що про жодне приєднання до неї не йдеться. Але хто цим заявам вірить?
Але постає логічне запитання. Чи може хтось гарантувати, що вже в найближчому майбутньому осетинський народ дійсно не захоче скористатись унікальним шансом отримати справжню незалежність і створити насправді незалежну (не у складі Росії чи іншої держави), єдину, самостійну країну на базі двох Осетій – Північної та Південної? І якщо так, якщо північні осетини висловляться за відділення від Росії на користь створення власної незалежної держави, – то чи погодиться Росія відірвати від себе шматочок території, на якому розташована Північна Осетія?
Нагадаю, що зараз до складу Російської Федерації входить Північна Осетія зі столицею Владикавказ. Площа – близько 8 тисяч квадратних кілометрів, населення – трохи більш як 700 тисяч (осетин – понад 62%, росіян – понад 23%, інших національностей – менш як 5%). У щойно визнаній Росією Південній Осетії проживало (до цьогорічного конфлікту) більш як 70 тисяч жителів, близько половини з них – російські громадяни. Логічно, щоб вони були “навіки разом”.
Цілком імовірний шлях розв’язання проблеми: хай Грузія добровільно “відпустить” частинку своєї території – Південну Осетію, – а Росія так само добровільно “відпустить” частинку своєї – Осетію Північну. І нехай тоді північні та південні осетини створюють єдину Велику Осетію – якщо вони справді марять незалежністю і можуть її забезпечити та захистити (як у військовому, так і в економічному сенсі). Лише у випадку такого незалежного утворення можна було б говорити про якесь визнання міжнародною спільнотою.
У нинішньому ж варіанті можу провести паралель. Пам’ятаєте сумнозвісний мертвонароджений ПІСУАР кінця 2004 року (так звану “Південно-Східну українську автономну республіку”)? Якби цей “пісуар” попросив був Росію визнати його незалежною державою, то що б ми мали?.. Тим більше – після вчорашніх висловлювань Януковича про те, що Україна має визнати незалежність Абхазії й Осетії...
На цьому моє переймання територіальною цілісністю Росії не завершується... Надто багато національних республік у складі імперії хотіли б позбутися опіки “вічного старшого брата”. Ну хто гарантує, що найближчим часом про незалежність і самостійність знову не замислиться Республіка Ічкерія? Так, більш як десятилітньою війною величезна Росія придушила маленьку Чечню, але і в Росії, і в самій Чечні, і у світовому співтоваристві пам’ятають, що республіка 1994 року спочатку мирно хотіла вийти зі складу Росії. І весь світ мовчки (чи не дуже) спостерігав за руйнуванням Грозного та нищенням мирних жителів (тоді в Україні казали: “Танки на Севастополь зупинили в Грозному”, – як зараз кажуть: “Танки на Крим зупинили в Горі”). Зараз у Чечні засідає вассальне керівництво, і начебто затихла партизанська війна. Але ж підростає нове покоління чоловіків, здатних тримати зброю в руках...
Спробуємо спрогнозувати реакцію Росії на повторну спробу Чечні оголосити про свою незалежність... Як ви думаєте, чим це закінчиться? Як на мене – черговим спалахом війни.
Те, що Росія керується політикою подвійних стандартів, не потребує доказів – це потребує лише ілюстрацій прикладами, і ці приклади лежать на поверхні.
Але якщо Росія хоче бути в очах міжнародної спільноти послідовним, прогнозованим партнером, то мала б визнати і незалежність Чечні, і Північної Осетії (у разі її проголошення), і незалежність інших своїх великих і маленьких республік... Такого не буде – це майже стовідсотково. А отже, у Росії був чи не єдиний шлях забезпечити своє реноме на міжнародній арені – не визнавати ані Південну Осетію, ані Абхазію, ані будь-яку іншу сумнівну штучно створену чужими багнетами незалежність. Хоча б через небезпеку, що хтось із держав візьме та й визнає незалежність територій, на яких у складі Росії проживають національні меншини. І що тоді буде з примарним світовим порядком?...
До речі, укази Медвєдєва про визнання незалежності Абхазії та Південної Осетії мають суттєву відмінність від інших указів, якими російські президенти визнавали незалежність і суверенітет інших держав. Починаючи з 1991 року я нарахувала таких сім – про визнання незалежності Східного Тимору (2002), Республіки Чорногорія (2006), Еритреї (1993), Республіки Македонія (1992), Чеської та Словацької Республік (1992), а також визнання державної незалежності Латвії та Естонії (обидва – 24 серпня 1991 р.).
Так от лише на території Абхазії та Південної Осетії російський президент доручає “забезпечити ... здійснення Збройними Силами Російської Федерації... функцій із підтримки миру”. Ми вже знаємо, що це за “мир”. Показово, чи не так?
Тетяна, м.Київ
