Мій друг, який працює в міліції, після скандалу з Луценком у Франкфуртському аеропорту, радісно сказав: нарешті Луценко став міліціонером. Що ти маєш на увазі? - питаю. Та ото, каже, все намагався зробити з нас нормальних людей, а нічого не вийшло, тепер сам став міліціонером.
Що таке “нормальні люди”? Це, каже, коли хабарів не беруть, службу добросовісно несуть і таке інше.
А хто такий “міліціонер”? Це, пояснює, коли бухаєш і всіх посилаєш. Але, знову таки, при цьому ти свій, бо такий як всі, і загалом є в тобі й непогане. Ну, скажімо, сина з собою береш, коли є куди цікаво полетіти. Отже, й ставлення до тебе, як до свого – не дуже правильного, але не чужого.
Таке от резюме від одного з підлеглих Юрія Луценка, який перед тим вже бачив кількох різних міністрів, і до всіх, окрім одного, як він каже, ставився лише з глибоким почуттям гумору (прізвища того одного вперто не називає).
Чому не вдалось зробити з міліціонерів “нормальних людей”?
Пояснює: а як воно могло вдатись, коли робити “нормальними” лише одних, а інші навколо залишатимуться такими, як були? Митники, приміром, не ставатимуть “нормальними”, як брали так, і братимуть. Чи податківці... Ми, значить, як нормальні – не бери, не порушуй службову інструкцію, не покажи пальця спікеру-мажору, не арештуй депутата з “космічної” фракції в столиці, бо суд все одно відпустить. А вони – все як було?
Ми, значить, люди маленькі: не вбий, не вкради, а їм все можна? Намалює прем’єр декларацію, що бідна як церковна миша, але щодня вбрання “от кутюр” нове, інші “аксесуари” відповідно, і всі роблять вигляд, що вірять. А гарант Конституції, який цю Конституцію готовий міняти ледь не щомісяця, лише б ще трохи на Банковій побанкувати. А ті клоуни, що в парламенті засідають, а вечорами по “шустерах” віщають, коли треба (для себе чи для ближніх, звісно) можуть будь-хто з будь-ким об’єднатись, будь-який закон провести і мали всіх нас на увазі. То чому ми маємо ставати “нормальними людьми”, а вони залишатись тим, ким є?
Отож, побідкався наш Віталійович, та й здався. Хто йому дорікне, що нічого не робив, не намагався? То з Президентом даїшників розжене, то пости всі по дорогах повідміняє, то штрафи підвищить, то одних реформує в інших, а потім навпаки. А ми вперлись і не стаємо нормальними людьми. Він, бувало, зірветься, дасть якомусь мерові по одному чоловічому місцю (той, звісно, каже, що по голові), а потім знову зціпить зуби, і робить з нас нормальних людей, робить, робить. У самого під носом високі генерали та полковники таке витворяли, такі фінансові потоки осідлали, але він про те, напевне, не знав, бо треба було про нас думати.
А ми знову ну ніяк. Видно, скінчились сили в людини. Видно, зрозумів, що не можна, аби хтось в країні був “нормальним”, а решта, як вийде. І, мабуть, уже не буде більше проти течії плисти, бо назустріч пливуть гарант, прем’єр, депутати, спікери( мажори й не мажори), міністри та й він сам, Юрій Віталійович Луценко, коли в нього на якийсь час пропадає бажання державотворення, а перемагає бажання дати нормально сім`ї жити, нормальні бізнеси хорошим друзям подарувати чи просто зі смаком відпочити.
Видохся.
Зате тепер він наш, свій в дошку. Я б взагалі таке посвячення в міліціонери увів. Заходить новачок, а перед ним фігура людини, схожої на столичного мера, чи то з картону, чи жива, може актор який, і хрестиком те місце, куди Луценко попадає з першого разу. Новачок б’є, колеги оцінюють – на точність, вправність, красу удару. Потім новачку наливають стакан, другий, третій ( закуски, звісно, не дають). Несподівано перед новачком виростають люди в незнайомій формі ( скажімо, у формі німецьких поліцейських), і треба за лічені секунди, не знаючи німецької, знайти настільки емоційні та влучні слова, щоб розсердити цих людей, а коли вони спробують тебе скрутити, вступити в рукопашну. Ну і, нарешті, коли новачок виходить на фінішну пряму, в нього летять мобільні телефони, пущені колегами. Виживе – значить, міліціонер. Не виживе, а на біса нам такі треба, як він у цій країні житиме?
Олександр Калініченко
