- Мамо, а хто такі блондинки? – поцікавився у мене якось п`ятирічний син.
- Це дівчатка з білим волоссям, - відповіла, подумавши, що чоловічий смак - теж частина спадковості.
Всі серйозні романи мого покійного чоловіка, включаючи мене, були пов`язані з брюнетками, але світловолосих дівчат він завжди оглядав з великим інтересом, хоч і думав, що робить це крадькома.
- Мама, а у блондинок шкіра теж біла? – продовжував цікавитися мій син. А я подумала, що пора дзвонити друзям Іванкового тата, оскільки це вже чоловіча частина виховання. Але несподівано розмова перейшла в гендерне русло, і я зітхнула з полегшенням.
- А блондинки, якщо на них женитися, роблять всю домашню роботу?
- Іванку, якщо твоя дружина багато трудиться і разом з тобою заробляє, то домашню роботу ви повинні виконувати разом.
Хочу пояснити, що через релігійність я не є закінченою феміністкою. Історія людського роду свідчить, що жінка зроблена з ребра чоловіка для того, щоб йому не було самотньо. І це наклало свій незгладимий слід на відносини між чоловіками і жінками. Як би ти не працювала, саме на тобі лежить відповідальність за вміст холодильника. І яким би скромним не був бюджет, ти будеш винна, якщо у тебе немає хоч би тарілки супу. Інша справа, що чоловіки через різні причини забувають, що їм потрібно ставитися до жінки як до самого себе, а ще пестити її і леліяти, - і тому виникають проблеми. Нездатність нагадувати чоловікам про свої права, надлишок покірності також згубні для відносин, як і повний егоїзм. Їм обов`язково потрібно нагадувати про те, що важко сидіти над домашнім вогнищем, якщо ти теж цілий день ганялася за мамонтом. Але не треба шукати паритету у відносинах. Його немає. Ми розписалися з моїм чоловіком через два роки після вінчання в церкві. Я вже була на останніх місяцях вагітності. А в ЗАГС ми пішли тому, що чоловік вирахував, що усиновляти дитину це процедура довша, ніж розписування в ЗАГСі. Спочатку ми довго сперечалися, хто шукатиме ЗАГС Шевченківського району, він тоді знаходився на Виноградарі. Чоловік просив мене зайнятися цим питанням, оскільки я сиділа в декреті і, як йому здавалося, була вільніша. Я казала, що цим повинен займатися чоловік, і, демонструючи йому свідоцтво про вінчання Кирилівського приходу, заявляла, що я і так вже два роки заміжня. Нарешті ми сходили в ЗАГС, де влаштували маленький скандальчик. Нас збиралися розписувати тільки через три місяці, оскільки всі дати були зайняті. Але після домовленостей, демонстрації масивної фототехніки чоловіка і мого посвідчення парламентського журналіста завідувачка зглянулася і відмінила свою поїздку у в`язницю, де майбутні батьки чекали можливості узаконити своє щастя. Міняти прізвище на прізвище чоловіка я не збиралася, оскільки дуже звикла до свого власного. Але тут раптом мій чоловік перед самою, так би мовити, шлюбною церемонією заявив, щоб я все-таки взяла його прізвище. Я набрала повітря і приготувалася сказати наступне: «Послухай. Я до недавнього часу заробляла стільки ж, скільки ти. Я, поки ми зустрічалися, сама за себе платила в кафе. Моє прізвище знають редактори пристойних газет. І у мене на нього одержаний диплом в університеті. І чому я повинна міняти своє прізвище на твоє, а не навпаки?» Але чоловік, зрозумівши мій настрій, раптом сказав: «Знаєш, Вані (він з першого дня вагітності без всяких УЗІ знав, що у нього народиться син Ваня) буде дуже образливо, якщо у мами буде інше прізвище». І все. І що тут скажеш? Нічого не скажеш, тому що паритету немає. А паритету немає, тому що вони не народжують, та й з багатьох інших причин. Тільки, як же пояснити синові, що другій половині потрібно допомагати, що це складова кохання, яка прописана в тій же Книзі законів, яка зобов`язує нас підкорятися чоловікам.
- Мамо, а Настя Маркечко з моєї групи - блондинка? – повернув мене від роздумів син.
- Вона світленька...
- Знаєш, давай тоді напишемо список робіт по дому, проти яких я нічого не маю проти. Тільки, щоб там не було записано про посуд. Ми обговоримо це завтра з Настею. Мені ж треба знати її думку...
Марина Лаптєва
