Більше місяця столиця переживає те, що можна умовно назвати тарифною лихоманкою, причиною якої стало бажання міського голови підвищити ціну на послуги ЖКГ в 3,4 рази. Зовні все виглядає так: поганий Черновецький разом з депутатською більшістю Київради хоче обібрати киян, але їм протистоять хороші народні обранці на чолі з Михайлом Бродським. Через це щодня в будівлі мерії відбуваються баталії, причому справжнісінькі, із застосуванням кулачних аргументів. У цих боях прихильники Черновецького начебто здобувають перемоги, але програють морально. І мер, як мовиться, «попускає»: спочатку він погодився знизити тарифи на десять відсотків від тієї ціни, яка спочатку планувалася, тепер ніби говорять, що голова хоче підвищення всього в 1,7 раза.
На тому ніби і сторгувалися: Льоня таки хоче підвищити ціни, але не до космічних висот. Представники опозиції, що активно торгували обличчями весь цей час, заробили собі імідж дійсних борців (і боксерів) за права народу. Добро торжествує, зло корчиться в оркестровій ямі. А що залишається нам, простим киянам? Все одно платитимемо за новими тарифами, хай і удвічі меншими за ті, що планувалися. Мені ж це нагадує один бородатий, але вічно актуальний анекдот. Приходить до рабина бідний єврей і говорить:
– Ребе, скажи, як мені бути? У мене четверо дітей, дружина і теща. Всі ми живемо в одній кімнаті в комуналці. Не можу вже.
– А ти купи, Ісаак, козу і посели у себе в кімнаті.
Єврей так і зробив, а через тиждень приходить до рабина і говорить:
– Ребе! Купив козу, поселив у себе. Взагалі не розвернешся, та і смердить ще!
– А ти продай козу!
Єврей козу продав і – знову до рабина:
– Ребе, спасибі тобі! Стільки місця тепер звільнилося!
Словом, первинна ціна, названа Черновецьким за послуги ЖКГ, стала тією анекдотичною козою, позбавившись якої, всі відчувають полегшення. Проте, комуналка нікуди не дівається, як нікуди не дівається потреба платити за неї – за новими тарифами.
А наша біда в тому, що депутати боролися за те, скільки треба платити за послуги ЖКГ, а не за те, кому це робити. І нам ніхто не сказав, що в міському бюджеті є безліч засобів, які можна пустити на реформування системи комунального господарства. Ніхто не промовив про те, що існують проекти, згідно з якими основну частину таких платежів повинні робити багаті люди, в числі яких і депутати Київради – від представників оточення Черновецького до самого Бродського. Ніхто і не заїкався про альтернативні шляхи вирішення міських проблем. Депутати, у тому числі і опозиційні, навіть не поставили під сумнів той факт, що основний удар прийдеться по кишенях простих городян, а це будуть значні суми для бюджетів багатьох сімей.
А боротьба Черновецького з Бродським на цьому фоні нагадує сценку суперечки, розіграну добрим і злим слідчим перед заарештованим. При цьому один говорить, що нещасного треба відразу убити, інший наполягає на тому, що трохи пізніше. В процесі допиту слідчі сходяться в ціні, а переляканий «терпила» готовий все підписати, в нашому випадку – вивертати кишені. Що і потрібно було довести. Слідчі обнімаються і слідують в ганделик – обмивати вдалу операцію. А нам – платити.
Олекса Подорожний, м. Київ
