Кар’єрна історія міністра закордонних справ уже давно перестала бути смішною. Сміятися кілька разів з одного пальця якось і непристойно.

Але і в новому році тема спірного статусу Тарасюка не сходить з перших шпальт видань. Отже, лишається актуальною, особливо на тлі післясвяткової інформаційної дієти.

Без перебільшення, “справа Тарасюка” є не просто наріжним каменем стосунків між гілками влади. Вона є індикатором і владних, і політичних стосунків на вищому рівні.

Відео дня

І, здається, настільки запущеною ситуація ще не була ніколи. Тут бачимо цілий ланцюжок подій, у якому фігурують усі органи центральної влади. Парламент спочатку ігнорує Конституцію і приймає рішення про відставку міністра. Міністр ігнорує це рішення ВР і продовжує працювати. Потім той же Парламент ігнорує рішення суду, що скасовує рішення депутатів, мовляв, нас воно не стосується. Тут же вимальовується позиція Президента, яка й виказує його політичну слабкість. “Тарасюк має працювати, й на засідання Кабміну водитиму його за руку”, - приблизно така за змістом фраза прозвучала з президентських вуст двічі, але настільки нечутно, що за лаштунками уряду і Парламенту його двічі ніхто не почув. Натомість складається абсурдна ситуація, коли Тарасюка (знову двічі!) не пускають на урядові засідання, при чому захищають двері від нього не лише урядовці, але й спеціально приставлені до них депутати-регіонали. Чим знову виказують неповагу до суду, Президента і, зрештою, самого міністра.

Тарасюк теж чхати хотів на своїх “колег” по уряду й навіть на зауваження свого шефа – Януковича. І без будь-яких анонсів і візування прем’єром добових, відправляється у відрядження до Праги. Після чого прес-служби МЗС та КМУ (фактично підконтрольні Тарасюку та Януковичу відповідно) змагаються у тому, хто далі плюне. Поступатися жодна із сторін не збирається, впертість Тарасюка просто вражає, а Янукович застосовує нове ключове слово “генпрокуратура”.

Я спробував приміряти на себе таку ситуацію на своєму, не міністерському рівні. І зрозумів, що виходить повна дурня. Що правий мій знайомий політолог, який каже, що хороший дипломат ніколи не створить конфліктної ситуації.

І що, хоч і плюють вони один на одного, та не допльовують. Найбільше дістається оцій понівеченій політиками державі.

Андрій Кравченя, Київ