Дії найвищого керівництва Партії регіонів дедалі виразніше вкладаються в рекомендацію східної мудрості: не можеш вразити справами, то хоча б здивуй поведінкою.
Чому Тимошенко не могла знайти спільну мову з Ющенком
Коли два роки тому, дякуючи прихильності Ющенка, “регіонали" перебували в оранжерейній опозиції, то вони ледве не щотижня вимагали звіту або особисто прем’єр-міністра Юлії Тимошенко, або генпрокурора, або голів слідчих комісій, створених з будь-якого приводу. Попри невигадливість такого поведінкового алгоритму, він виправдовував себе одразу трьома істотними перевагами.
По-перше, чим більше Тимошенко звітувала чи вислуховувала чужі звіти, тим менше в неї залишалося часу на виконання посадових обов’язків. Важливість цього фактора набуде безперечних ознак, коли взяти до уваги, що деякі звіти відтягували на себе увагу глави уряду й багатьох оргпідрозділів Кабміну впродовж 3 – 5 діб.
По-друге, безвідносно до фактичного стану речей у справі присікувань до Тимошенко, від 10 до 15% населення сприймає навіть відверту тенденційність повідомлень про «ручне керування», «перевищення повноважень» тощо за принципом «нема диму без вогню». Причому механізм дії такого алгоритму сприйняття не має жодного стосунку до персоналій, а полягає в генетичних особливостях засвоєння інформації.
По-третє, тримаючи Тимошенко в «гіпертонусі», “регіонали” користалися будь-якою нагодою для демагогічної самореклами в дусі: «Невже Україні потрібна влада, за якої президент і прем’єр-міністр роками не можуть знайти спільної мови?!» Безперечно, це питання не потребувало відповіді, і не тому, що воно риторичне, а тому, що змістовно, по суті є некоректним: погодьтесь, якщо Ющенко давно знайшов спільну мову з Ними, то про яку спільну мову може йтися з Нею?
Хоча оволодіння цією простенькою істиною не потребує титанічних зусиль інтелекту, однак за умов тотального домінування біло-блакитних у ЗМІ на багатьох українців міф про «недолугу помаранчеву владу» справив настільки гіпнотичне враження, що довірливі люди навіть не спромоглися перепитати, на яку сатисфакцію вони можуть розраховувати в разі невиконання “регіоналами” передвиборчих обіцянок.
“Регіонали” бояться звітів Тимошенко?
На майбутнє можна порадити: якщо політик хоче вас спокусити своїм політичним євангелієм, то вимагайте, щоб він спочатку поклав на стіл ключі від своїх особняків і автомобілів – якщо чергова піар-авантюра закінчиться прогнозованим пшиком, то гіркий присмак буде хоч трохи знівельований тим, що дехто з легковірів поліпшить своє матеріальне становище. Оскільки ж ми регулярно ігноруємо таку рекомендацію, то не дивно, що в нас ніхто й нічим не збирається відповідати за жорстокий жарт під назвою «покращення життя вже сьогодні».
Здавалося б, змінивши комфортний статус оранжерейної опозиції на ще комфортніші можливості абсолютної влади, “регіонали” могли б добряче «відвести душу» на публічних звітах Тимошенко (гадаю, недоцільність звітів Ющенка розлого доводити не варто: хто нічого не робив, тому й звітувати нема за що).
Але, як не дивно, керівники Партії регіонів чинять з точністю до навпаки: замість того, аби під прицілом десятків телекамер викрити Тимошенко в її нібито злочинних діяннях, вони блокують будь-який публічний розгляд закидів по суті, регулярно частуючи ЗМІ лише черговими відкриттями кримінальних справ щодо неї.
З цього приводу Тимошенко не відмовила собі в задоволенні сформулювати влучний дотеп: якщо Генпрокуратура відкриватиме проти неї щодня по одній новій кримінальній справі, то статей Кримінального кодексу вистачить для того, щоб ця установа забезпечила себе роботою на найближчі півтора року – в умовах безробіття і безгрошів’я це чималий бонус.
Здавалося б, новітня стратегія “регіоналів” щодо Тимошенко являє собою чистісінький абсурд і парадоксалізм. Утім, є одне «але»: серед безлічі недоліків керівництва Партії регіонів браку елементарної логіки ніколи не вдавалось виявити. Розглянутий випадок також не є винятком із загального правила. Секрет Полішинеля образливо простий: переконливість аргументів Генпрокуратури в кримінальних справах проти Тимошенко не витримує жодної критики.
Директиви і “перевищення повноважень”
Взяти хоча б звинувачення в перевищенні повноважень під час підписання газових контрактів з Росією. Тимошенко закидають гріх, що вона незаконно підписала директиви Кабміну Нафтогазу, на підставі яких той уклав контракти з Газпромом. Однак згідно з чинним законодавством для підписання контрактів між Нафтогазом та Газпромом ніяких директив від уряду не потрібно. Особливу пікантність ситуації надає та обставина, що декілька місяців тому Генпрокуратура й Мін’юст в один голос підтвердили: затвердження Кабміном директив Нафтогазу не передбачене ні статутом НАК «Нафтогаз», ні будь-якою іншою законодавчою нормою України.
Ще один сюжет кримінальної справи проти Тимошенко стосується базової ціни російського газу, якою нібито Україні було зумисне завдано значні фінансові збитки. Якщо події більш як дворічної давнини важко відновити в пам’яті, то варто звернутися до послуг Інтернету, який не дасть збрехати: за декілька місяців до газової кризи Тимошенко мала проект угоди про $235 за 1000 кубометрів російського газу. Однак за наполяганням «РосУкрЕнерго» Ющенко свідомо зірвав переговори, відкликавши в останній момент керівника Нафтогазу Дубину.
Потім була епохальна телефонна розмова президентів України та Росії, за результатами якої Ющенко публічно оприлюднив ціну $450 за 1000 кубометрів російського газу. Далі відбувся телевізійний бенефіс Ющенка: упродовж тижня він ледве не з кожного каналу телебачення переконував «і мертвих, і живих, і ненароджених», що дешевий газ для України є фатальним з двох міркувань: по-перше, змушує йти на політичні поступки Росії, по-друге, відсутні стимули для технічної модернізації промисловості як основи конкурентоспроможності.
А що ж Тимошенко? Вона намагалась апелювати до здорового глузду, пояснюючи, що відповідальній владі не потрібен апоплексичний удар у вигляду драконівської ціни на газ, аби збагнути необхідність оновлення основних фондів і прискореного введення інноваційних технологій. Крім того, доводила вона, сама процедура зміни принципів функціонування економіки є справою декількох років, упродовж яких ціновий тягар на газ може настільки знекровити фінансову систему, що навіть за великого бажання якісні інфраструктурні перетворення виявляться неможливими з огляду на вузьку ресурсну базу.
Але дослухатись до цих пересторог ні Ющенко, ні «відповідальна опозиція» в особі Партії регіонів не забажали. Тож Тимошенко не залишилося нічого, окрім як завізувати домовленості президентів України та Росії.
Гіпотетично існувала альтернатива у вигляді складання Юлією Тимошенко повноважень глави уряду, але такий демарш для України обернувся б лише зростанням ціни на російський газ. Невипадково напередодні підписання угоди російська преса оприлюднила цілеспрямовані витоки інформації, згідно з якими в разі, якщо Україна буде «артачитися», на неї чекає базова ціна Польщі – $510.
У суді Тимошенко чекає успіх
Гадаю, навіть побіжного змалювання перипетій, котрі передували предмету кримінальних справ проти Тимошенко, цілком достатньо, аби збагнути безперспективність звинувачень. А враховуючи, що судове засідання буде публічним, можна з високим ступенем імовірності припустити шалений пропагандистський успіх Тимошенко. Принаймні вона витисне з цієї нагоди максимум.
Чи розуміють це на Банковій? Авжеж. Тому, звинувачуючи Тимошенко в «перешкоджанні слідству», самі свідомо відкладають судову фазу кримінальних справ. Натомість висмоктують із пальця нові, щоразу більш курйозні й сюрреалістичні звинувачення – на кшталт закупівлі вакцини, здійснюваної бізнес-партнером Азарова, який на той час поєднував це високе звання з виконанням повноважень міністра охорони здоров’я.
Владі не позаздриш: вона загнала себе в тупик – з одного боку, боязко віддавати кримінальні справи до суду, а з іншого – якщо не покласти край абсурдним звинуваченням, то вони можуть вдарити по репутації влади. Тим більше що репутації фактично вже не залишилося: упродовж року кількість тих, хто схвалює діяльність президента й прем’єр-міністра. знизилася більш як удвічі й тепер не перевищує 30%.
Спроби ж підконтрольних соціологічних служб «домалювати» президенту й Партії регіонів декілька відсотків підтримки викликають іронічні посмішки в експертному середовищі й нецензурщину серед необтяженого дипломатичним етикетом народу.
Зореслав Самчук, заступник директора Міжнародного інституту гуманітарних технологій
