Митний Союз як пізно усвідомлена необхідність для України
Останнім часом можна часто почути дискусії серед українських політиків і експертів з приводу того, чи треба Україні вступати в Митний союз з Росією або продовжувати із завзятістю, гідною кращого застосування, шукати партнерства і асоціацій з ЄС. При цьому часто розмова проходить не в економічних, а в політичних категоріях з рясним використанням лякалок часів «Помаранчевої революції» про «загрозу відновлення СРСР» і «наш європейський вибір». Що взяти з політологів – вони не розбираються в економіці, і тому їм нецікаво про неї говорити. Але коли такими ж поняттями починає апелювати державний чиновник, який за своєю посадою що відповідає в Кабінеті Міністрів за європейську інтеграцію, стає страшно від тотальної некомпетентності всієї української влади.
Валерій П’ятницький, уповноважений Кабміну з питань євроінтеграції, днями в інтерв'ю «Дзеркалу тижня» заявив буквально наступне: «На відміну від угоди про зону вільної торгівлі з СНД, яка є всього лише рамковою, договір про зону вільної торгівлі з Євросоюзом буде цивілізаційним». Рівень компетентності «уповноваженого» дивує. Якщо навіть для професійних прихильників інтеграції України в ЄС доводи закінчуються на «цивілізаційному євроромантизмі», значить, ні про яку євроінтеграцію можна вже не мріяти. В кращому разі повториться історія про вступ України до СОТ, коли вступили, щоб вступити, незважаючи на невигідні умови, здійснюючи «цивілізаційний вибір».
Проте прагматична Європа навряд чи захоче дати можливість нинішній українській владі після арешту Тимошенко показати політичний прогрес у розвитку відносин. І політично, і економічно Брюссель від ініціатив нинішньої української адміністрації втомився. Договір же про ЗВТ з ЄС, навіть якщо буде підписано, очевидно, не буде ратифікований такими країнами, як Іспанія і Португалія – основними сільськогосподарськими донорами Європи, – унаслідок загрози конкуренції з українського боку, і Данією – унаслідок недотримання прав людини в Україні. Ця ситуація може підвісити Україну на невизначено довгий термін в здійсненні своєї зовнішньоекономічної діяльності.
У той же час у Києві склалося абсолютно невірне враження про фанатичну зацікавленість Москви в інтеграції України в Митний союз. Так, ця зацікавленість є у Путіна, який, єдиний, готовий знехтувати економічними втратами російських компаній від вступу Києва до єдиного митного простору заради великих політичних цілей, про що, власне, і написав недавно в своїй статті в газеті «Вести». Більше такої зацікавленості ні в кого в російській владі немає. І українське питання в Росії, втім, як і в Європі, давно стало болючою темою пошуку взаємовигідної співпраці з «дорогим пасажиром».
Існує три групи в Росії, яким невигідна економічна і митна інтеграція України в єдиний простір. По-перше, це чиновники всіх відомств і мастей, які живуть з доходів від кордону, і які зовсім не хотіли б втратити такий тугий гаманець. По-друге і головне, російський, білоруський і казахський бізнеси абсолютно не зацікавлені у відкритті кордонів між нашими країнами. В результаті цього можуть постраждати інтереси їх підприємств АПК, металургії, енергетики, банківського сектора і сільського господарства.
Перейдемо до фактів. У разі вступу України в Митний союз Газпром повинен буде знизити свої тарифи для Києва, на чому автоматично втратить більше $4,5 млрд. на рік. Російські нафтовики (ТНК-ВР, «Лукойл» і ін.), що працюють на Україні, будуть зовсім не раді позбутися додаткового доходу – адже літр бензину в Україні коштує більш ніж у півтора рази дорожче за російський – 1 євро проти 64 євроцентів. Треба враховувати автоматичну відміну для України експортних мит на нафту і нафтопродукти ($3 млрд.). Те ж саме стосується і відміни російських захисних заходів, про що давно просить офіційний Київ.
Схожа ситуація складається в банківському секторі – адже російські банки кредитують під 10-12 відсотків, на відміну від українських ставок у 18-20 відсотків. Таким чином, російські банки, що працюють в Україні, заробляють собі додатково до 8 відсотків, конвертуючи рублі в гривню і кредитуючи українське населення під вищий, ніж у Росії, відсоток. Навряд чи вони готові позбутися цього прибутку. Існуюча банківська система України у разі вступу до Митного союзу взагалі може розсипатися з тієї ж причини – українці дістануть можливість кредитуватися безпосередньо в російських банках під набагато менший відсоток.
Крім того, бізнес, що працює в Україні, повинен буде стати значно прозорішим. Тому як на сьогодні українська економіка являє собою фактично сіру офшорну зону для російського бізнесу, і збереження існуючої ситуації якраз таки залишить Україну в дрімучих дев'яностих.
Ви коли-небудь замислювалися, кому належить українська економіка? Банки (ВТБ, «Промінвестбанк», «Ощадбанк»), комунікація (МТС, «Київстар», «Білайн»), металургія («Євраз-груп», SMART-холдинг), енергетика – на дві третини це де-факто російський бізнес. Лише у сільському господарстві і в транспортний-портовому бізнесі немає росіян. Вихід українських сільгоспвиробників на ринок Митного союзу з більш конкурентною продукцією не може не турбувати їх російських і білоруських колег, які монопольно контролюють ринок сьогодні.
І по-третє, як правило, самі російські власники цих бізнесів не надто зацікавлені у відкритті власних українських активів у себе на Батьківщині. Виходить, що головним супротивником інтеграції України в Митний союз є російські олігархи, які працюють в Україні за сірими схемами.
Історії про неможливість інтеграції в МС через членство України у СОТ не витримують критики. Навпаки, ВТО вітає участь своїх членів в будь-яких об'єднаннях, що відкривають економіку для інших країн. І Україна може на цьому заробити – як член СОТ вона може стати цехом-складом для товарів Митного союзу, які вже під українським брендом можна було б продавати на території всіх членів Світової торгової організації. Найближчим часом цим шляхом збирається піти Киргизія – член СОТ, який інтегруватиметься в Митний союз.
Після всього вищесказаного стає зрозуміло, м'яко кажучи, здивування Путіна в квітні цього року, коли він зміг переконати російський бізнес у необхідності інтеграції України, але на економічно вигідні пропозиції Янукович відповів скепсисом політичної доцільності. Що ж, тепер напередодні Нового року і страхітливо-передвиборної безальтернативності підвищення ціни на газ для населення при нинішніх газових цінах, Кабінету Януковича потрібно буде вже за своєю ініціативою знаходити можливості для продовження діалогу з Митним союзом, умовляючи Москву на поступову інтеграцію, як колись Брюссель.
Олег Бондаренко, директор Російсько-українського інформаційного центру
Примітка редактора. Ці тези з їх сумнівною аргументацією лежать в основі сьогоднішньої політики Росії відносно України: мовляв, українське керівництво саме має проситися в обійми т.з. «Митного союзу» Росії, Казахстану, Білорусі (трохи пізніше також Киргизстану), і головне – щоб Україна відмовилася від європейських амбіцій.
