Вчора на книжковому блошиному базарі купив підшивку газети «Правда» за 1961 рік. Пощастило. Бо так би й не пригадав, що рівно п'ятдесят років тому, саме в ці жовтнево-листопадові дні в Москві, на ХХII з'їзді КПРС комуністи прийняли програму будівництва комунізму в СРСР.
У 1962 році моя матінка, вперше в житті повела мене подивитися кіно. Звичайно, це було свято духу! У провінційному клубі, над сценою я прочитав гасло, написане великими літерами на червоній матерії: «Партія урочисто проголошує, нинішнє покоління радянських людей житиме при комунізмі».
Навряд чи нинішні тінейджери, прищаві хлопці й дівчата з легким диханням, незалежної України знають, що таке комунізм. А дарма. Вони вже давно мали б жити при комунізмі. Оскільки вони і є те саме «майбутнє покоління».
Певна річ, я пристав до матері з питаннями, а чи буду я жити при комунізмі і що таке комунізм? Мене рідна моя людина запевнила, що вже я вже точно дочекаюся цього щасливого часу.
А слову «комунізм» вона дала метафоричне визначення: «Це, синок, настане час, коли потечуть молочні річки з кисільними берегами». Своєю образною відповіддю вона завела мене в безвихідь. Я ніяк не міг зрозуміти, чому молоко і кисіль не перемішаються один з одним, протікаючи широкою річкою в світле майбутнє.
Сьогодні вже точно ми знаємо, що комунізм побудувати неможливо. Тому що це мрія про втрачений рай. Це етична або, точніше, політична концепція, утопія, про яку багато і яскраво писали соціалісти-утопісти, наприклад Кампанелла або Сен-Сімон, коротше, «місце, якого немає».
Не можна побудувати комунізм перш за все тому, що людина за своєю природою нетерпима, зла і агресивна і навряд чи розбереться в такому складному питанні: кому чистити черевики і прибирати громадські туалети, а кому писати романи і бути капітанами бізнесу. Ще можна додати: один розумний, другий дурень, хтось молодий, вольовий, повний сил, а хтось дряхлий, хворий і не потрібний навіть найближчим родичам.
Але це сьогодні можна з сарказмом писати про наївність правителів СРСР того часу. А тоді, п'ятдесят років тому, народу подарували мрію, дозволили рахувати зірки і будувати повітряні замки. А мрії (адже до кожного хоч раз в житті приходило це відчуття) можуть стимулювати, стати могутнім енергетичним зарядом, розбудити народ і повести його (під руки) в рай. Точно пам'ятаю, що моя мати, працюючи у дві зміни швачкою, одержувала 32 рублі. Пам'ятаю, і вона, і я думали-мріяли, як би купити мені на літо китайські кросівки за 2 рублі 83 копійки.
Сьогодні, закотивши очі до сонця, ми глибокодумно говоримо, що «комунізм – це світська форма існування релігії». А тоді, нікого особливо не питаючи, влада залізною рукою погнала народ у комунізм, винайшла нову мораль, відновила зіпсовану часом ідеологію. Загалом «течет вода Кубань-реки, куда ведут ее большевики».
Кажуть, критичної мислячої маси в суспільстві два-три відсотки. Тому більшість – усі інші 97 відсотків – вже точно тоді вірили в хрущовське гасло, що «ми наздоженемо і переженемо Америку».
До речі, можна і у наш час з Фінляндії і Канади узяти політику пенсій у приклад, з Білорусі і Росії запросити «лідерів нації», з Японії технології, з Китаю – працьовитість, з Швеції і Норвегії демократію, з Ватикану віру. Тоді Україна, узявши на озброєння все найкраще в світі, стане флагманом людства вже в першому поколінні. Кажуть, якщо 60 відсотків населення зайнято у сфері інтелектуальної праці, а 40 у сфері обслуговування – це і є комунізм.
Хто не знає, нагадаю, що «Програма будівництва комунізму» мала дві частини – ідеологічну і науково-технічну. Ідеологічні догми розбирати нудно, чого тільки вартий «моральний кодекс будівельника комунізму». Наприклад, «непримиренність до ворогів комунізму» або «хто не працює – той не їсть», або «людина людині друг, товариш і брат».
Але ідеї модернізації суспільства СРСР в Програмі були прописані дуже детально. Тобто, влада бажала змін, або, якщо сучасною мовою – модернізації.
То чому ж не вийшло? Чому будівництво комунізму плавно перейшло в будівництво розвиненого соціалізму, а потім уже зовсім у горбачовську перебудову? Як учать класики – Макси Вебери і Людвіги фон Мізеси – не можна розвиток продуктивних сил забезпечити тоталітарною політичним надбудуванням на чолі з однією партією і де різнодумство кримінальне.
Один мій знайомий філософствуючий політолог заявив, що саме «Програма будівництва комунізму» і привела до розпаду світової системи соціалізму і знесла з політичної карти СРСР.
У мене питання до лідера українських комуністів, пана Петра Симоненка. Чому Компартія України не провела урочисті збори, присвячені 50-літтю ухвалення “Програми будівництва комунізму”? Адже було б про що поговорити?
Наприклад, як в іншій соціальній та історичній реальності дати українцям мрію? Чому в Україні така деградація соціальних наук – дайте народу доктрину сучасного раю, гасла і мрії! І, врешті-решт, відповідайте на запитання: хто винен, що комунізм в Україні не побудовано? Чому мене і мого однокласника Льоню Шиндермана обдурили – він сьогодні в Ізраїлі лікарем працює, а наприклад, Юра Бацан у США священиком? Хто винен, що річки з молоком і киселем так і не потекли Україною?
Ну й останнє. А що робити далі? Як жити?
...Перегортаючи підшивку газети «Правда» за 1961 рік я виявив креативну PR-ідею. Майже в кожному номері публікується текст телеграми якого-небудь лідера комуністичної партії з Африки або Океанії, Азії або Латинської Америки. Залишаючи Москву з валізою грошей «на революцію», вожді комуністів своїх країн телеграфували з літака: «Пролітаючи над територією Радянського Союзу, шлю полум'яний привіт радянським комуністам і всім людям доброї волі».
Ось я подумав. Недавно президент Віктор Янукович був у Львові на відкритті стадіону «Львів-Арена». І посоромився зустрітися з львівськими обивателями й акулами пера. Ось я й уявив. Злітає президентський літак, набирає висоту і бачить панораму стародавнього міста разом з Високим замком. Віктор Федорович кличе помічника і каже: пошліть телеграму губернаторові: «Пролітаючи над Львовом, шлю полум'яний привіт робочим і селянам Галичини!» Ну а далі – актуальні завдання і доручення партійному активу і чиновницькій братії.
Віктор Тимошенко, філософ
