28 жовтня 2011 року депутат від Партії регіонів Сергій Головатий висловився недвозначно: «Заради вступу в ЄС Янукович повинен поміняти команду». Сам Сергій Петрович, наскільки я пригадую, змінив за своє життя не одну політичну команду.
Новітня українська історія - це не тільки перелік пасток «простих рішень», але і пасток «простих пояснень». Пастка «простого рішення» - це коли нібито проста дія призводить до непрогнозованих наслідків. А пасткою «простого пояснення» є інтерпретація більшості проблем нинішньої України нібито «радянською ментальністю» еліти. Це «пояснення» насправді нічого не пояснює. Наприклад, незрозуміло, чому на зміну ментальності нинішніх керівників повинна прийти «інша ментальність», а не її чергова модифікація.
Що було б варто змінити заради вступу України до ЄС? Як це не парадоксально, все. Настанову самого ЄС до України – вона могла б бути більш лояльною. Настанову різної української політичної опозиції, яка могла б і підтримати плани влади зі створення в Україні європейського ринку землі – але опозиція грає на антиєвропейських настроях суспільства.
Перший заступник глави АП Ірина Акімова сказала, що Президент Янукович незадоволений не напрямком, а швидкістю реформ. Мені здається, що не просто незадоволений, а роздратований. Цитата із його виступу: «Я звертаю увагу і уряду, і Адміністрації Президента: якщо ви будете сидіти і чекати - дочекаєтесь». У тому, що говорив Президент, відчувався і його досвід як керівника уряду: «я хотів би, щоб, Володимире Михайловичу, при розгляді бюджету в парламенті були передбачені кошти на ЖКГ, так як ми це робили колись з Яцубою. Скільки ми коштів спрямували у 2006-2007 роках? - 5 мільярдів».
Ті, хто працював із Віктором Януковичем у Донецьку і в Києві, знають про його вміння отримувати від підлеглих результат. Мені здається, таким і був головний «сигнал» його виступу на розширеному засіданні Кабінету Міністрів за участю членів Комітету з економічних реформ.
Успіх цієї влади у модернізації України виключно важливий, оскільки від нього залежить доля нашої країни. В таких умовах і опозиція могла б підтримати реформи, в першу чергу – впорядкування пільг. Зверніть увагу: ніхто не поставив під сумнів слова Президента України: «В минулі роки було прийнято величезну кількість популістських законів, які не були підкріплені коштами. Якщо прийняли такі закони, то для того, щоб їх виконати, треба мати 5 бюджетів таких, як ми сьогодні маємо! То скажіть, будь ласка, а де цих 5 бюджетів взяти?».
Я особисто не впевнений, що різноманітна українська опозиція знає, де взяти такі кошти. Як укладати із північним сусідом угоди, згідно з якими всі ми платимо надмірні кошти за газ, – навчилися. Плутати «четверту владу» і «п’яту колону». Тим більше – піаритися на провалах уряду щодо роз’яснення реформ. А найкраще виходить із організацією пропагандистських кампаній на Заході.
Та проблема в тому, що ці, хто нині є опозицією, знову рвуться до влади. Когось влаштовувала та якість влади, яку ми мали протягом 2004-2010 років?
Хто забуває уроки минулого, приречений переживати їх знову і знову.
В'ячеслав Піховшек
