Доки бідні не усвідомлять себе класом - будь-яка система виборів багатих людей в нардепи буде корупційною

Розпал сперечань щодо виборчого законодавства наштовхує на низку питань. Чому сьогодні громадські дискусії ведуться про те, яка з виборчих систем більше ускладнить можливість владі фальсифікувати вибори? Тобто зрілість вітчизняної політичної системи відпочатку визначається як така, за якої сила політичної партії визначається її доступом до адмінресурсу.

Відео дня

Чому предметом дискусії стає така юридична тонкість, як тип виборчої системи? Чому ніхто не цікавиться тим, як забезпечити зв`язок партії з виборцем після виборів і вибудувати систему відповідальності перед ним? Про те, що прихід до влади безпосередньо пов`язаний з виборцем, схоже, варто випалювати нардепам в день прийняття присяги в обмін на депутатські значки. Парадокс полягає в тому, що партії не цікавляться виборцями вже навіть у контексті виборів. Якщо вчора виборці зло жартували, що про них згадують лише перед виборами, то сьогодні вони вже не можуть похвалитися і цим. Це, звичайно, цинізм. Тим часом апатія в суспільстві може призвести до того, що добра половина українців просто не прийдуть на вибори. І чому тоді цей, так би мовити, вибір, зроблений відносною, а не абсолютною більшістю? Якщо у відповідь на це влада, наслідуючи приклад Росії, введе поріг явки на вибори, голосування буде визнаватися дійсним у будь-якому випадку, навіть тоді, коли всі ми з вами будемо на дачі, а проголосують лише 10% співгромадян. До речі, сучасна Європа вже знала подібні приклади.

Чому і влада, і опозиція залишаються індиферентні до цієї величезної кількості виборців (понад 40%), які сьогодні, відповідаючи на соцопитування, вибирають «Проти всіх»? Голосувати «Проти всіх» не можна, - сказали ми сьогодні нашому виборцю замість того, щоб запропонувати йому конкурентний політичний продукт. Давайте завтра скажемо, що не можна не ходити на вибори і не мати політичних симпатій і введемо за це адміністративну відповідальність - як за часів СРСР. - Переконайте цих людей і приведіть на виборчі дільниці. І отримаєте їхні голоси. І прийдіть до влади (або залишіться при ній) без виборчих фальсифікацій.

Дивує позиція Венеціанської комісії, яка наполегливо радить Україні залишити пропорційну систему на парламентських виборах і відмовитися від мажоритарної складової. Мажоритарна виборча система Франції, Великобританії, Австралії чомусь не піддається жорсткій критиці Венеціанської комісії? Змішана система, що існує в Італії, Угорщини, Болгарії, Грузії, Литві, підозр у Венеціанської комісії чомусь не викликає. Не варто ставити Україні в приклад і демократичні вибори в США, де напевно жоден з голосуючих за демократів або республіканців не в силах відтворити алгоритм підрахунку голосів, бо система виборщиків дозволяє істотно коригувати результат безпосередньо перед голосуванням. І не варто при цьому забувати, що виборча система США по своїй суті - теж мажоритарна. Українська Конституція говорить про те, що носій влади в Україні - народ, а не партії, і вимагає обирати народних депутатів, у той же час суто пропорційна виборча система за своєю суттю - це вибір між політичними партіями, які і стануть носіями влади.

Цинізм ситуації полягає в тому, що як за партійними списками, так і за мажоритарними округами підуть одні й ті самі люди. Просто через мажоритарку у цих шанованих людей є шанси пройти в парламент значно дешевше. Та й обвал рейтингів ПР і БЮТ, який ми спостерігаємо зараз, робить інвестиції в місця в списках надто ризикованим вкладенням. Особливо, якщо списки відкриють.

До речі, відкритість чи закритість самих списків відіграє другорядну роль, адже для того, щоб виборець проголосував за весь список або окремого кандидата, потрібно, щоб прізвище кандидата до нього потрапило. Формування списків - дуже тонкий момент. Не кажучи вже про простих смертних, давайте подумаємо, яка кількість партійців має доступ хоча б до інформації про процес прийняття рішень парткерівництвом і фінансовими донорами партії? Так про пропорційну систему як про вираження чиїх саме інтересів каже Венеціанська комісія і її член, шановна голова управління з питань конституційно-правової модернізації АП Марина Ставнійчук? Якщо у європейців, можливо, ніяк в голові не вкладеться картина політичного життя нашої країни, невже якісь ілюзії з цього приводу є у радника Президента?

Рішення про зміну виборчої системи на виборах 2006 року приймалося, виходячи з прагнення розвивати партії як інструменти висловлення політичної волі виборців. Давайте зізнаємося собі, що жодна партія виразником інтересів тієї чи іншої групи виборців сьогодні не є. Про яку партійну систему виборів може йтися? Ми справді вважаємо себе суспільством із зрілими політичними партіями? Хто-небудь з нас пам`ятає щось з політпрограмм цих партій? Чи виражає КПУ інтереси робітничого класу, а Партія Регіонів - відповідно, регіонів, а БЮТ - скривджених і ображених? Ні. По суті партії є іменними політичними проектами, а виборець голосує за списки з членів близького кола їхніх лідерів.

Чи варто дивуватися, що найчисленнішою партією в Україні є ПР, яку швидше можна зарахувати до правого центру, ніж до лівого флангу, але непартійних симпатиків у ПР, на відміну від європейських правих, практично немає. Натомість крайній лівий фланг - КПУ і соціалісти, які в усьому іншому світі живуть з членських внесків, і тому нарощують до максимуму кількість членів партії, скромно мовчать не лише про кількість виданих партквитків, а й про те, що джерела фінансування обох партій - і це далеко не членські внески, і часто внески від старших партнерів.

Під час минулих парламентських виборів боротьба за голоси виборців змушувала партії за відсутності будь-якої різниці в ідеологіях щільно зайнятися відгородженням від конкурентів - в результаті їх політична комунікація вкрай радикалізувалися. Так з`явилися і мовне питання, і конфлікти Схід-Захід, що розкололи країну. Наявність такого інерційного руху свідчить про вкрай слабке партійне будівництво в обох таборах. Експертне опитування, проведене фахівцями нашої компанії серед партійних функціонерів парламентських партій показало, що практично ніхто з них не розуміє чітко, що ж таке партійне будівництво. Часто воно підміняється поняттями брендингу і позиціонування, які існують швидше в інформаційному полі, ніж у щоденному партійному житті. І лише ті, хто були комсомольськими активістами і не соромляться того, що читали Леніна, розуміють, про що мова, і вже зробили партійну кар`єру як у БЮТ, так і в ПР.

Правда полягає в тому, що в Україні формуються два соціальні класи - дуже багатих і дуже бідних. Красиві політичні проекти, орієнтовані на середній клас і третю силу, з причини відсутності мажоритарних округів як альтернативи партійним спискам, один за одним виносяться на маргінес і зазнають краху. І, якщо у багатих вже є кілька своїх партій, то дуже бідні поки що в цьому сенсі безгоспні. Але запит на партію бідних існує, і соціалісти з комуністами його явно не задовольняють, бо інакше саме вони були б найвпливовішими партіями в парламенті, адже до межі бідності з різних сторін наближаються понад 80% населення. І якщо ми сьогодні кепкуємо з клоунади Олега Ляшка, який активно заграє з пролетаріатом, то не виключено, що коли б він грамотно замкнув на себе симпатії бідних, завтра ми з жахом будемо констатувати зростання його рейтингів. Післязавтра, коли бідні підуть за ним і такими як він, великі партії на стратегію протистояння витрачатимуть величезні кошти. Але це їм не загрожує, поки жива нинішня пропорційна система виборів з її диктатом лідерів, від волі яких залежить потрапляння людей у ​​список і, відповідно - в парламент.

На жаль, ніякими супердемократичними вигадками Венеціанської комісії не скоротити прірву між виборцями і депутатами, тому що це прірва між дуже бідними і дуже багатими. І, оскільки останні вважають цей порядок речей цілком очевидним, а в табір до бідних вони не хочуть - цей розрив в Україні не скоротиться ніколи. Поки бідні не усвідомлюють себе класом (а це, як свідчить історія, відбувається вкрай рідко) - будь-яка система виборів багатих людей в народні депутати буде корупційною - адже по суті цей вибір вже зроблено у вигляді накопиченого раніше капіталу, а сам процес голосування його лише легалізує .

Олена Дяченко, консалтингове бюро «Партія влади»