Це – у відповідь на запитання «Куди зникла опозиція в Україні?», яке виніс у заголовок свого допису такий собі пан Олег Витягов, з установи, яка чомусь носить назву «Інститут української політики».
Зараз однією з основних ідеологем пропаганди, здійснюваної владою, стала така: в Україні, люди добрі, опозиції немає, а тому немає у вас і вибору: або голосуйте за владу, або спускайтеся на дно і не рипайтеся.
Нічого дивного, що її в міру таланту втілює в текст пан з інституту, який пов’язують з Тігіпком (оцей неймовірно гнучкий політик справді зник навіть з поміркованої опозиції і злився з владою в пароксизмі адміністративної запопадливості.
Насправді відповідь на запитання Витягова дає сама влада. От вона дуже чітко й недвозначно визнає існування опозиції в Україні, щоправда, визнання своє демонструє вкрай недемократичними методами.
По-перше, влада запроторила до в’язниці найнебезпечніших для себе лідерів опозиції Юлію Тимошенко та Юрія Луценка. Тим самим призналася суспільству: я їх боюся, вони можуть у мене виграти вибори. І взагалі можуть багато неприємностей зробити. Так що судовий вирок для Юлії Володимирівни – це як почесна грамота від Віктора Федоровича. Можна взяти в рамочку і повісити на стіну камери.
Свого «визнання» від влади дочекався і «Фронт змін» Арсенія Яценюка: для початку «наїхали» на бізнес керівника луганського обласного осередку, а потім у «кращих» традиціях арештували за смішним обвинуваченням («трудодні у відомості не зійшлися») голову Донецької облорганізації, відомого й заслуженого лікаря. Звісно, як водиться в таких випадках, уночі й у квартирі дочки.
По-друге, влада доволі чесно визнає, що вона має всі шанси програти опозиції вибори за пропорційною системою. І це визнання є тим відвертішим, що Партія регіонів двічі вигравала вибори за цією ж системою і дуже її нахвалювала. Часи змінилися. Тепер влада, вперто ігноруючи думку Венеціанської комісії, щосили протискає через парламент змішану систему «50 на 50».
Власне, тим самим і визнає, що партія влади втратила авторитет і довіру в суспільстві. Необхідно вдаватися до інших методів: грошима та адмінресурсом забезпечити перемогу «своїм» на мажоритарних округах. Таким чином і парламентська більшість вийде. При реальному рейтингу в 15-18%.
А ще підняти прохідний бар’єр до 5%, щоб відрізати від парламенту дрібніші опозиційні партії. Виявляється, і про них пам’ятають, визнають, що вони є в Україні і можуть відігравати свою роль у спротиві влади. І «Удар» Віталія Кличка, і «Свобода» Олега Тягнибока, і «За Україну» В’ячеслава Кириленка, і «Громадянська позиція» Анатолія Гриценка, і «Європейська партія» Миколи Катеринчука… Респект їм і «уважуха» від влади. Ціла купа почесних грамот. І – на фіг з «політичного пляжу».
А тепер пропагандистська машина переконує нас, що опозиція в Україні щезла. Все, немає вибору. Ловіть гречку із тушонкою на мажоритарних округах від добрих «дядь».
Панове з Банкової та Грушевського! Опозиція нікуди не подінеться з України хоча б тому, що для неї є потужна соціальна база: протестний потенціал неймовірний. Навіть до пізнього Кучми та його почту не було такої неприязні. Та й не крали тоді в таких масштабах.
Такі громадські настрої не йдуть в нікуди, вони завжди знаходять своє організаційне і дійове вираження. І саме з них може народитися зовсім інша за своєю природою і страшніша для влади нова опозиція.
Опозиція з вилами…
Микола Писарчук
