Чим Добкіну не догодив День Соборності?

16:42, 23 січня 2012
Різне
7305 0

Коли я прочитав, що голова Харківської обласної адміністрації Михайло Добкін не вважає всенародним святом День Соборності України, який щорічно в Україні відзначається 22 січня, я пригадав свій недавній театральний похід у місцеву оперету.

За сюжетом спектаклю – змучений, убогий народ на колінах просить царя мовити державне слово, напоумити підданих.  І той, із короною на голові, вийшовши з лазні, кричить на весь зал для глядачів: «Квасу хочу!».

А Михайло Добкін мудрствує для журналістів і нас усіх: «є свята, які лежать глибоко в серці кожного. Це релігійні свята, свята, пов`язані з історією народу». А День Соборності… коротше, губернатор ще не «підійшов ближче до процесів об`єднання громадян» і не поважає традиції людей, які проживають за тисячі кілометрів від Харкова.

Власне, автор цих рядків взагалі не збирається розповідати читачеві, що це за свято «День Соборності» був минулої неділі. А ось для Михайла Марковича прошу:

«В одного старого було троє синів. І вони ніяк не могли ужитися разом. Старому дуже хотілося, щоб після його смерті сини жили в мирі. Він вирішив навчити їх цього, покликав їх до себе і попросив розламати навпіл віник. Спочатку спробував старший син, але скільки не старався - нічого не вийшло. Така ж невдача спіткала середнього й молодшого. Тоді батько розв`язав віник, і попросив кожного сина розламати по декілька прутиків. Це, звичайно ж, їм із легкістю вдалося.

Тоді батько сказав:

- Ось так само й у житті. Якщо ви будете разом, то вас ніхто не зломить, а окремо вас також легко перемогти, як і зламати пару прутиків».

Цю притчу кожен школяр знає і, власне, в цьому і є сенс Дня Соборності, єднання всіх, хто живе в Україні. Адже аксіома, тим більше для держчиновника, що без єдиної політичної нації немає держави, яка є вищою формою самоорганізації цивілізованих людей, народностей України. Хто ж цього не знає?

Певна річ, хто проти цього – той ворог, противник української держави. А чиновник, який поставив під сумнів «всенародність» соборності і єдності держави страждає на недомисел, він дурний, нетямущий. Йому краще залишити державну службу, піти працювати музичним критиком або чистити взуття в підземних переходах Харкова.

Адже наша країна, Україна, згадуючи образний вислів Арістотеля, це «єдність несхожих». І традиція свята довго народжується в часі й просторі. А політична географія, мовна карта України – це клаптикова ковдра, а що вже говорити про політичні й світоглядні цінності громадян України.

Ось, наприклад, влітку, у Львові, я розговорився з немолодою жінкою, що сиділа на тротуарі і продавала гриби та ягоди:

- А що, бабусю, коли краще жилося - за поляків, Сталіна, Хрущова, Брежнєва, комуністів, демократів чи донецьких?

Відповідь була несподіваною.

- При німцях, - відповіла старенька.

- Це чому? - здивувався я.

- Порядок був.

Напевно, непросто зрозуміти, чому для 80-річної громадянки України німецький порядок - «ordnung» часів Гітлера, кращий за безлад нашої демократичної країни...

Втім, далі про те, заради чого й затівалася ця стаття.

Пам`ятаєте, Карл Маркс писав і вчив, що історія суспільства – це історія боротьби класів. А ось сучасний американський історик Стівел Холмс стверджує, що автор «Капіталу» помилявся. Й історія суспільства є не що інше, як історія боротьби еліт.

Ми ж думаємо, повторюючи булгаківського Поліграф Поліграфовича Шарікова, що вони обидва не мають рації!

Не з`ясувавши характеру взаємин українських еліт, не можна зрозуміти логіку політичних процесів в Україні, зіткнень влади й опозиції. Навіть Платон писав про те, що поки правляча еліта єдина, ніяка опозиція їм не страшна, як і не страшний народ, «нижні шари».

На відміну від Росії, українським мільярдерам хабарі політикам і силовикам не треба давати. Вони «своїх» делегували у владу, їм не загрожує доля Михайла Ходорковського. Подивіться на одного з багатих просвітителів, який виставки гламурні організовує в центрі Києва, зірок світової сцени до України привозить. Жак-Жан Руссо, Дідро, Д`Аламбер! І все, щоб  тестя з підмоченою репутацією не посадили, не чіпали.

Прізвища тих, хто переконаний, що «бізнес не має бути відокремлений від політики» у всіх на вустах. Для них Україна - «місто сонця» Кампанелли, сенс життя і легітимний грабіж країни. Хто думає інакше – «божевільні»! Єдність української політичної еліти – це страшний кошмар для  підкилимових мільярдерів, які змогли за рік подвоїти, потроїти свої капітали, і тих політиків, які їм інтимні місця вилизують. 

А народ, між іншим, на рівні здорового глузду, та й несвідомого,  мріє про інше. Електорат зацікавлений у демократії. І справа не в тому,  що на місце поганих політиків у результаті зміни влади прийдуть хороші. А в тому, що всі підуть у визначений законом, конституцією, термін. Ця змінюваність захищає народ більше, ніж азаровські програми виходу з кризи.  

Саме тому український правлячий кластер олігархії зацікавлений у тому, щоб демократія в Україні була зведена до декларативності, еліти роз`єднані, а уряд був слабкий, неефективний.

Сіяти ворожнечу між елітами – це спосіб управління, маніпулювання. Тому Михайло Добкін зі шкіри пнеться, заявляючи, що Соборність, Єдність країни – це дурощі західноукраїнських еліт, ця ідея не «всенародна». А ось перемога над фашизмом інша справа!

Провокатор! Мета й завдання Михайла Добкіна (сподіватимемося, що "по недомислію") викликати у відповідь дію, штучно створити важкі обставини або наслідки.

Зіштовхуючи світоглядні ідеологічні цінності жителів Заходу й Сходу України, Михайло Добкін знає, що робить. Це називається «Розділяй і володарюй», сій розкол, смуту. А нестійкість системи, між іншим, – визначальна умова для її управління, - пишуть соціологи.

Ось нижче, подивіться, послухайте. Шість дівчаток із Китаю щиро й розумно люблять Україну. Значно більше, ніж губернатор Харківської області Михайло Маркович Добкін, політичний провокатор у мундирі державного службовця.

 

 
Відео Youtube

ВІктор Тимошенко

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter