Протягом останніх двох місяців представники Міненерго кілька разів робили заяви про наміри витіснити російське ядерне паливо з Європейських АЕС із активною участю України у цьому процесі. В українській енергетиці завжди все було добре з амбітними планами, проте реалізація часто кульгала. Чи цього разу історія інакша?
В умовах, коли Захід намагається стримати доходи російських копаній та бюджету, атомно-промисловий комплекс фактично залишався захищеним через монопольне становище цих компаній. Нові проекти Росатому по всьому світу фактично здатні заморозити цю перспективу на десятиліття. Відтак, диверсифікація поставок ядерного палива є важливою складовою для руйнування гегемонії російських ядерних компаній.
Україна хоче відіграти тут значущу роль: за анонсованою інформацією, є наміри спорудити завод із фабрикації ядерного палива, який виготовлятиме паливні збірки зокрема і для реакторів ВВЕР-440.
Російська агресія поставила питання руба й Київ оголосив про відмову від ядерного палива країни-агресора
Варто нагадати, що напередодні повномасштабного вторгнення Росії в Україну, 6 із 15 українських атомних енергоблоків використовувалось паливо американської компанії Westinghouse, а ще один енергоблок перейшов на американське паливо вже протягом повномасштабної війни. Проте ця диверсифікація стосувалась лише блоків ВВЕР-1000, тоді як для атомних блоків типу ВВЕР-440 російські компанії залишались монопольними постачальниками і для українських, і для європейських АЕС.
Звісно, російська агресія поставила питання руба й Київ оголосив про відмову від ядерного палива країни-агресора. Щоправда, підготовка до заміщення російського палива на реакторах ВВЕР- 440 тривала і до лютого 2022 року. У червні 2021 року Енергоатом та Westinghouse підписали контракт на розробку та надання ліцензійної документації для постачання палива для двох реакторів ВВЕР-440 Рівненської АЕС, а вже на початку 2022 року Державна інспекція ядерного регулювання України (ДІЯРУ) повідомляла про початок аналізу матеріалів щодо використання палива виробництва Westinghouse для блоків ВВЕР-440. Тоді перші поставки палива для ВВЕР-440 очікувались на 2024-2025 роки. Але початку цього року вже було анонсовано першу поставку до кінця 2023 року.
На ринку палив для реакторів ВВЕР-440 російські компанії справді є монополістами. Такі блоки працюють не лише в Україні (1-ий та 2-ий блоки Рівненської АЕС), а й в Європі: два блоки АЕС Ловіса у Фінляндії, чотири на АЕС Пакш в Угорщині, чотири на АЕС Дуковани в Чехії, два блоки на АЕС Богуніце та три на Моховце у Словаччині (а ще один, планується звести та запустити в експлуатацію).
Вкрай сумнівно, що ми зможемо фізично відновити спроможності збагачення
Більшість з цих реакторів достатньо старі, та незабаром виводитимуться з експлуатації. Тож Україні, найперше, варто брати до уваги, що ця ринкова ніша достатньо вузька і зменшуватиметься, тому не слід обмежуватись лише цим типом збірки.
У березні 2023 року очільник Енергоатому заявив, що до 2026 року Україна зможе вийти на повний цикл виробництва ядерного палива. Проте "повний цикл виробництва" дуже "ріже вухо". Адже він передбачає збагачення урану. Вкрай сумнівно, що ми зможемо фізично відновити спроможності збагачення. Ще більш сумнівно, що нам це "дозволять".
Більш імовірним варіантом є завод з фабрикації ядерного палива – процес виробництва тепловидільних збірок із використанням отриманого збагаченого урану. Саме про такий намір говорили і в минулі роки у партнерстві з Westinghouse. І саме такий завод розпочинали будувати у 2012 році разом із Росатомом (але проект був зупинений через російську військову агресію). Зрештою, на думку, що йдеться саме про фабрикацію, наводить і те, що нещодавно Енергоатом підписав угоди із Канадською Urenco про надання збагаченого урану. Уран, який видобуватиметься в Україні, буде збагачуватись у Канаді.
Щоправда, тут не можна не згадати, що український урановидобувний сектор (а Україна - єдина європейська країна, де є уранові шахти) протягом останніх років, на жаль, перебуває в стагнації. Обсяги видобутку урану падають, а фінансове становище стратегічно важливої компанії Східний ГЗК – плачевне. До слова, нинішні очільники Міненерго та Енергоатому не були спроможними вирішити проблеми СхідГЗК, якщо і взагалі були в цьому зацікавлені. Але якщо ми прагнемо не лише декларувати амбітні цілі, але й досягати їх, то потрібно все робити вчасно.
Для України зараз складається сприятлива кон’юнктура, щоб вийти на нові ринки
Щоб встигнути зайняти свою нішу з виробництва та продажу палива для ВВЕР-440, потрібно поспішати з ефективними рішеннями. Адже, наприклад, іспанська інжинірингова компанія Enusa вже підписала угоду із тим же Westinghouse про виробництва палива для ВВЕР-440 у Швеції та Іспанії, орієнтуючись саме на ринки країн ЄС. І, як планується, наприкінці 2024 року виробництво буде запущене.
Наразі на російські компанії припадає понад 40% світового ринку послуг зі збагачення урану і 17% ринку ядерного палива із планами до їх нарощення. Але компанії з інших країн мають суттєві невикористані потужності видобутку, конверсії та збагачення урану та, відповідно, потенціал нарощення частки на ринках. А відтак послабити російське домінування цілком можливо.
Для України зараз складається сприятлива кон’юнктура, щоб вийти на нові ринки: Європейські країни хочуть знизити залежність від російського ядерного палива, американські компанії готові поділитися досвідом та технологіями. І всі сторони, ймовірно, будуть готові профінансовати створення потужностей з фабрикації ядерного палива в Україні. Решта залишається за нами.
Андріан Прокіп, аналітик з питань енергетики Українського інституту майбутнього
