Мільйони українців розчаровані політиками, які прийшли до влади в Україні після Революції Гідності в 2014 році. І на це є вагомі причини.
П’ять років тому свіжі вітри надії на зміни почали дути по всій країні, покращивши суспільне життя у багатьох вимірах. Але гострі дореволюційні проблеми, такі як корупція на найвищому рівні, відсутність прозорості і олігархічний вплив на уряд і бізнес нікуди не поділися, пише Financial Times.
На додачу до цього всього українська боротьба проти вторгнення Росії і підконтрольних їй сил на Донбасі триває вже шостий рік. І в короткостроковій перспективі здається мало вірогідним, що буде встановлений мир, після якого охоплені війною регіони повернуться в структуру України на зручних усім сторонам умовах. Шанси на те, що Москва поверне окупований Крим, ще менші.
Таким чином, Україна буде проводити президентські вибори 31 березня, будучи наполовину реформованою, територіально скороченою країною, якій доводиться вести ще й дуже дорогу війну проти більш сильного сусіда, який інколи ставить під сумнів саме українське право на незалежність і окремість національної ідентичності. Видання зауважує, що в такій ситуації потрібно віддати Україна належне. Адже попри такі важкі умови, її вибори – це абсолютно змагальний процес. Не можна сказати, що він така ж фальшивка, як і вибори президента в Росії.
Проблема України якраз не у відсутності політичного змагання на найвищому рівні, що Росії і не снилося. Навпаки, більшість кампаній з дня української незалежності були вільними. Результат нинішніх виборів настільки непередбачуваний, що, здається, українцям доведеться знову йти на дільниці 21 квітня. Парламентські вибори, які пройдуть в жовтні, будуть не менш напруженими.
Стурбованість викликають якраз кандидати в українські президенти. Серед них Петро Порошенко – олігарх-мільярдер, який заробив свої статки на виробництві шоколаду і прагне лишилися на другий президентський термін, Юлія Тимошенко – популістський екс-прем’єр-міністр, яка побувала за ґратами з вини проросійського попередника Порошенка, а також Володимир Зеленський – комедійний актор без політичного досвіду, який, однак, користується підтримкою розчарованих виборців. Financial Times зауважує, що серед українських кандидатів у президенти майже немає таких, які б дійсно здавалися готовими покінчити з відкритим чи прихованим впливом олігархів на уряд.
Читайте такожЗеленський продовжує очолювати рейтинг кандидатів у президенти - опитування
Порошенко, відмовившись від реформістської риторики, яку він прийняв після революції, тепер декларує консервативне патріотичне гасло: «Армія, мова, віра». Збройні сили України зараз користуються найбільшою довірою українців. Тож чинний президент не вагаючись намагається грати на військовій темі. Він також розігрує карту визнання незалежної Православної церкви України, на яку не має впливу Москва. І цей крок дійсно роздратував Росію. Національна безпека й ідентичність лежать в основі кампанії Порошенка. Він обіцяє добитися членства України в НАТО і ЄС. Однак, існують підозри, що він підтримує прозахідну риторику і військові виправдання, щоб відволікти увагу від провалу в імплементації глибоких реформ в державному управлінні, а також в політиці і бізнесі.
Схожі занепокоєння стосуються і Тимошенко, пише Financial Times. Після «Помаранчевої революції» в 2004-2005 роках вона була лицем свободи і модернізації. Але все змінилося. На початку лютого вона критикувала виконувача обов’язків міністра охорони здоров’я України Уляну Супрун, яка має американське походження, заявляючи, що її «прислали, щоб ставити експерименти на українцях». Також на Заході стурбованість викликає рішучість Тимошенко в питанні реформ.
Україна пройшла довгий шлях після 2014 року не в останню чергу завдяки підтримці США і угоді про асоціацію і вільну торгівлю з ЄС. Остання принесла реальну користь економіці. Збереження прогресу буде великим викликом після виборів, які загрожують створенням нових перешкод для хорошого управління замість їх знесення.
