Парламентський комітет з питань національної безпеки і оборони фактично без обговорення ухвалив законопроект №6688, який дозволяє без рішення суду блокувати інформаційні ресурси, та передав на розгляд народних депутатів у першому читанні.

Перше, що впадає у вічі — законопроект використовує дуже широку рамку формулювання положень й не містить чітких визначень, за що саме сайти можуть блокуватися. Складається враження, що законодавці навмисно прописали текст законопроекту дуже розмито й загально, щоб його можна було інтерпретувати так, як їм буде зручно і потрібно в залежності від ситуацій, які будуть складатись.

Наприклад, у міжнародному законодавстві, зокрема, в 10 статті Європейської конвенції з прав людини, міститься кваліфікуюча частина, в якій чітко визначено, що свобода слова може бути обмежена лише тоді, коли вона посягає на державну безпеку або демократичні цінності тощо.

Відео дня

Всі розуміють, що наша влада трактуватиме закон у своїх інтересах і на свою користь. Це — велика проблема

Натомість при написанні «законопроекту про блокування сайтів» застосований прямо протилежний підхід: немає ніякої кваліфікуючої частини, яка б чітко окреслювала, якими можуть бути обмеження, і коли саме вони можуть бути застосовані. Так, якщо йдеться про те, що можуть вживатися обмежувальні заходи в разі, якщо інформація, що міститься на сайті, створює загрозу національній безпеці, має бути зрозуміло, як інтерпретується поняття «загроза безпеці», має бути чітко виписано, що саме може вважатись «загрозою».

А так, закладена можливість інтерпретувати положення законопроекту так, як заманеться, як буде зручно владі, викликає велике занепокоєння. Адже всі розуміють, що наша влада трактуватиме закон у своїх інтересах і на свою користь. Це — велика проблема.

Я б не стала говорити, що «законопроект про блокування сайтів» кращий або гірший за «закони 16 січня». Порівнювати, скоріше за все, недоречно. Але, слід визнати, вони переслідують одну й ту саму мету — обмежити свободу слова. Це — «червона стрічка», яка простежується і в даному законопроекті, і в «законах 16 січня».

Ситуація виглядає небезпечною з огляду на президентську та парламентську перевиборчу кампанію, яка невдовзі розпочнеться. Адже влада зможе використовувати такий закон на свою користь задля пропаганди, задля просування своїх і блокування опозиційних меседжів. Якщо на якихось ресурсах буде висловлюватися конкуруюча із владою політична сила, такі повідомлення будуть присікатися, а діяльність таких медіа буде обмежуватися під різними соусами — або загроза безпеці, або загроза правам людини, або загроза демократії.

Все це виглядає неоднозначно і викликає занепокоєння у суспільства, яке прагне демократичних цінностей. Натомість в Україні законотворці починають прокладати якийсь незрозумілий шлях назад…

Будь-яка влада прагне замкнути процес прийняття рішень на собі. Але питання — чи дозволить українське громадянське суспільство це зробити?

Чому з таким поспіхом намагаються протягнути через парламент цей законопроект, сказати складно. Але подібну історію ми спостерігали з «законом про реінтеграцію Донбасу». Важливі законопроекти Верховна Рада завжди приймає з поспіхом, аби не дати змоги внести правки, проаналізувати текст закону, і щоб у підсумку документ виглядав саме так, як потрібно владі. Напевно, й зараз поспішають саме через це.

Крім того, поквапитися змушують і певні обмеження в часі, зокрема, пов’язані з наближенням передвиборчої кампанії. Владі потрібно, щоб на час початку кампанії закон вже діяв.

Будь-яка влада прагне замкнути процес прийняття рішень на собі. Але питання — чи дозволить українське громадянське суспільство це зробити? У КНДР і Росії, де подібні закони можуть існувати, немає громадянського суспільства або воно не таке потужне як зараз в Україні. В України воно поки що є, і цим потрібно скористатися, аби відстояти цінності, за які суспільство намагається боротись.

Але якщо українське суспільство опустить руки і дозволить Раді протягнути «законопроект про блокування сайтів», Україна почне рухатися до такого ж стилю життя, як у Росії чи Північній Кореї.

Надія Волкова, юрист