«Визрівав конфлікт і Остап сам пішов на його загострення» - відома фраза з відомого роману, де «гросмейстер» Бендер, після того, як програв майже всі партії членам шахового клубу, кинув в обличчя супернику фігури і дав драпака.
Схоже, за таким сценарієм вирішили діяти у генеральній прокуратурі у стосунках із журналістами.
Очевидно, керівництву ГПУ виявилося мало того, що їхня репутація нещодавно була підмочена (і на міжнародному рівні в тому числі) скандалом з дозволом на доступ до мобільних телефонів журналістів-розслідувачів. Наступний «хід конем» - намір позиватися до низки видань, які передрукували англомовну статтю із заморського сайту «The MiceTimes» про те, що генпрокурор Юрій Луценко начебто придбав нерухомість на Сейшельських островах за 5 мільйонів доларів.
Днями прес-секретар Юрія Віталійовича Лариса Сарган на своїй сторінці у Facebook написала, що це – брехня і що адвокати Луценка позиватимуться до українських ЗМІ, які… передрукували статтю. При цьому вона стверджує, що стаття ця – замовна і підозрює, що її передрук наші ЗМІ зробили «не за так».
Намір позиватися за передрук – це, як мінімум, своєрідна «мстя» за репутаційний програш у телефонному скандалі
Допустимо, що азійський сайт написав брехню. Тоді до чого тут українські ЗМІ, які передрукували матеріал? І чому і ГПУ впевненні, що передрук був саме на замовлення? А якщо і на замовлення, то на чиє?
В Луценка не можуть не розуміти, що в цивільному процесі саме позивач має відповісти на всі ці питання, щоб довести, що відбулося нанесення шкоди «честі, гідності й діловій репутації». Так само там усвідомлюють, що за передрук статті одного видання інше не може нести жодної відповідальності. Але чомусь судитися із першоджерелом не планують.
До того ж сума в 5 мільйонів не така вже й непідйомна для людини, яка в змозі витратити на відпочинок 50 тисяч. Проводячи аналогію – той, хто може дозволити тур за 1000 доларів, скажімо у Туреччині, теоретично може придбати там помешкання за сто тисяч.
Швидше за все, саме суспільний інтерес до постаті генпрокурора, який, за декларацією, є далеко не злидарем, спонукав вітчизняні ЗМІ до передруку даного матеріалу. І це також не можуть не розуміти Юрій Віталійович і його помічники.
Проте, вирішили продемонструвати «праведний гнів».
Швидше за все, вирішили діяти за принципом – кращий захист це напад.
Намір позиватися за передрук – це, як мінімум, своєрідна «мстя» за репутаційний програш у телефонному скандалі, де прокурорських як шкодливих котів тицьнули носом, що не слід маскувати наміри дізнатися про журналістські джерела нібито розслідуванням кримінальних проваджень. А, як максимум, спроба показати ЗМІ перед виборами, хто в домі хазяїн, і що буде з тими, хто цього не зрозумів.
Дмитро Хилюк
