Учасники Другої світової війни не люблять згадувати ту війну, тим більше – святкувати перемогу в ній, попри те, що вони – переможці. А все ж згадуючи, кажуть, що війна – страшна річ, що це смерті, голод, страждання. І це попри те, що від тієї війни минуло вже понад 70 років. Натомість влада, що радянська, що пострадянська, щороку влаштовують «празднікі» на 9 травня.

Справедливості ради, треба зазначити, що останні роки «праздніков» на 9-те травня стало менше, але святе місце для пост совкових бюрократів пустим не буває.

Новою жертвою «праздничного зуда» чиновників цьогоріч стали п’яті роковини масових вбивств учасників акцій протесту під час Революції Гідності.

Відео дня

У чиновничих кабінетах чомусь вирішили, що з десяток тітушок, які через 5 років лише тільки і покарані за злочини режиму Януковича під час Революції Гідності, це неабиякий привід для «праздніка». І почали «праздновать» цілком собі в дусі совка і «руского міра».

У Вінниці, до прикладу, влаштували «театрализованное действо», як майданівці б’ються з мєнтами на Майдані. Так, ніби ми того без постановок не пам’ятаємо.

У будівлі вищої кваліфікаційної комісії суддів, тої, яка благословила суддів Майдану на посади до оновленого Верховного суду, 20-го лютого влаштували фотовиставку з фотографіями загиблих на Майдані. «Пікантонсті» цій виставці додав один нюанс – у цей час під парканом стояли родичі тих, хто на фото, і вимагали зустрічі з головою цієї комісії, щоб почути, яким чином судді майдану пішли на підвищення замість того, щоб, як мінімум, з вовчим білетом шукати роботу, далеку від юриспруденції. Не варто і казати, що до них ніхто так і не вийшов.

Голова київської обладміністрації Олександр Терещук «урочисто вшанував хвилиною мовчання» загиблих від рук мєнтів Януковича. І все б нічого, якби Терещук не був сам мєнтом Януковича. У часи Майдану він керував обласною міліцією Волині і, напевно від великої братньої любові до майданівців відправив в Київ волинський «беркут».

Читайте такожКрокодилячі вибачення генпрокурора

Розродився протокольним співчуттям і генеральний прокурор Юрій Луценко.

Цей, правда, взимку 2013-14 років був по цю сторону барикад. А тепер - не факт. Адже саме його рішення передати вже розслідувані справи на нове розслідування до іншого слідчого органу фактично розвалило справи проти хмельницьких СБУ-шників, які вбили літню жінку під час пікетування обласного управління СБУ.

І саме Луценко напередодні 5 роковин трагічної загибелі Героїв Небесної Сотні двічі зачислив до цієї сотні і мєнтів Януковича.

«Поспівчував» родичам загиблих і Петро Порошенко, у своєму царському стилі: територію біля меморіалу зачистили, щоб ніщо і ніхто не заважало президенту церемоніально схилити голову в скорботі. Зустрітися з родичами Героїв він теж часу не знайшов, адже - вибори, ніколи, напевно, було.

Ну і верх цинізму в ці скорботні дні це те, що дирекція майбутнього музею Революції Гідності 22 лютого з третьої спроби через суд добилася зняття арешту з вулиці Інститутської. Арешт, тобто заборона будь-що змінювати у ландшафті, нагадаю, був накладений, щоб прокуратура змогла завершити слідчі експерименти, які є ключовими у доведенні вини «беркутівців», що обвинувачуються у вбивстві 38 майданівців 20 лютого 2014 року.

Вочевидь, освоїти бабло на спорудження музею для дирекції справа важливіша, ніж дізнатися, хто вбив тих, чиї фотографії й речі стануть експозицією цього музею.

А тим часом вже 17 батьків так і не дочекавшись відповіді, хто вбив їхніх дітей тоді на майданах Києва і не лише, відійшли у вічність.

Ті ж з родичів, хто, дякувати Богу, живий і здоровий, готуються звертатися до Європейського суду з прав людини, щоб судитися з вище згаданими «празднічно скорбящімі», за те, що «скорбящі» так і не спромоглися хоч мінімально забезпечити реалізацію права потерпілих на судовий захист впродовж 5 років.

Події п’ятирічної давнини потроху починають перетворюватися для можновладців в «казенную дату». Їх не цікавить покарання винних, більше того – їх цікавить, і це вже очевидно, як би так викрутити, щоб ці винні покарання уникли. А щоб суспільство дуже не обурювалося, вони раз на рік під телекамери покладуть дві гвоздички і пластмасовий вінок до меморіалу.

Пройде ще рік-два і почнуть ходити по школах та розповідати, як вони палили коктейлями молотова БМП на Хрещатику та витягали з-під вогню поранених на Інститутській.

А років за 5 влаштовуватимуть демонстрації з портретами Героїв Небесної сотні на дерев’яних палицях і гаслами «Хай живе революція Гідності!».

Якщо ми дозволимо, звісно, якщо промовчимо.

Дмитро Хилюк