Русини і Закарпаття. Скільки можна гратися в сепаратизм?

Наталія Петерварі
17:24, 13 вересня 2019
Політика
3794 0
Думка

Відверто, вже верне від навішування ярликів, політичних ігор та спекулювань навколо теми русинства, і, відповідно, сепаратизму та спроб об’єднати ці поняття з Закарпаттям. Чергова спроба розігрування старої-нової політичної карти викликає лиш спротив і негатив, а не захоплено-схвальні вигуки, як хтось хотів би.

Тим, хто не в темі, нагадаю, чому тема русинів знову на часі. Кілька днів тому Чеське Радіо, з посиланням на видання Deník N, повідомило, що президент Чехії Мілош Земан прийняв у Празькому Граді делегацію з семи осіб, які, за їхніми словами, «представляють інтереси русинів, які домагаються автономії в складі України»… За повідомленням видання, президент Чехії погодився виступити посередником між Києвом і закарпатськими русинами. Вони, мовляв, вимагають від України офіційного визнання в окремій якості і статусу автономії для своєї території. Мілош Земан пообіцяв обговорити це питання з новим президентом України Володимиром Зеленським, хоча і підкреслив, що зміна системи централізації - виключно внутрішня справа України.

Русинське питання – це не питання національності, а «політичний проект, який, значною мірою, підтримує, просуває і фінансує Кремль з метою дестабілізації ситуації в Україні, насамперед у Закарпатті»

Така інформація викликала очікувану реакцію з українського боку. Посол України в Чехії Євген Перебийніс, зокрема, повідомив, що активісти, які виступають від імені русинів, «займаються не тільки своєю культурою і мовою, але й подальшою дестабілізацією нашої країни, яка на сході вже бореться з проросійськими сепаратистами і агресією з боку Росії». Важко не погодитися з його словами, що русинське питання – це не питання національності, а «політичний проект, який, значною мірою, підтримує, просуває і фінансує Кремль з метою дестабілізації ситуації в Україні, насамперед у Закарпатті».

Отже, пристрасті розгорілися, коментарі посипалися, тему знову обговорюють, причому, доволі часто, ті, хто про неї тільки-но почув. Якщо відверто, більше всіх говорять політики, журналісти й, напевно, працівники спецслужб.

Пересічні закарпатці, після численних скандалів навколо теми русинства, після багатьох дискредитаційних подій, заяв т. д., у переважній більшості, не сприймають будь-що, пов’язане з цією темою, серйозно. Вони розуміють, що нині тема русинства стала радше політичною розмінною монетою і способом заробляння грошей, ніж якоюсь реальною ідеєю. Особливо, коли чують, хто намагається називати себе (нібито від імені всіх закарпатців) русином. Принаймні, так думає значна частина закарпатців з тих, хто, власне, цікавиться чи цікавився цією темою. Адже, насправді, хвилює вона дуже мізерну частину жителів Закарпаття.

Аби мої слова не були голослівними, підкріплю їх думкою відомого не тільки в Україні, а й у широких наукових колах Європи, доктора філологічних наук, професора кафедри української мови Ужгородського національного університету Любомира Белея, який більше десятка років досліджував питання русинства і опублікував книгу «Русинський» сепаратизм: націєтворення in vitro». Попри те, що цього мудрого чоловіка вже немає серед нас, його слова варті того, щоб їх цитувати кожному, хто, бодай якось, намагається поєднати в єдине ціле тему русинства, сепаратизму та Закарпаття.

Белей вважав, що потрібно заборонити використовувати терміни «русин», «русинський», «руська мова», «русинська мова» у значеннях «неукраїнець» чи «неукраїнський»

Так, у своєму дослідженні Любомир Белей вжив термін «неорусинство», аби відокремити справжніх русинів, якими є всі українці, від тих, хто пропагує русинство з політичною метою. Отже, цитую професора-україніста:

  • «У неорусинському русі є просто обдурені особи, які люблять свою говірку, фольклор, прагнуть докопатися до істини, але потрапили в погану компанію, ставши жертвами підступної технології. Але таких небагато. Переважна частина – це особи, які на цьому заробляють».
  • «Русинство – це майстерно сконструйована технологія, а не наука. Те, що не стосується української культури, я пропоную не називати русинським. Це проект дезінтеграції українського простору».

Белей вважав, що потрібно заборонити використовувати терміни «русин», «русинський», «руська мова», «русинська мова» у значеннях «неукраїнець» чи «неукраїнський». «У нас демократична держава. Хто не почувається українцем, може себе записувати хоч чорним клобуком, але, коли він використовує набутки української культури, не має права її привласнювати», – казав професор.

Чи треба ще щось додавати? І що можу сказати ще на це я, корінна жителька Закарпаття?

Вкотре обурюючись черговими спробами навішування нових-старих ярликів, хочу запитати:  хто кому і що тут забороняє в сенсі самоідентифікації? Є певна група людей, яка називає себе русинами? Угорцями? Румунами? Словаками? Циганами? Є. І їм ніхто не забороняє так себе називати, говорити чи видавати книги рідною мовою, вчити дітей, організовуватися в культурні товариства, створювати різні проекти… Якщо на це є попит, будь ласка. Називайте себе, як завгодно, робіть, що хочете, тільки не порушуйте Конституцію України, на території якої живете, не закликайте до повалення державного ладу і так далі.

На цьому, власне, крапка. І вигадувати якесь вселенське невдоволення, спроби розколу, чи ще щось… не треба. Бо на Закарпатті такого нема! Українці, угорці, словаки, чехи, німці, росіяни і ще представники майже сотні національностей, які живуть у регіоні, – всім набридло, що нам постійно щось приписують, постійно якось обзивають, «хрестять» то сепаратистами, то контрабандистами, то мадярами, то ще якимись прізвиськами...

Насправді ми нікуди не хочемо. Нам добре тут, на своїй землі. За сотні років життя пліч-о-пліч ми всі вже настільки поєдналися й переплелися, що не від’єднаєш українця від словака, угорця чи росіянина. У нас спільне коріння, культура, діти і любов до цього краю! А ігри з ярликами залишимо країні-агресору.

Наталія Петерварі

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter