І у славнозвісній телефонній розмові американського та українського президентів, і на спільному брифінгу Дональда Трампа і Володимира Зеленського лідер США неодноразово наголошував на тому, що європейські країни, зокрема, Німеччина і Франція, недостатньо допомагають України у протистоянні російській агресії. І Зеленський із цим погоджувався. Євросоюз не забарився із реакцією на ці закиди, назвавши свою допомогу Україні «безпрецедентною».
Європа діятиме, в першу чергу, у своїх власних інтересах
На жаль чи на щастя, вся ця історія жодним чином не позначиться на відносинах України та європейських країн і ніяк не змінить рівень підтримки з боку Євросоюзу нашої держави. Зберігатиметься та мінімальна допомога, яка є зараз. А Європа діятиме, в першу чергу, у своїх власних інтересах. Відтак, вона шукатиме спосіб формально згорнути ситуацію на Донбасі та почати знімати санкції з Росії. І в цій ситуації багато що залежатиме від жорсткості позиції України та українського суспільства, яке не сприймає таку «повзучу капітуляцію», що закладена в ідею «особливого статусу» Донбасу.
Жодних інших змін не варто очікувати – якщо відняти від нуля нуль, то нуль і залишиться. А допомога Європи Україні якраз близько до нульової.
Розмови про образи Європи на заяви Трампа чи Зеленського– це пусте. Йдеться про «велику політику», у якій не заведено ображатися через такі речі. Всі розуміють, що Зеленський – не дуже досвідчений президент, тож йому все пробачать.
Слова Трампа про те, що Європа мало допомагає, хоча Україна знаходиться саме біля кордонів ЄС, в будь-якому разі, ближче, ніж Штати точно, – не нові. Навіщо Штатам допомагати Україні з-за океану, якщо Європа – поруч із нею? Ця позиція американців уже давно відома і неодноразово озвучувалася. Відтак, нічого принципово нового не сказано.
Якщо відняти від нуля нуль, то нуль і залишиться. А допомога Європи Україні якраз близько до нульової
Так, безумовно, якось Європа допомагає Україні – країні, яка прагне до Євросоюзу, яка пройшла через Євромайдан і все таке інше. У ЄС сказали, що за ці роки видали Україні 15 мільярдів євро, що, з їхньої точки зору, є «безпрецедентною» допомогою. Але чомусь вони забувають зазначити, що значна частина цієї суми – це кредити, які Україні треба повертати. Як тут не згадати, наприклад, Грецію, якій ЄС видає допомогу в розмірі більше 100 мільярдів доларів, яку не треба повертати? Це – не співставні речі.
Тож тут «палиця з двома кінцями». З одного боку, європейці не надто хочуть і рвуться допомагати Україні. З іншого – досі не зникли підстави для претензій і зауважень щодо колосального рівня корупції в Україні. Ніхто не хоче вкидати гроші в безодню, в якій вони просто розчиняться та будуть виведені в офшори.
Але головна причина небажання Євросоюзу допомагати Україні полягає в тому, що Європа не хоче проблем із Росією. Адже якщо допомога нам буде більш ефективною і спрямованою на підвищення обороноздатності України, то це неминуче створить Європі проблеми з РФ. Якщо США не надто бояться Росії, то Європа серйозно її остерігається.
Якщо ми протягом п’яти років кричали, що це війна, напад, агресія щодо нас, але при цьому нарощували товарообіг із Росією, то з якого дива європейці мають більше захищати Україну, ніж Україна захищає себе сама?
Та все впирається в позицію України. Якщо ми протягом п’яти років кричали, що це війна, напад, агресія щодо нас, але при цьому нарощували товарообіг із Росією, то з якого дива європейці мають більше захищати Україну, ніж Україна захищає себе сама?
Треба чесно і чітко визначити, хто ж все-таки для нас Росія – важливий торговельний партнер чи країна-агресор, з якою ми згортаємо економічні та всі інші відносини? Якщо Україна і далі нарощуватиме товарообіг із РФ, то чому тоді Європа має запроваджувати якісь додаткові санкції, це ж повна дурня!
Крім того, вся ця скандальна історія ніяк не позначиться і на переговорному процесі по врегулюванню ситуації на Донбасі, зокрема, в «нормандському форматі». Хоча часом зараз жартують, що тепер «нормандський формат» виглядатиме так: плюс США, але мінус Німеччина і Франція. Зовсім ні, такого не станеться. Європа не хоче мати під боком небезпечну проблему – тліючу війну. Навпаки, європейці хочуть якомога швидше закінчити цей конфлікт, а, відтак, вони шукатимуть шляхи, як загасити цю проблему, звісно – за рахунок України.
Цей підхід Європи не новий, і він залишатиметься незмінним. Тому я й кажу, що все це ні на що не вплине і не призведе до зміни поведінки Європи щодо нас. Людські образи – не для політики.
Якщо ми будемо корисними для світу та Європи, нас будуть захищати. Якщо ж «чорна діра», в яку провалюються європейські та американські гроші, буде зберігатися, то який сенс нас захищати?
Якщо говорити про можливість залучення США до «нормандського формату», то варто зазначити, що Штати також не надто прагнуть допомагати Україні. Ми пам’ятаємо про давню домовленість між президентом США Бушем та Путіним про те, що пострадянські країни є зоною впливу Росії. Росія і хоче реалізувати цю неформальну, але наявну домовленість.
І знов таки, все залежить від України. Якщо ми будемо корисними для світу та Європи, нас будуть захищати. Якщо ж «чорна діра», в яку провалюються європейські та американські гроші, буде зберігатися, то який сенс нас захищати? Якби ми створили ринок, привабливий для західних інвестицій, налагодили тут виробництво, ЄС і США захищали б передусім своє на території України. А так європейці захищають своє – але в Росії. Якщо ми говоримо про Захід і війну, то ми обов’язково говоримо про гроші. Якщо ми не будемо корисними, ніхто нас захищати не буде. Навіть Китай сюди не зайде, допоки ми не станемо корисними. Все дуже прагматично.
До того ж, цей інцидент не позначиться і на особистісних стосунках Зеленського з Макроном і Зеленського з Меркель. Йому це вибачать, зважаючи на його недосвідченість. Крім того, Зеленський уміє подобатися людям.
Плюс – всі в Європі розуміють, що Трамп тисне на Україну у власних інтересах. Бо так само він, як лідер потужної країни, тисне і на європейські країни. З боку Трампа було вже безліч випадів на рахунок Меркель і колишніх очільників Франції. Але в міжнародних відносинах лідером будь-якої країни рухають інтереси власної країни і певні стратегії, але не суто людські взаємини. Якби все вирішували людські взаємини, то вже давно всі б з усіма домовилися.
В України немає в Європі справжніх друзів, на яких ми могли б сподіватися, що вони дослухаються зауважень Трампа і вимагатимуть збільшити допомогу для України
В України немає в Європі справжніх друзів, на яких ми могли б сподіватися, що вони дослухаються зауважень Трампа і вимагатимуть збільшити допомогу для України. В Європі значно більше проросійського лобі. Наші друзі, більш-менш схильні нам допомагати – це ті країни, які межують із Росією або знаходяться близько до неї. Йдеться про Польщу та балтійські країни. Вони розуміють загрозу від Росії, а тому будуть наполягати на необхідності допомагати Україні у протистоянні Росії.
Але знову ж таки, все залежить від нас, наша позиція є визначальною. Якщо ми справді будемо реалізовувати реформи, якщо ми справді боротимемося з корупцією, будувати власну систему оборони, тоді будуть допомагати. А якщо ми просто лежимо, то ніхто нам допомагати не буде. Якщо ми щось робитимемо самі, то нам будуть допомагати.
Інтерес Трампа, коли він тисне на Європу, змушуючи її більше допомагати Україні, простий і прагматичний. Від самого початку ще під час передвиборчої кампанії він обіцяв змінити ситуацію, пов’язану з тим, що США тримають на собі оборону Європи – мовляв, чому Штати захищають Європу, якщо європейці не хочу витрачати грошей на свій же захист та не надто розкривають для Америки свої ринки збуту. Він мислить як бізнесмен. Так само і в даному випадку Трамп просто прагне скоротити витрати США і перекласти їх на ЄС. Це стосується і оборони, і бюджету НАТО, і допомоги Україні. Це – прагматичний підхід.
Олександр Кочетков, політичний аналітик
