Вже цього тижня Верховна Рада має розглянути в першому читанні законопроект №1017 про скорочення конституційного складу парламенту з 450 осіб до 300.
Скорочення кількості народних депутатів – це реалізація передвиборчих обіцянок президента. Володимир Зеленський ішов на вибори, обіцяючи, в тому числі, зменшити витрати на органи державної влади і державне управління. Тому подібне просування до ухвалення даного рішення видається цілком прогнозованим і очікуваним.
Водночас ідея про скорочення кількості нардепів має серйозний рівень підтримки в українському суспільстві. А це створює для нинішніх народних депутатів суттєву проблему. З одного боку, самі народні обранці не надто зацікавлені у скороченні кількості парламентарів, тому що кожен із них усвідомлює, що через певний час йому знову доведеться переобиратися. Очевидно, кожен із них тримає в голові ідею: чим менше депутатів, тим менша ймовірність особисто для нього потрапити до нового складу Верховної Ради.
Зараз це рішення має всі шанси бути проголосованим
З іншого боку, озвучити публічно свою позицію проти ідеї скорочення кількості парламентарів наважують далеко не всі народні обранці. Тож більшість заявлятиме про свою підтримку цієї ідеї та наявність певних застережень. До того ж, навряд чи багато хто на даному етапі наважиться відкрито піти проти президента і проти громадської думки.
Тож я думаю, зараз це рішення має всі шанси бути проголосованим. Адже це – ще не остаточне затвердження, і тут, якщо ти проголосуєш проти, ти кинеш виклик громадській думці.
До самої ідеї про скорочення кількості народних депутатів з 450 до 300 я ставлюся нормально. У такому скороченні нема ніяких проблем. Звісно, саме по собі це рішення не вирішить наявні проблеми Верховної Ради, зокрема, пов’язані з фінансуванням, тому що далеко не всі гроші в бюджеті йдуть саме на депутатів. Тому я вважаю такий крок символічним, таким, що відповідає суспільному запиту.
Крім того, практика свідчить, що кількість нардепів ніяк не впливає на ефективність роботи Верховної Ради. Адже частина депутатів активної участі в роботі парламенту, в принципі, не бере. А робота парламенту – це не тільки зал засідань і натискання кнопок, а ще й розробка законопроектів та робота в комітетах.
Відштовхуючись від нещодавно оприлюднених даних електронного перепису населення України (хоча, звісно, ця методика недосконала, але принаймні якесь уявлення про кількість громадян України ми маємо), можна порахувати й інший показник. Якщо на початок незалежності у нас було 52 мільйони людей, то зараз – суттєво менше, ледь не на третину. За таких умов скорочення кількості депутатів виглядає обґрунтованим.
Хоча немає універсальних формул – є лише певні рекомендації щодо співвідношення кількості депутатів і населення країни. Кожна країна визначає це співвідношення сама. Деякі країни взагалі не мають стабільної кількості депутатів, ця кількість може змінюватися в залежності від різних параметрів. Я би, до речі, таку практику запровадив і у нас, але розумію, що на даному етапі це реалізувати важко з багатьох причин.
Переконаний, що до ідеї про скорочення кількості нардепів варто ставитися спокійно, бо президент просто рухається шляхом виконання своїх передвиборчих обіцянок. Як би ми не ставилися до президента і його команди, але, слід визнати, що бажання реалізувати бодай ті обіцянки, які найпростіше втілити в життя, є достатньо послідовними.
Депутати, як і будь-які політики, дуже чутливі до суспільних запитів, і, на відміну від багатьох інших тем, з цього питання суспільної дискусії немає
Проблема лише одна – теоретично зменшення кількості депутатів означає зменшення пропорції між депутатом і кількістю громадян, яких він представляє. Тобто це – загроза для доступу громадянин до свого депутата та для взаємодії між громадянином і депутатом. Та ми прекрасно розуміємо, що проблема цієї взаємодії зовсім не в тому, скільки є депутатів, тому що депутати і за нинішньої кількості не надто активно контактують зі своїми виборцями, з громадянським суспільством.
Тому всі ці ймовірні проблеми більше пов’язані не з кількістю народних обранців, а зі станом розвитку громадянського суспільства та взаємодією депутатського корпусу з суспільством.
Тож потенційні ризики скорочення кількості парламентарів – мінімальні.
Крім того, Верховна Рада на цій сесії має достатньо амбітний перелік запланованої роботи: парламентарі мають намір ухвалити трудове законодавство, земельне та низку інших нормативно-правових актів. Тобто робота має бути досить інтенсивна. Але далеко не по всіх питаннях є узгоджена, єдина позиція. Найпростіше показати згуртованість та ефективність роботи Ради на даному етапі – саме на основі рішення про скорочення кількості парламентарів. Так, окремі депутати проголосують проти цього рішення, і вони про це вже заявили. Але навряд чи це завадить ухвалити таке рішення загалом у першому читанні. Бо депутати, як і будь-які політики, дуже чутливі до суспільних запитів, і, на відміну від багатьох інших тем, з цього питання суспільної дискусії немає, як і організованої опозиції. Тому ніхто з серйозних гравців не наважиться озвучити якісь заперечення.
Проте зовсім не факт, що наступна Верховна Рада складатиметься з 300 депутатів. Якщо врахувати конституційну процедуру, то я би не поспішав із подібним висновком. Але, як і у випадку зі зняттям депутатської недоторканості, це той шлях, з якого зійти досить складно. Депутатам важко обґрунтовувати суспільству, чому їх не можна скоротити або позбавити недоторканості, бо рівень запиту на це – величезний.
Петро Олещук, політолог, викладач Київського національного університету ім. Тараса Шевченка
