Проведення вперше в Україні Парламентської асамблеї НАТО має велике політичне, символічне і іміджеве значення. Але — не головне. Для України набагато важливіше, аби засідання цієї асамблеї мало певні організаційні наслідки.
Варто згадати недавню заяву Курта Волкера. Він не є людиною, що продукує фрази «від себе», адже після кожної знакової зустрічі тримає паузу, доки не отримає певні роз’яснення чи доки не відстоїть свою позицію у Держдепі США, і тільки після цього робить заяви. Тож коли говорить Волкер, ми можемо припускати, що він озвучує консолідовану позицію американського істеблішменту. І Волкер кілька місяців тому зробив заяву про те, що Україні до 2020 року треба дуже серйозно попрацювати, щоб питання про її можливе членство в НАТО було розглянуто.
Але у нас в країні чомусь ці слова розтлумачили так, що в Україні все погано. Так, у нас справді багато що погано, і багато задач не реалізовані. Але коли ми говоримо, наприклад, про адаптацію української армії, системи озброєння тощо до стандартів НАТО, то в цьому напрямку вже зроблено дуже багато. Проте лишаються кроки, які потрібно здійснити, адже без них вступ до НАТО буде неможливим.
Всі чомусь забули про те, що в тій заяві Волкера пролунала чітка згадка про 2020 рік.
Росія не повинна навіть претендувати на роль великого геополітичного гравця та сподіватися на можливість існування біполярного світу.
Сьогодні США напрацьовують серйозний стратегічний план по геополітиці, і у Вашингтону до 2020 року є певні сподівання щодо того, що саме має відбутися. Деталей поки що ніхто не знає — проговорюються лише стратегічні моменти: зокрема, про те, що дійсно такий стратегічний і геополітичний план існує, а також прориваються певні нюанси про те, що серйозно скорочуватиметься геополітична роль Росії. Тобто Росія не повинна навіть претендувати на роль великого геополітичного гравця та сподіватися на можливість існування біполярного світу.
Слід розуміти, що можливість здобуття повноцінного членства в НАТО чи хоча б отримання ПДЧ Україною та Грузією завжди блокувалася саме Росією. Лунали ультиматуми, лунали погрози, йшли торги, і все це, зрештою, призводило до того, що це питання не розглядалося.
Якщо справді розглядається така перспектива на 2020 рік, то я припускаю, що в НАТО до цього року буде вироблений консенсус щодо надання Україні чітко сформульованого плану ПДЧ. Припускаю, що цей план ПДЧ із серйозними перспективами повноцінного й повноправного членства в НАТО буде озвучений на Парламентській асамблеї НАТО в Україні. Дуже велика ймовірність, що це відбудеться, адже співпадіння таких дат не буває випадковим.
НАТО вже остаточно визначився, що його стратегічний ворог і противник — це передусім Росія.
Більше того, не дивлячись на те, що формального плану ПДЧ для України поки що немає, він насправді де-факто Україною реалізовується. Якісь речі нам доводять, якісь — ми самі для себе конкретизуємо, і в Україні відбуваються потрібні зміни. Більше того, якщо ми не проводимо в якихось сферах потрібних змін, нам дають рекомендації, які фактично підмінюють ПДЧ, наприклад, щодо системи логістики, системи взаємозамінності з іншими країнами НАТО в плані боєприпасів, набоїв тощо, системи управління військами (яка, якщо ми станемо членом НАТО, має бути абсолютно уніфікованою, аби в будь-який момент могла відбутися консолідація позиції України з іншими країнами-членами Альянсу). В цьому плані у нас є дуже серйозні прогалини. Зараз нам дають завдання, щоб ми до цього готувалися.
Тож зараз існує велика ймовірність того, що може відбутися швидкий процес надання Україні ПДЧ у 2020 році з швидкими перспективами подальшого вступу України до НАТО після 2020 року. Тому я думаю, що ПА НАТО має для нас значно більше значення, ніж просто символізм.
НАТО вже остаточно визначився, що його стратегічний ворог і противник — це передусім Росія. А вже в другу чергу — міжнародний тероризм, ІДІЛ, Північна Корея і якісь нові терористичні формати.
Тож єдине, що може зірвати будь-яку подальшу консолідацію України та НАТО, в тому числі цю асамблею, — це якщо в Україні в 2019 році переможуть політичні сили і партії, які демонструватимуть відверту або приховану проросійську позицію. Якщо цей сценарій буде реалізований, асамблея не відбудеться, і можна буде говорити про заморожування контактів. Хоча на словах будуть продовжувати говорити, що все добре. Як було за часів Януковича — коли НАТО нормально співпрацював із Україною, але жодних проривів не гарантував і жодних обіцянок не давав.
Тарас Чорновіл, політичний аналітик
