Керівники телеканалів не вважають, що свобода слова зникла з українського телебачення.
Про це вони заявили в інтерв`ю журналу «Профіль». Тема номера – «Із-за екрану. Телемовлення: як воно було, є і буде».
Зокрема, на запитання «А свобода слова? Чи дійсно вона була у нас цілих п`ять років – з 2005-го по 2010-й, а зараз, якщо не зникла, то зникає?», генеральний директор групи компаній «1+1» Олександр ТКАЧЕНКО відповів: “Вважаю, що в 2004-2005 роках дійсно відбувся злам, і не бачу жодної можливості, жодної перспективи зміни ситуації. Країна живе в іншому режимі спілкування преси і телебачення зі своїми читачами і глядачами, і спілкування ЗМІ з владою теж продовжується в сталому режимі. Зараз у нас, мабуть, східноєвропейський варіант, «постпомаранчевий». Перехідний період до повноцінних стандартів Євросоюзу у відносинах влади і ЗМІ”.
На думку генерального директора телеканалу ТВі Миколи КНЯЖИЦЬКОГО, “ідеальної свободи слова в принципі не буває, спроби обмеження свободи слова робить будь-яка влада в будь-якій країні, питання в її межі”.
“Що стосується свободи слова за часів правління ЮЩЕНКА, - зазначив М.КНЯЖИЦЬКИЙ, - можна сказати, що за ЮЩЕНКА ця межа щодо обмежень була набагато далі, ніж зараз. Тому що, по-перше, існувала корумпована, але достатньо незалежна судова система, яка зараз фактично знищена. Тобто, корупція в ній залишилася, а незалежність зникла. Після ухвалення нового закону про судовий устрій, що передав більшість повноважень членам Вищої ради юстиції, незалежної судової системи в країні немає, парламентської опозиції теж немає, хоча за ЮЩЕНКА вона була. Тому за колишнього Президента було набагато більше державних інституційних стримуючих механізмів для влади. У тому числі і для нього, щоб обмежувати свободу слова”.
Генеральний продюсер телевізійного агентства «Профі ТБ» Ганна БЕЗЛЮДНА зазначила, що “так примітивно” не підходила б до питань свободи слова: ось вона була, а ось зникла. За її словами, «питання про свободу слова набагато глибше, ніж примітивні дискусії, є вона чи немає. Спершу я б подумала про відповідальність за кожне слово, про ціну слова».
За словами Г.БЕЗЛЮДНОЇ, «свобода у будь-якому випадку – усередині людини. У мене завжди є свобода вибору, і у кожної людини вона є. Якщо людина говорить, мовляв, ось у такій ситуації у неї немає вибору, хай подивиться на себе з іншого боку. Завжди є вибір. Про що ми зараз говоримо? Є бажання влади якимсь чином висвітлювати свої дії? Звичайно, є, воно присутнє у будь-якої влади, так було завжди, і це нормально: люди націлені на результат, на них величезна відповідальність, і для них важливо створення якогось суспільного розуміння, якщо хочете – думки. На мій погляд, свобода слова була і за КУЧМИ, і за ЮЩЕНКА, і зараз вона є. Інша річ, якщо ми беремо відрізок у п`ять років з моменту обрання Президентом ЮЩЕНКА. Та небайдужість, яку тоді проявили українці до долі своєї власної країни, причому навіть не важливо, кого вони підтримували, – ось це дало відчуття, що у нас з`явилася свобода. І ця небайдужість зараз нікуди не дівається».
Ведучий програми «Велика політика» на телеканалі «Інтер» Євген КИСЕЛЬОВ вважає, що «страхи з приводу долі незалежних українських медіа, як кажуть, сильно перебільшені. Давайте почнемо з понятійного апарату, давайте відокремлювати поняття «свобода слова», «свобода преси» і «редакційна політика» і відносини держави і ЗМІ. У Радянському Союзі свободи слова не було, тому що за розказаний на кухні анекдот могли викликати до КДБ і провести там виховну бесіду, показавши запис розмови. Ось це - відсутність свободи слова, коли людина боялася говорити, що думала. Свободі слова в цьому розумінні в Україні ніхто не загрожує, і, до речі, в Росії така свобода слова теж існує».
«Більше того, - підкреслив Є.КИСЕЛЬОВ, - у російському Інтернеті модними, просунутими вважаються саме критичні, опозиційні настрої. На мій погляд, це деяка форма соціального ескапізму. Раніше ми бурчали на кухні, а зараз – в Інтернеті. Причому Мережа вже впливає на настрої виборців, на відміну від того, як було п`ять або 10 років тому. Хоча користувачів Інтернету, які заходять туди не для перегляду еротичних картинок або пошуку товарів, а за інформацією і думками, стає все більше, все одно поки що електоральна поведінка громадян визначається телебаченням. Поки Перший канал або НТВ не розповіли, що подія відбулася, можна вважати, що її взагалі не було. І те ж саме практично можна сказати про Україну. Хоча дуже мало випадків, коли якісь події в Україні замовчуються на телебаченні на 100%. Як правило, говорять про все, інша справа, що розповідати можуть під певною точкою зору, можуть давати неповну картину або не всі існуючі версії. Але все ж таки за весь час, а я живу і працюю в Києві вже три роки, мало пригадую випадків, щоб відбулася якась нерядова подія, а телеканали ані словом про це не обмовилися».
В Україні, на думку Є.КИСЕЛЬОВА, «влада явно перебільшує погрози з боку ЗМІ, у неї є синдром тривоги і навіть страху, «ось щось про нас скажуть або розкажуть, і буде нам біда». І так само дехто з журналістів дійсно плутають редакційну політику, яка, зокрема, виявляється у жорсткій редактурі начальника, з цензурою і утиском свободи слова. І я знаю журналістів, які так реагують на пропозицію доопрацювання матеріалу, – уточнити дати і так далі. Це синдром усіх молодих журналістів, які компенсують недолік професіоналізму такий ось агресивною формою захисту, – «ви утискаєте мою журналістську свободу і незалежність», і все тут. Так, я розумію, що є проблеми економічного характеру, корпоративних конфліктів між різними учасниками ринку, але мені не подобається, коли їх вирішення підміняється розмовами про свободу слова або свободу засобів масової інформації. Коли поняттям «свобода преси» починають маніпулювати, я тужу, як говорила моя покійна мама».
