Як передає кореспондент УНІАН, за це рішення проголосували 234 із 294 народних депутатів, зареєстрованих в сесійній залі.
Законопроект розроблено з метою виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України.
Читайте такожРада не підтримала реабілітацію членів уряду Тимошенко
Як зазначається у пояснювальній записці, проект закону розроблено з метою врахування міжнародних стандартів та рекомендацій у сфері захисту прав та свобод людини і громадянина, а також зауважень до Закону «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», висловлених міжнародними експертами щодо: визначення термінів, які вживаються у законі; розширення переліку ознак, дискримінація за якими забороняється; сфери дії закону; форм дискримінації; повноважень Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
У Цивільному процесуальному кодексі України пропонується встановити, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього кодексу. У разі наведення позивачем фактів, які підтверджують, що мала місце дискримінація, обов'язок доказування необґрунтованості позовних вимог у цій частині покладається на відповідача.
У Законі "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків" пропонується визначити, що особа, яка вважає, що стосовно неї було застосовано дискримінацію за ознакою статі чи вона стала об'єктом сексуальних домагань, має право звернутися зі скаргою до державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та/або до суду в порядку, визначеному законом.
Порядок відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, завданих унаслідок дискримінації за ознакою статі чи сексуальних домагань, визначається Цивільним кодексом України та іншими законами.
У Законі "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" пропонується визначити, що дискримінація - ситуація, у якій особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного і майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або уявними, зазнала, зазнає або може зазнати обмеження у будь-якій формі.
Водночас непряма дискримінація - ситуація, у якій внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їхніми певними ознаками виникли або можуть виникнути менш сприятливі умови або становище, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування переслідують правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Оголошений намір про дискримінацію - публічні дії, спрямовані на розголошення бажання поводитися з особою та/або групою осіб за їхніми певними ознаками менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації.
Дію закону, в разі ухвалення, пропонується поширити на відносини між усіма юридичними особами публічного та приватного права, а також фізичними особами, які перебувають на території України.
Його дію буде поширено на такі сфери суспільних відносин: громадсько-політична діяльність; державна служба і служба в органах місцевого самоврядування; правосуддя; трудові відносини, в тому числі, застосування роботодавцем принципу розумного пристосування; охорона здоров'я; освіта; соціальний захист; житлові відносини; доступ до товарів і послуг; на інші сфери суспільних відносин.
Встановлюється, що формами дискримінації є: пряма дискримінація; непряма дискримінація; оголошений намір про дискримінацію; підбурювання до дискримінації; пособництво у дискримінації; утиск.
