Туреччина вже не вперше пропонує себе як майданчик для переговорів між Україною та РФ. Зокрема, остання пропозиція стосувалася перенесення засідань Тристоронньої контактної групи з Мінська до Стамбула.
Ми розуміємо, що Мінськ не може бути територією, де відбуваються переговори. Так, на даний момент вони відбуваються онлайн, не потребують особистих зустрічей. Але рано чи пізно такі зустрічі будуть потрібні. Сторони мають подивитися одне одному в очі або щось підписати.
Крім того, Мінськ став на бік Росії – риторика Лукашенка не сприяє тому, щоб Мінськ продовжив свою посередницьку функцію. Тож в цій ситуації очевидно, що потрібно шукати якийсь майданчик. І, з одного боку, Туреччина цілком могла б влаштувати сторони. Але варто брати до уваги кілька факторів.
Мінськ не може бути територією, де відбуваються переговори
Наразі Росія обережно підходить до таких пропозиції і наразі не виказує свого захоплення цією ідеєю. Але в Кремлі не виключають можливості візиту Путіна до Анкари та зустрічі з Ердоганом. Також поки що немає остаточного "так" від ОБСЄ. І головне – Києву варто зважити всі плюси та мінуси.
Так, Україна підписала з Туреччиною договір про співпрацю в військово-промисловому комплексі, створили військово-технічну співпрацю в розробках безпілотників на території України з залученням технології турків. З іншого боку, Туреччина зацікавлена отримати доступ до наших розробок авіадвигунів. Це слабке місце для їхніх дронів… Це нормальна співпраця, коли вона взаємовигідна. Та потрібно розуміти, що Туреччина намагається зайти в "мінський процес" як проактивний гравець.
Анкара планує бути не просто майданчиком, на якому відбуваються переговори. Не просто місцем, в якому можна попивати водичку під час ведення засідань Тристоронньої контактної групи. Туреччина прагне бути присутньою як гравець другого плану, який вступає в перемовини зі своїми проектами примирення, який пропонує певні моделі вирішення конфліктних ситуацій, говорить про участь у тих чи інших ймовірних рішеннях…
Туреччина зацікавлена в цьому, адже це посилює її як регіонального гравця. Як того, хто є не об’єктом, а суб’єктом створення безпеки для всього регіону. Але варто розуміти, що Туреччина — це не традиційний миротворець. У Туреччини є власні національні інтереси в цьому регіоні, зокрема на Південному Кавказі. У неї специфічні відносини з РФ, з колективним Заходом, у неї є інтереси в Україні. Тому її посередницькі послуги будуть мати ціну. І ця ціна може бути непід'ємна в деяких позиціях для України.
Варто розуміти, що Туреччина — це не традиційний миротворець
Зокрема, Туреччина може собі виторговувати конференції на російських ринках, може отримати від Росії підтримку для реалізації енергетичних проектів, може таким чином виходити на окремі ринки Центральної Азії і посилити свої позиції там за рахунок, так би мовити, обміну сферами впливу з Росією…
Тож, коли ми говоримо про Туреччину як посередника, варто оцінювати ризики, зважити всі плюси та мінуси.
Проте треба сказати, що такий формат явно можливий. Принаймні зараз, коли це питання більш проектне, ніж те, яке вже підлягає реалізації. Інсайдерські джерела в ОБСЄ передають, що для Тристоронньої контактної групи поки що формат онлайну (в короткій перспективі) є пріоритетним. Тобто про очні зустрічі поки що не йдеться. Коли ж до цього дійде, можна буде говорити про перенесення Тристоронньої контактної групи в Анкару чи в Стамбул.
Віталій Кулик, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства
