Жителька Бучі Анна Тімченко під час окупації міста народила дівчинку Алісу вдома на підлозі, за кілька днів до евакуації.
Анна розповіла виданню wonderzine.com.ua про те, що вони переживали в ті дні, як пройшли пологи та як вдалося переїхати в безпечне місце.
Жінка розповіла, що у них з чоловіком був варіант поїхати до родичів у Чернігівську область, але вона не захотіла. Пізніше виявилося, що те село теж було під окупацією, і тільки нещодавно росіян звідти вигнали. "Спочатку ми перечекали на Виноградарі в батьків, а потім переїхали додому в Бучу. Подумали, що вона не потрібна росіянам, і нічого не станеться", - поділилась жінка.
Анна розповіла, що впродовж п’яти днів ночі вони проводили в підвалі, а вдень намагалися виходити на вулицю, ходити додому та готувати їсти, поки було світло. "Кілька наступних днів ми спали вдома, якщо це можна назвати сном. Адже від вибухів тремтіли стіни та вікна, тому ми знову спустилися в підвал. З нами був мій старший брат, але він сказав, що не буде бігати туди-сюди. Залишився в кімнаті, у якій немає вікон, там більш-менш безпечно. Ще кілька днів ми провели в підвалі, а 7 березня я сказала, що вже не піду туди. Мабуть, буду народжувати", - згадує жінка.
Анна, яка перебувала на 40-му тижні вагітності, зазначила, що до останнього сподівалася, що їм вдасться виїхати з Бучі.
"На третій день війни мої батьки планували поїхати на захід України та хотіли забрати нас. Але вже тоді було складно виїхати. Нам пропонували евакуюватися, але пішки. Дійти до Ірпеня, перейти зруйнований міст і звідти поїхати. На своєму терміні я не змогла б цього зробити. Чоловік шукав варіанти, щоб евакуюватися на своїй машині. Ми хотіли забрати із собою хоч якісь речі на перший час для немовляти, на свої було байдуже", - поділилась жінка, і додала, що перша спроба евакуюватися була невдала.
7 березня у жінки почалися перейми, у будинку залишилася тільки терапевт, яка погодилася допомогти з пологами. Сказала, хоч і не пам’ятає нічого про пологи, але "нічого страшного, будемо народжувати". "Коли я зрозуміла, що перейми стають усе сильнішими, покликали сусідку, яка прийшла із ще двома жінками. У підсумку в мене була така бригада допомоги: лікарка-терапевтка, домогосподарка та дизайнерка. І ніхто нічого не знає. Я народжувала в квартирі в кімнаті брата. Там багато місця на підлозі, де можна було лягти. Для мене постелили ковдру, поруч поставили люльку, щоб покласти туди дитину після народження. Підготували всі ножиці, обробили їх. У той день у нас уже не було ні світла, ні газу, ні води, тому викручувалися як могли", - згадує жінка.
Анна розповіла, що народжувала при свічках, а замість води вони використовували вологі серветки та пелюшки. Пологи тривали три години, донька народилася чистенька, і її не довелося мити. Трошки підтерли серветками й усе. "Народила я рівно о 7:00 ранку 8 березня... Ми назвали доньку Аліса", - розповіла жінка.
За її словами, 10 березня вони вирішили евакуюватися з Бучі на машині. "Зібралися за годину та виїхали з людьми із сусідніх будинків. Утворилася колона з 21 машини, усі вивісили білі простирадла, написали "діти". Ми поїхали повз колону розбитих танків, зруйновані домівки. Бачили мирних жителів, які лежали на узбіччі мертві", - сказала Анна.
Вона додала, що на території будинків стояли російські танки, на яких сиділи військові та направляли дуло на дорогу. "Дуже страшно було проїжджати повз розстріляні автівки з написами "діти". Я не знала, що буде далі та чи вдасться нам вибратися", - згадує Анна.
Але все таки родині вдалося виїхати з Бучі.
"Сподіваємося, що в місті все приберуть і з’явиться можливість туди повернутися. Наш дім уцілів, стіни на місці, на щастя, є куди їхати. Будемо заново все ремонтувати, це не страшно. Найголовніше, що ми вціліли та вибралися", - підсумувала Анна.
