Страшні події останніх тижнів, крім сотень інших питань без відповідей, змусили замислитись, чи працюють встановлені колись цивілізовані правила, коли йде війна цивілізацій?
Термін "гуманітарний коридор" вперше був використаний в дев’яностих роках, під час війни в Боснії. Рада безпеки ООН намагалась знайти безпечну демілітаризовану зону для виводу цивільного населення та доставки гуманітарної допомоги у кризовий регіон. І вже тоді намагання врятувати мирних людей зазнали поразки, адже ідея виявилась недосконалою. Чому?
Теоретично, така домовленість - це про ефективність та необхідність. На практиці – домовленість спрацює лише у випадку, коли обидві сторони конфлікту цінують людське життя.
В історії воєн було немало спроб - гуманітарні коридори намагались створити під час війни в Ефіопії, щоб врятувати мільйони заблокованих людей у регіоні Тіграй, у Сирії, щоб врятувати Дамаск та Алеппо... Основною місією гуманітарних коридорів є припинення вогню з обох сторін для порятунку цивільного населення та запобіганню гуманітарних катастроф.
Та чи зможе допомогти коридор, якщо метою твого ворога і є створення цієї гуманітарної катастрофи та смерть цивільного населення? В цьому випадку промінь надії на порятунок перетворюється на пастку та лише забирає життя.
Нагадаю, в яких випадках створюють гуманітарний коридор. ООН, ВООЗ та інші міжнародні організації вважають, що цей спосіб є вирішальним для порятунку людей, які опинились в облозі та потерпають від нестачі води, тепла, електроенергії, їжі та ліків (в багатьох українських містах – саме така ситуація). Крім того, коридор вкрай необхідний, якщо під час військових дій порушено міжнародне право і здійснюється широкомасштабне бомбардування цивільних об’єктів (саме наша ситуація і свідки тому – Суми, Харків, Маріуполь, Чернігів, Київщина…). Тоді міжнародні гуманітарні місії наполягають на зупиненні вогню та організовану евакуацію мирних жителів.
Плюси – порятунок людських життів. Мінуси гуманітарних коридорів - їх ненадійність. Вогонь по евакуаційних колонах може розпочатись в будь-який момент. Крім того, ворог підло та цинічно може використати ситуативну тишу для транспортування у місто під облогою палива або зброї чи використати для наступу та пропаганди (саме так ворог діяв свого часу на Донбасі).
Про те, як Росія діє в цьому питанні, також можна подивитись на прикладі Сирії. Так, після приєднання РФ до війни у Сирії, у містах під облогою загострилась загроза гуманітарної катастрофи. Не випадково, адже російські та сирійські війська навмисно дотримувалися стратегії облоги міст - місяцями або подекуди навіть роками. Їх метою було знищення мирного населення за допомогою авіаударів, артилерії та ракет. Російські та сирійські війська вели боротьбу з житловими кварталами, лікарнями та інфраструктурою (тож сьогоднішні трагедії російськими військами відпрацьовані раніше).
Періодично в цьому смертельному хаосі виникали паузи і обговорювались можливості залишити місто за допомогою гуманітарного коридору. Населення сирійських міст направляли в північно-західну провінцію Ідліб, яка донині залишається останнім анклавом, який контролює опозиція. Гуманітарні коридори на той момент допомогли врятувати цивільне населення Дамаска та частини міст Хомс і Хама.
Найбільшим і найвідомішим був вивід людей зі східного Алеппо наприкінці 2016 року (місто знаходилось в облозі чотири роки). В стародавньому місті, історія якого налічує понад чотири тисячоліття, проживало понад два мільйони людей. Бої за Алеппо розгорнулися влітку 2012 і чотири роки там гинуло цивільне населення, були вщент зруйновані будівлі світової спадщини ЮНЕСКО. За свідченнями американських спецслужб, у передмістях Алеппо прихильниками президента Асада була використана хімічна зброя. Врешті облога призвела до гуманітарної катастрофи. При цьому місцеве населення боялось користуватись гуманітарними коридорами, адже обіцяна тиша постійно порушувалась і люди перестали довіряти цьому способу врятувати життя. Існують десятки свідчень про брутальне порушення домовленостей, обстріли людей під час евакуації для створення паніки та сутичок, посилення страху та відчаю…
Майже три мільйони евакуйованих розмістились в районі Ідліб, але зрештою сирійська армія дісталась і туди, почавши бомбити евакуйоване населення в тому регіоні.
Тож в чому полягає небезпека гуманітарних коридорів? Окрім ризику того, що одна зі сторін не дотримається домовленостей припинення вогню, існує ще одна негативна сторона. Такі коридори створюють ілюзію легітимності масових атак на житлові райони та вбивства мирного населення. Адже, давши шанс на евакуацію, ворог починає атакувати з новою силою: хто не заховався, я не винен.
Проте майже неможливо евакуювати все населення міста, в якому все одно залишаються літні люди, люди з особливими фізичними потребами, ті, хто не мав зв’язку та не міг дізнатись про евакуацію, або люди в стані тотального страху, які бояться виходити з свого укриття. При цьому ворог не відчуває своєї провини під час поновлення бомбардувань, адже "давав шанс" утікати. Хоча чи доцільно використовувати слово "відчуває" до російської армії, яка в останні два тижні щоденно демонструє відсутність будь-чого людського своїми діями на території нашої країни?
Чому Червоний Хрест не забезпечує безпеку гуманітарних коридорів? Організація просто знімає з себе відповідальність за гарантування їх безпеки.
Міжнародні організації наразі все частіше демонструють свою безпорадність в моменти, коли їх допомога дійсно потрібна. Під час війни в Україні Червоний Хрест заявив про те, що не має права організовувати "зелені коридори", але підтримує контакт з усіма сторонами, щоб нагадати їм про їхні зобов’язання за міжнародним гуманітарним правом і забезпечити здатність гуманітарних організацій захищати постраждалих від конфлікту та реагувати на гуманітарні потреби.
Але чи допоможе нагадування зупинити війну та врятувати життя? Особливо, коли твій ворог поставив собі на меті твоє знищення? Навряд чи просте нагадування про міжнародне право допоможе достукатись до нього та скласти зброю.
Але, попри всю недосконалість системи, попри постійне порушення Росією домовленостей про припинення вогню, гуманітарні коридори сьогодні рятують сотні тисяч людей. Надзусиллями багатьох причетних час від часу відбувається евакуація з Маріуполя, Ірпеня, Бучі, Сум… Та варто пам’ятати, що кожна людина, яка пройшла цим коридором, прожила в своїй уяві смерть, чудово розуміючи, що в будь-який момент ворог може вчергове проявити своє справжнє обличчя - підступність, безжальність та відсутність будь-якої моралі… Неможливо уявити, що відчув кожен, хто цими днями в Україні пройшов через гуманітарний коридор та врешті отримав порятунок на своїй рідній землі, під час війни у двадцять першому столітті. Думаю, кожен назавжди змінився. І змінив нас.
Усі українці наразі вдячні за просту можливість бути живими. І кожен має замислитись, що можна зробити, щоб після нашої перемоги будь-яка домовленість на будь-якому рівні ставала не пустим місцем, а гарантією виконання взятих на себе зобов’язань. І що можна зробити, щоб ціна і цінність людського життя стала головним поняттям у світі, який впритул наблизився до прірви.
Лідія Білас, співзасновниця мережі шкіл повного дня КМДШ
