Ось уже рік українська освіта живе в режимі турбулентності. Швидкі перемикання шкіл з однієї форми навчання на іншу, підготовка вчителів експрес-методом, батьки за екранами комп’ютерів разом з учнями, а часто і в ролі учнів, школярі, що "роздвоюються" у віртуальному просторі онлайн-уроку між поясненням учителя та комп’ютерною грою, а на додачу фейсбук-стрічки із чергуванням новин про онлайн-концерти музичних шкіл та онлайн-навчання педагогів. Ці реалії нашого виживання якось відклали на задній план проблему якості та рівності – двох ключових пріоритетів освіти. Причому не тільки в Україні.

На піку пандемії 45 країн закрило свої школи, залишивши на рік поза навчанням 185 мільйонів учнів

Останні освітні дослідження подають невтішні результати з цього приводу. Прогнозовано, найсерйозніше "ковід-сповзання" відбулося у сфері рівного доступу до освіти. Освітня аналітика ЮНІСЕФ, оприлюднена нещодавно, шокує. 

На піку пандемії 45 країн закрило свої школи, залишивши на рік поза навчанням 185 мільйонів учнів. 214 мільйонів, тобто кожна сьома дитина, пропустила ¾ освітнього процесу. У Європі та Центральній Азії втрачено 5 623 шкільних днів. За цією скупою статистикою - перерваний зв’язок між учителем та учнями, який критично важливий для дітей із вразливих груп, поглиблення нерівності для слабко вмотивованих дітей і, по суті, втрачені шанси на майбутнє.

В нинішній ситуації пріоритет якості поступився місцем іншому – рівності

Очевидно, що знижуються і результати навчання учнів на рівні середньої освіти, про що вже сигналізують освітні моніторинги у європейських країнах (Велика Британія, Нідерданди, Бельгія). Розуміємо, що в нинішній ситуації пріоритет якості поступився місцем іншому – рівності. І не випадково PISA – міжнародне дослідження заради якості, яке мало відбутися 2021 року, відтерміновано на рік через COVID-19. 

В професійному жаргоні багатьох країн з’являється термін "ковід-навчання" - така собі прагматично змодифікована модель освітнього процесу, максимально пристосована до потреб учнів і можливостей онлайну. Так само закономірними видаються щораз гучніші заяви педагогів, як-от у Польщі, про потребу зміни ще свіжих навчальних програм на державному рівні з урахуванням досвіду останнього дистанційного року. 

Українські вчителі теж б’ють на сполох. Вони бачать істотне зниження якості навчальних результатів учнів. Назріла потреба в серйозному національному моніторингу – і щодо якості, і щодо рівного доступу учнів, особливо в сільській місцевості. І покладатися на PISA-2022 тут не варто, бо вона відповість нам на запитання про якість навчання 15-річних учнів, і то,  тільки у 2023 році.

Оптимізму в цьому випадку додає хіба те, що на старті освітня реформа змісту освіти у 5-9 класах. Можливо, це якраз вдалий час до перегляду навчальних програм та їх осучаснення відповідно до потреб світу, який так кардинально змінився за рік.

Лідія Білас, співзасновниця та керуюча партнерка мережі шкіл повного дня КМДШ

Читайте останні новини України та світу на каналі УНІАН в Telegram