Як в армії сприймають тих, кому за 50 років, проблеми з мобілізацією і утримання жінками ухилянтів, котрі ховаються у квартирах і будинках, служба тих, хто не може бути мобілізований через інвалідність, та як служать віруючі, котрим не можна вбивати? А також про "майстерню смерті", де є "крафтові" розробки, та звідки взялися назви боєприпасів "Мікрофон Кобзона", "Соколята", "Буратіно".
Про це кореспондентка УНІАН Надя Пришляк поговорила з командиром інженерно-саперного взводу (ІСВ) 60-ї окремої механізованої бригади, що входить до складу 3-го армійського корпусу, Володимиром із позивним Тінь. Він прийшов у військо у вересні 2023 року, маючи всі підстави не бути мобілізованим, оскільки мав другу групу інвалідності. Хотів потрапити у штурмовики, але отримав відмову через стан здоров’я. Спочатку займався ручним мінуванням, а після поранення у квітні 2024-го взявся за виробництво боєприпасів.
Володимире, у вас були всі законні підстави для того, щоб не бути мобілізованим. Але на війні ви вже не перший рік.
Коли дозволили йти в армію з інвалідністю, я пішов добровільно, написавши в ТЦК заяву про відмову від претензій, адже у мене друга група. Після цього потрапив до навчального центру, а далі до 60-ї окремої механізованої Інгулецької бригади. Перший стрілецький бій прийняв на Куп'янській - тоді найгарячішій - точці. Потім переїхав на Лиман, який також став найгарячішою точкою. І там досі стоїмо. Отримав два поранення, багато контузій. Звичайна історія.
Зараз усі говорять про проблеми з мобілізацією, незаконні дії ТЦК, які виловлюють людей на вулицях.
Оскільки зараз немає необхідного поповнення армії, значить, мобілізація проходить неправильно. Я категорично проти того, щоб ТЦК когось забивали до смерті. Це категорично неприйнятно. Можна застосувати юридичні методи примусу, зокрема, блокування банківських рахунків ухилянтам, і тоді подивимося, як він вдома посидить. Вони ж сидять на шиї у жінок і їм не соромно.
У нас зараз є ціла секта ухилянтів. І найголовніша проблема в тому, що спочатку їм було соромно, що вони не з нами, потім їм стало страшно, а тепер така бравада, захисний механізм. А ще готовність до миру з Росією на будь-яких умовах. Вони не бачать себе більше в Україні, вони вирішили тікати, і їм потрібен будь-який мир, щоб відкрили кордони.
Прикро, що культ ухилянтів перетворився на лавину, коли, наприклад, з трьох один готовий йти воювати, а двоє інших з нього насміхаються і демотивують.
Сьогодні, відповідно до законодавства, мобілізованим може бути чоловік, якому виповнилося 59 років. Як в армії сприймають мобілізованих після 40, після 50 років? У вас в підрозділі багато людей вікової категорії, яка не дуже надихає командирів.
У нас частина людей, які є обмежено придатними, то вони безпосередньо працюють в цеху, тому що не можуть виконувати бойові завдання. Ми приблизно всі старшого віку, починаючи від 40 плюс і закінчуючи 54 роками. У мене є дві людини, яким близько 30 років, – бойові сапери: один закінчує навчання, а другий – віруючий, без зброї, але на позиції ходить, виконує всю роботу, бере участь у бойових діях. Мова йде про те, що він не може вистрілити в людину. А що стосується мін – його завдання її встановити, а далі вже Господь вирішує, потрапить ворог на розтяжку чи ні.
30 років – це той вік в армії, коли людина максимально сильна, якщо вона фізично розвинена. Якщо військовий на піку своїх можливостей в 30, 35, 40 років, то це просто супер.
У плані побуту з людьми 40 плюс простіше. Проблема людей старшого віку в тому, що у них великий набір хронічних захворювань. І суть в тому, що є люди з характером, коли болячки відступають убік, якщо ти виконуєш завдання. А частина людей останні 20-30 років вживала чималу кількість алкоголю. Він звик "тягнути" соточку, а в армії це категорично заборонено. Тобто це проблема.
Я вважаю, що критичний вік призову в армію для чоловіків – це 55 років. Хто старший, то це дуже індивідуально. Перше, що у них має бути, це мотивація. Якщо є мотивація, то проблем у командирів не буде, тому що армія – це не про демократію, а про виконання наказів, тому що інакше нам всім гайки.
Служба в інженерно-саперному підрозділі не для людей з холеричним типом характеру?
Так, це мають бути морожені окуні. Потрібна технічна або вища освіта, необхідно думати головою. У штурмовиках простіше – у тебе є наказ, ти бачиш ворога, ти побіг. Я не кажу, що там не потрібно думати, але тут потрібно думати більше. Я хотів йти в штурмовики, але хто мене, інваліда, візьме туди.
Для роботи в інженерному підрозділі потрібно обов'язково мати дві речі – сталеві яйця і дуже холодний розум. Ми завжди раніше працювали в таких зонах, коли доходиш до крайньої позиції піхоти, когось із піхотинців ставиш на фішку, тобто він спостерігає в тепловізор, а ти з групою висуваєшся вперед. Доводиться пройти хоча б 200-300 метрів, а бажано ще більше, тому що якщо ти виставиш мінне загородження перед позиціями, то відпрацюють міномети або арта, і все, що ти поставив, буде знищено і не буде працювати. Тому ставити потрібно там, де ворог не чекає. Раніше я ходив до ворожих позицій по посадках так близько, що в навушниках чув, як окупанти шепочуться, максимально близько до них розставляв пастки. Зараз простіше, тому що є дистанційне мінування.
Яку ж витримку потрібно мати, щоб підходити так близько до ворога?
Мені це подобається. Коли ти заводиш людей на штурм, то ти не йдеш позаду, а йдеш попереду. Штурмовики дуже відважні люди, але ти йдеш попереду них, щоб розмінувати територію. Тебе першим побачать і в тебе першим будуть стріляти.
Є такі дурні жарти, що сапер може один раз помилитися.
Не один. Скільки є кінцівок, стільки і помилок. Інженерів навчають до 5 років, а зараз це все потрібно освоїти за 2 місяці - інструктори дають хорошу базу, а далі все залежить від твоєї фантазії. І досвід ти можеш отримати тільки від колеги, який щось підкаже, чимось поділиться з напрацьованого. Треба мати холодний розум. Коли ставив з побратимом першу міну ОЗМку, а в ній є штатний підривник МУВ і там така Р-подібна чека. І вона на висмикування має навантаження півтора кілограма, але нам здавалося, що вона занадто велика. Ми вирішили поставити все це на шпильку і ще для того, щоб добре ковзала, ми її змастили маслом. І вона почала висуватися під вагою самої розтяжки. Ось тоді трохи було страшно, тому що ти відпускаєш і розумієш, що вона вибухне, а ти за нулем, між нашими і ворогом. Треба було рухатися, там не було часу на чаювання. Я її так загнув човником, і ми, майже не дихаючи, відступили на безпечну відстань. Потім там все ефективно спрацювало. Але перший досвід показав, що не обов'язково бути якимось винахідником, якщо вже є штатні напрацьовані механізми. Це помилка всіх саперів, які починають, тому що хочеться відразу щось намутити, чого ще ніхто не робив.
Вас називають керівником "майстерні смерті", де виготовляються боєприпаси для дронів (скиди, FPV) та дистанційного мінування. Разом з командою займаєтеся як модернізацією радянських боєприпасів, так і створенням власних "крафтових" виробів?
Так, є таке. Є радянські та іноземні зразки озброєння. Радянські зразки мають високий відсоток неспрацювань, бо робив Ванька-п’яний, незадоволений, бо не той метал дали. Кожна партія боєприпасів могла бути доволі індивідуальна, хоч має виготовлятися з точністю до міліметра. Тому коли знаєш, як зроблений той боєприпас, то можеш усунути його недоліки.
Іноземні зразки ми використовуємо не за призначенням. Є, наприклад, інженерний подовжений вибуховий заряд бангалор, котрий призначений для проходження загороджень, зокрема, з єгози - дуже гострого колючого дроту. Йдеться про трубки, з котрих складаєш довжелезну трубу для бабаху. Але ми їх використовуємо для інших потреб, оскільки там вибухівка хороша, корпус нормальний, зокрема, для підсилювання боєприпасу, який скидає дрон "Вампір" - скручуєш кілька штук і полетіла бімба.
А потреба виробляти окремі боєприпаси, то залежно від поставлених задач. І робиш щось особливо унікальне. Треба, щоб штурмовики підійшли і відразу з одного розгону знищили немаленький з ходами блінчик (йдеться про бліндаж, - УНІАН). Його знищити треба одним махом, щоб два рази не підходити, бо гранатами треба довго кидатися. То починаєш виробляти. Воно має бути неважке, щоб було зручно нести, застосовуєш більш потужну вибухівку, ніж штатна, тобто власного виробництва.
У вас є цікаві розробки з оригінальними назвами, зокрема, "Мікрофон Кобзона", "Соколята", "Буратіно".
Ми тісно взаємодіємо зі спільнотою "ДрукАрмія", яка постачає надруковані на 3D-принтерах корпуси та деталі.
Зокрема, якщо говорити про "Мікрофон Кобзона", то це уламковий боєприпас, ефективний проти піхоти, особливо в глибокому снігу або в болоті.
"Соколята" - то є боєприпас із використанням гартованих саморізів, які пробивають кевлар. Дуже швидко стабілізується в польоті.
А "Буратіно" - то замаскована під гілку чи деревину міна, яку використовували ще до появи державних аналогів.
Щодо назв, то "Мікрофон Кобзона" придумав висококласний пілот Джульман, котрий побачив його форму і відразу видав цю назву, котра прижилася.
Щодо назви "Буратіно", то я придумав, бо він обгорнутий в кору дерева.
А "Соколята" – це назва з "ДрукАрмії" , бо там бімба "Сокіл", яка так і називається. А "Соколята", бо їх дуже багато.
Ми зробили напалм та терміт для спалювання ворожих позиції. Не було напалму заводського, а потреба в ньому була. От ми і робили. Є така "Поваренная книга анархиста", і там багато рецептів, у тому числі напалму. Ця книжка в СРСР була заборонена. Коли виникає потреба, то ютуб у допомогу - і береш щось за основу, а далі голова допрацьовує під твою задачу. А можна щось і з нуля розробити. Але якщо є готове рішення, то для чого придумувати своє. Таке не вітається, бо це є нераціональне витрачання часу.
"Майстерня смерті" звучить далеко не лірично. Чи були у вас хоча б спочатку сентименти щодо загибелі ворогів?
Ні, абсолютно. Я завжди пам'ятаю, що таке Буча та Ірпінь. Тому ніякого жалю. Всі повинні пам'ятати ці звірства, щоб не втрачати мотивацію.
