"Нехай пам’ятає кремлівська тварина, що Маріуполь – це Україна!". Це гасло, виголошене на маріупольській площі Свободи у 2014-му, облетіло увесь світ.
2014-й став для провінційного промислового міста роком другого народження. Маріупольці першими в Україні вийшли з лопатами власноруч копати окопи і облаштувати укріплення для військових. Вони першими стали багатотисячним живим ланцюгом на трасі, якою сунули російські танки. Про те, що місто не чекає загарбників, дізнався увесь світ – Путіну дали публічного ляпаса.
Відтоді на долю міста випало чимало випробувань. Але вони лише загартовували його та народили нове покоління пасіонаріїв, завдяки яким ніхто у світі більше не мав сумнівів: Маріуполь – це Україна. У тому числі й Путін.
Тому затишне приморське місто, яке стало уособленням стрімкого розвитку й впевненого поступу європейським шляхом, рашисти нищать з показовою жорстокістю.
Путін влаштував Маріуполю блокаду, взявши у заручники 400 тисяч людей. За чітко продуманим планом. З холоднокровністю серійного вбивці.
Спочатку рашисти зачистили східні околиці: під авіаударами російської авіації поховані невеличкі селища Гнутове, Талаківка і унікальне для України поселення грецької діаспори – селище Сартана. Потім агресор взявся руйнувати східний район міста – Лівобережний.
Коли Лівий берег (так називають місцеві той район) став перетворюватися на руїни, то старанні маріупольські комунальники, рятувальники і поліція рук не склали – продовжували діяти, як і до війни: фіксували, допомагали, чистили, вивозили... Словом – наводили лад. Тому наступний прицільний залп російської зброї прийшовся по КП "Комунальник": згоріла техніка і приміщення. Працювати стало нічим.
Далі – більше.
Місто живилося водою та електрикою від 15 точок вводу. Усі (!) вони були знищені. Усі – прицільно. Остання – у перший день весни. Відтоді місто залишається без води та електрики, без газу й стабільного зв’язку.
Росіяни зробили ставку на авіацію та реактивну артилерію, адже прекрасно усвідомлюють, що у наземних операціях у них шансів немає - українські військові та добробати добре знають свою справу.
Російські літаки, "Гради" та "Урагани" рівняють місто із землею з маніакальною насолодою. Щільно забудовані багатоповерхівками спальні райони і приватний сектор; старанно відремонтовані протягом восьми воєнних років школи, лікарні, дитсадки, пологові будинки, креативні простори, дороги і парки – усе, чим пишався Маріуполь усі ці роки, і що стало символом комфорту та добробуту приморського міста. Російські льотчики й артилеристи прекрасно знають, куди цілять і добре розуміють, що роблять: вони стирають європейське обличчя Маріуполя. Вони сіють хаос і страх.
Щойно провідні світові медіа показали, як у маріупольських підвалах люди клянуть росіян і плачуть, що не хочуть до Росії – авіабомби накрили місця сховку.
Щойно було вперше погоджено маршрут зеленого гуманітарного коридору, і на ранок пів сотні автобусів мали вирушати на Запоріжжя – місце стоянки евакуаційних автобусів було "накрито" російськими "Градами". Це сталося вночі, за кілька годин до настання обіцяного режиму тиші. Більшість автобусів просто згоріли.
Щойно стали надходити офіційні повідомлення про те, що колону потенційним гуманітарним зеленим коридором може повести Червоний Хрест – авіаудари прийшлися саме по маріупольським будівлям "хрестів" - міжнародного й українського. Вони розташовані поруч – буквально через дорогу один від одного.
Щойно світ побачив страшні кадри авіаудару по пологовому будинку у центрі міста, і як вправно маріупольські рятувальники надають допомогу пораненим медикам та вагітним жінкам - путінські покидьки розбомбили Головне управління ДСНС у Донецькій області.
Путін хоче зламати те, на чому усі ці роки тримався український Маріуполь – віру в Україну і силу своєї згуртованості. Він хоче, аби маріупольці покаялися за ляпас 2014-го і благали про порятунок.
Він розпочав масовану медійну атаку на двох напрямках: внутрішньому російському та маріупольському. Росіян бомбардують наративами про "націоналістів, які не випускають людей з оточеного міста", маріупольців – про те, що вони буцімто "покинуті і всіма забуті". Ідеальна картинка, яку малює хвора кремлівська уява, - колони біженців під білим прапором у бік Ростова. Тоді рашистський "зомбоящик" зможе показати росіян у шатах "визволителів". А Путін зможе висувати додаткові вимоги Києву та апелювати до цивілізованого світу як "миротворець", маючи на своїй території таку кількість наших громадян.
Та знаєте, яке тепер найпопулярніше гасло у маріупольських сховищах та на зруйнованих вулицях приморського міста? "Х*й тобі, а не Маріуполь!"
Тетяна Ігнатченко-Тюріна, начальник управління інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Донецької обласної військової адміністрації
