Якщо подивитися на мову жестів президентів Дональда Трампа і Володимира Путіна у Хельсінкі, можна здивуватися: «Хто з цих чоловіків насправді очолює супердержаву?!». Зрештою, саме президент США представляв країну, яка в багато разів сильніша, ніж путінська Росія. В цьому весь парадокс російської «сили»: Москва впливова здебільшого тому, що вона дуже слабка.
Про це пише американське видання The Atlantic, додаючи, що всі почали сприймати як належне формулу, згідно з якою чим більше у країни військових і економічних ресурсів, тим більший її вплив. Але більше можливостей не завжди означає добитися свого. Зрештою, у Давида з якогось боку було більше можливостей, ніж у Голіафа.
Читайте такожСвітові ЗМІ про зустріч Трампа і Путіна: американець благав Кремль про кращі відносини
В розпал Холодної війни в 60-70-х роках минулого століття СРСР був справжньою глобальною силою з найбільшою армією у світі. ВВП радянської імперії, яка займала всю Східну Європу, дорівнював половині того, що мала Америка. Москва не соромилася використовувати свої ресурси, щоб підкупити, залякати і, якщо доведеться, розбивати ворогів. Але часто радянська сила не дорівнювала впливовості. Вона провокувала лише опір. Радянська сила була тим клеєм, який змушував західний альянс триматися разом. Червона армія, розгорнута за 100 миль від Рейну, стала причиною створення НАТО і допомогла розвинути Євросоюз. Можливості СРСР також змушували людей об’єднуватися. В США демократи і республіканці спільними зусиллями намагалися стримати комунізм у світі.
Коли Москва вирішила показати м’язи і вторглася у Афганістан в 1979 році, радянський вплив не розширився. Замість цього війна спровокувала появу коаліції опору з боку моджахедів, США, Осами Бін Ладена, арабських бойовиків-добровольців, Пакистану і Китаю. Це зробило афганську авантюру дорогою трясовиною для Кремля, яка внесла своє у розпад СРСР у 1991 році.
Читайте такожFinancial Times: Нова Холодна війна буде дуже не дешевою, особливо для Європи
Коли Холодна війна згорнулася, Москва стала надзвичайно слабкою. СРСР втратив свою імперію у Східній Європі. Коли він і зовсім розвалився, Кремль втратив половину підконтрольного йому населення. А в цей час НАТО і ЄС розширилися, принісши Захід у так звану «російську сферу впливу». Сьогодні ВВП Росії становить 1,58 трильйонів доларів, тобто стільки ж, скільки у самого лише Нью-Йорка з околицями. Якщо ж порівнювати з економікою США, то російська менша навіть за одну дванадцяту частину американської. Росія гостро залежить від експорту енергоносіїв і має демографічні проблеми. Не дивно, що Путін називає падіння СРСР «найбільшою геополітичною катастрофою століття».
Як не парадоксально, але втрата сили відкрила перед Росією нові можливості отримати вплив. Падіння СРСР трансформувалося в екзистенційну кризу для західного альянсу. В 2003 році бельгійський прем’єр-міністр написав: «Поки радянські дивізії були здатні дійти до Рейну за лічені години, нам вочевидь був потрібен «кровний» союз з нашими далекими братами. Але тепер, коли Холодна війна скінчилася, ми можемо більш вільно говорити про відмінності в наших поглядах».
Читайте такожПутін прагне відвоювати Україну та повернути СРСР - Порошенко
Під час кампанії у Лівії в 2011 році президент Барак Обама критикував союзників за «ефект безбілетника». У свою чергу, Трамп називає НАТО «застрілим». Тим часом, російська слабкість могла допомогти також підірвати Євросоюз і підштовхнути Велику Британію до Brexit. Зникнення Радянського Союзу не просто ослабило західний альянс, воно посіяло розкол в самих США. Хоча фактори, такі як глобалізація, автоматизація і імміграція допомогли збільшити поляризацію і партійність в американській політиці, без спільного ворога американські політики дуже швидко стали дуже роздробленими.
Тож у порівнянні з СРСР, у Путіна значно слабша позиція. Однак, його опоненти більш сварливі і роздроблені. Його стратегія в тому, щоб зробити неспроможність чеснотою. Пряма конфронтація з потужними ворогами, такими як США і ЄС, не допускається. Натомість Росія користується розколами на Заході, а також всередині США, збільшуючи ворожнечу між опонентами, використовуючи психологічні атаки, пропаганду і методи кібервійни.
Будучи слабаком на міжнародній арені, Москва намагається бути прагматичною. Вона не влаштовує хрестові походи з метою збудувати свободу в Іраку. Такі війни – це розкіш, яку можуть собі дозволити лише супердержави. Замість цього Путін використовує обмежені і часом жорстокі зусилля у Сирії, руйнує лояльні угоди і говорить з усіма: Ізраїлем, сирійцями, курдами, Іраном. В Україні Путін посилює і ослаблює війну, щоб максимізувати свій важіль впливу, і водночас виставляє себе «незалежним миротворцем».
Ніхто у світі не знає про крихкість Росії більше, ніж Путін, який відчайдушно намагається створити імідж глобального престижу. Тому видиме стає критично важливим. Саме тому у Хельсінкі він поводився впевненіше, ніж Трамп. Навіть «геополітичні катастрофи» мають свої переваги. Падіння імперій може виявитися визволенням.
