Дні Ангели Меркель на посаді канцлера Німеччини, вірогідно, вже полічені. Але багато її політичних підходів у Європі і ширшому світі закріпили підтримку політичної системи на основі консенсусу.
Рішення Меркель піти з посади керівника своєї партії, лишаючись ще на якийсь час лідером уряду, змушує багатьох політиків і дослідників гадати, як Німеччина буде діяти після того, як її не стане.
З уваги поглядів на одного з найбільш постійних лідерів у ЄС часто випадає одна річ. Позиція Берліна щодо головних питань, таких як експансіонізм Росії, кредитні проблеми Греції і підтримка союзу зі США, більше відображає німецькі інтереси і політичну культуру, ніж те, хто зараз обіймає посаду канцлера.
Читайте такожМеркель в Києві: У канцлера ФРН мало часу, в України - теж
Про це пише Wall Street Journal, додаючи, що такий порядок підтримується у більшості заснованих на порозумінні демократіях. Але Німеччина – це особливий випадок, адже тут політичний порядок після Другої світової війни був розроблений за підтримки США так, щоб не дозволити одній людині домінувати в країні знову. Це в подвійній мірі притаманно періоду роботи Меркель, яка з 2005 року намагалася маневрувати посередині між різними політичними настроями в Німеччині. Критики часто називали її більше адміністратором, ніж лідером. Навіть прихильники не завжди готові назвати її «далекоглядною».
Особистий відбиток Меркель на деяких питаннях, зокрема на рішення Берліна не закривати кордони для мігрантів у 2015 році, допоміг розпалити політичне невдоволення, яке підірвало її авторитет. Але наслідки від цього епізоду проливають світло на те, наскільки рідко канцлер видала виклик політичному істеблішменту. Жоден з її вірогідних наступників не збирається робити те ж саме.
«Історія німецької зовнішньої політики одна з найбільш вражаючих рис періоду після Другої світової війни. В її основі лежить спільнота НАТО і ЄС, яка забезпечує безпеку і легітимність країні з кошмарною історією», - зауважив політолог Стенфордського університету і видавець газети Die Zeit Йозеф Йоффе.
На його думку, хто б не став канцлером, Берлін буде лишатися союзником Вашингтона і при цьому висувати ще більш жорсткі вимоги щодо оборони і економіки. Німеччина завжди вибере європейську єдність, навіть якщо порятунок євро дорого їй обійдеться. І Німеччина буде намагатися стримати російський експансіонізм, навіть попри своє бажання мати дружні відносини з Москвою.
Читайте такожМеркель розповіла, чому вирішила піти з політики
Боргова криза в єврозоні спалахнула якраз на піку роботи Меркель. Німецький канцлер зіграла центральну роль в укладанні угод про списання боргів і закріпила за собою лідерство у західній європейській політиці. Але більшість експертів вважають, що будь-який німецький канцлер зробив би загалом те ж саме: зберіг би єврозону, але при цьому мінімізував би фінансові втрати для Берліна, запровадивши жорсткі умови для видачі позик підірваним економікам.
«У кризі з євро у неї не було багато простору для того, щоб вчинити інакше», - переконаний дослідник німецької зовнішньої політики Американського фонду Маршалла в Німеччині Улріх Шпек.
Обережність Меркель щодо запропонованого президентом Франції Еммануелем Макроном посилення управління в єврозоні також відображає небажання німецького істеблішменту брати на себе додаткові фінансові ризики заради Європи. Традиційно навіть на переговорах з французьким союзником і фінансовими консерваторами вдома вона намагалася знайти золоту середину. Як і всі її попередники після Другої світової війни, Меркель намагалася зберегти союз своєї країни зі США попри те, що німецька громадська думка досить скептична. А її особисті відносини з нинішнім американським президентом теж не можна назвати видатними.
«Тут сильно грає німецька система. Але були й особливі випадки, коли вона ухвалювала рішення самостійно і всупереч порадам її колег», - зауважив директор Інституту міжнародних справ і безпеки Фолькер Пертес.
Він зауважив, що таким винятком було рішення Меркель закрити німецькі атомні реактори раніше, ніж було заплановано. Воно було значною мірою продиктоване занепокоєннями в країні. А наслідки від цього кроку Берліна досі відчутні на міжнародній арені, зокрема, тому що Німеччині доводиться йти на посилення своєї залежності від газу з Росії.
Читайте такожПорошенко надав Меркель нові незаперечні докази злочинних дій Росії проти України
Відносини з Володимиром Путіним – це та сфера, де особистий досвід Меркель виявився важливим для визначення німецьких і європейських інтересів. Впродовж останніх 20 років Німеччина разом зі США були головними спонсорами порядку, який встановився після Холодної війни, і був націлений обмежити небажаний російський вплив у Центральній і Східній Європі. Це дозволило колишній країнам радянського блоку приєднатися до ключових інститутів Заходу, що роздратувало еліти в Москві. Але при цьому, німецька промисловість хотіла налагодити теплі зв’язки з Росією. І багато німецьких політиків інстинктивно віддають перевагу розрядці у відносинах з Москвою.
Коли Росія у 2008 році вторглася в Грузію, Меркель відмовилася від жорсткої відповіді. Але в 2014-му, коли Росія анексувала Крим і вторглася на Схід України, вона почала розглядати експансіонізм Путіна як загрозу для Європи. Німецький канцлер просувала ухвалення і збереження жорстких санкцій, попри бажання німецького бізнесу і деяких європейських країн.
«Особливо у питанні Росії її особистість, знання, її стратегічний підхід мав велике значення», - сказав Пертес.
Вірогідно, що наступний німецький канцлер буде продовжувати цей стратегічний підхід, який зараз вважається основною політикою Берліна, зауважив Шпек. Питання лише в тому, чи наступник Меркель буде таким же ефективним на виснажливих дипломатичних зустрічах, які були притаманні десятиліттю криз у Європі через Росію, борги чи міграцію.
«За ці роки вона здобула особливу майстерність у цих зустрічах на цілу ніч», - зауважив Шпек.
