«Виключити Росію – це поганий стратегічний сигнал», - говорила канцлер Ангела Меркель, захищаючи проект «Північного потоку-2» на Мюнхенській конференції безпеки цього року.
Тому, хто спостерігав за її виступом з Берліну, було очевидно, що сумнівний проект насправді становить собою переломний момент для безпеки Європи. Впродовж багатьох років світ закликав Німеччину «нормалізуватися». Напевне, її позиція щодо російської «труби» - це і є так звана «нормалізація» за версією Берліна. Про це на сторінках The American Interest пише консультант з євроатлантичної безпеки й науковий співробітник Центру військової історії й соціальної науки Збройних сил Німеччини Юлія-Сабіна Джоя.
Автор нагадує, як у 2014 році німецькі лідери дали колективну обіцянку посилити лідерську роль своєї країни у безпеці Європи. Це був переломний момент і не лише на словах. Канцлер Ангела Меркель добилася європейського консенсусу щодо агресії Росії проти України. Вона успішно підтримувала цей консенсус. Однак, через п’ять років після анексії Криму міжнародний контекст радикально змінився. І саме полотно західної політики опинилося під питанням.
Читайте такожDer Spiegel: Путін збрехав Меркель про збереження транзиту газу через Україну
Німеччина добивалася збереження санкцій проти Росії, зіштовхнувшись з опозицією з боку деяких країн-учасниць ЄС, таких як Угорщина й Італія, а також з невдоволеними голосами Австрії, Кіпру, Болгарії, Греції, Іспанії й Чехії. А тим часом, стратегічна спільнота в Берліні почала гучніше скаржитися на зростання тиску, який вона відчуває з усіх боків: від республіканців США, невдоволених постійним небажанням Європи інвестувати гроші у власну ж безпеку, і з боку західних європейців, яких дістала імпульсивна поведінка Білого дому.
«Пропрацювавши впродовж останніх шести місяців суто над німецькою політикою безпеки, я можу визначити закономірність: Берлін, будучи неохочим лідером Європи, відчуває, що опинився посеред процесу переформатування Трансатлантичних відносин без чіткої стратегії. Тому він, здається, тактично підходить до кожної проблеми у сфері безпеки. Німеччина має амбіції посилити європейську безпеку в контексті Євросоюзу. Але їй потрібно також знайти спосіб зробити це так, щоб це влаштувало всіх: республіканців, амбітних французів, британців з їхнім Brexit і все більше невдоволених центральних і східних європейців», - пише автор.
На Мюнхенській конференції Меркель заявила: «Часи сьогодні не гірші, ніж в період Холодної війни, щоб Росія не могла лишитися партнером. Ми не хочемо, щоб вона стала повністю залежною від Китаю. Це не в наших європейських інтересах».
Читайте такожSüddeutsche Zeitung: Німеччина стане боржником України через «Північний потік-2»
Джоя дивується, хто такі «ми» в її словах і які такі «європейські інтереси» вона мала на увазі. Тому що президенти України й Румунії, слухаючи Меркель, утрималися від аплодисментів. З їхньої точки зору, як і в очах більшості країн Східної Європи, Росія ніякий не партнер, а головна загроза для безпеки. Цей загрозливий сусід неодноразово використовував газ в якості політичної зброї, перекриваючи потоки палива через Україну. «Північний потік-2» загрожує і без того хиткій ситуації в Україні й Польщі.
Після побудови російського газопроводу Київ і меншою мірою Варшава отримають менше доходів від транзиту, який також був їхнім геополітичним важелем впливу. У вимірі більш широких європейських інтересів «Північний потік-2» теж не має жодного сенсу. Ризику скорочення поставок газу у найближчому майбутньому немає. Натомість російська «труба» підриває головну мету європейської енергетичної політики, націлена добитися диверсифікації поставок енергоносіїв.
Читайте такожМакрон відмовився їхати до Меркель через розбіжності по "Північному потоку-2"
Наполягання Берліна на необхідності «Північного поток-2» ускладнює відносини Європи зі США. Більше того, скандальний випадок показав Німеччину з незвичного боку: вона виявилася готовою пожертвувати безпекою Європи заради національних економічних інтересів.
Коли впродовж багатьох років трансатлантичні союзники закликали Берлін «нормалізуватися», вони мали на увазі, що його економічна сила більша, ніж лідерство у вимірі європейської безпеки. Тепер партнери побачили, що у Берліна є велика «сліпа зона», коли він дивиться на схід.
