Росія відправила до Каракасу, столиці Венесуели (де вже третій місяць триває протистояння між прихильниками Гуайдо, якого США, більшість країн Європи та Південної Америки визнали легітимним тимчасовим президентом, і Мадуро, в руках якого залишається реальна влада), два літаки з майже сотнею російських військовослужбовців та бійців так званих приватних військових компаній.

Підтримка Росією режиму Мадуро цілком вкладається в історичний і сучасний російський контекст. Росію завжди називали «жандармом Європи». Адже Москва та в певні періоди Петербург завжди були реакційними. Якщо десь починалися революції, і до влади могли прийти прогресивні уряди, то росіяни втручалися, щоб придушити ці процеси.

Мадуро – це те саме, що й Башар Асад, але трошки в іншій пропорції.

Власне, підтримка Москвою режиму Мадуро, який довів свою неспроможність керувати країною авторитарними нотками і готовністю застосовувати силу проти власних громадян, обумовлена цим. Мадуро – це те саме, що й Башар Асад, але трошки в іншій пропорції.

До того ж, у Росії, в принципі, немає ані союзників, ані друзів. А венесуельський режим ще з часів Уго Чавеса був начебто дружнім для Російської Федерації. Відтак, існують певні дружні інвестиції Росії у Венесуелу. Коли були хороші ціни на енергоносії, Венесуела була номером один по закупівлях на мільярди доларів російського вбивчого металобрухту, тобто озброєння. Також є інвестиції в енергетичну галузь, є кредити, які начебто Росії треба захищати.

Хоча дуже дивно, що той же Китай, який має набагато більше інвестицій у Венесуелу (більше половини китайських інвестицій у Латинську Америку зосереджені саме у Венесуелі), не діє аналогічно. Я був би менш здивованим, якби побачив у Венесуелі китайських військовослужбовців, які б намагалися таким чином стабілізувати ситуацію, щоб захистити свої інвестиції.

Росія є слабкою країною в усіх вимірах, окрім ракетно-ядерного

Крім того, Росія є слабкою країною в усіх вимірах, окрім ракетно-ядерного. Тому вона намагається вишукувати слабкі місця Заходу, зокрема, США.

І тут є дуже чітка паралель із Сирією: коли режим Асада майже програвав, а політика Обами та Заходу в цілому була кволою, Путін побачив для себе можливість у Сирії. Маючи мінімум необхідних військових та економічних сил, він втрутився в ситуацію. І такою асиметричною війною йому вдалося відіграти ситуацію назад і залишити Асада на посаді. В результаті зараз із Росією мусять рахуватися в питанні врегулювання сирійського конфлікту.

Думаю, що росіяни, окрилені такими успіхами своєї асиметричної політики в Сирії, хочуть реалізувати подібний сценарій і у Венесуелі.

Крім того, Росія зацікавлена відшкодувати всі свої витрати на цю операцію прибутками від співпраці з режимом Мадуро.

Відправка Москвою до Венесуели невеличкої кількості російських солдат є просто «засвічуванням свого прапора» на цій території. Цей жест має, скоріше, політичне значення, а не є свідченням того, що Росія може якимсь чином змінити баланс сил у Венесуелі.

Як відомо, близько місяця тому повідомлялося, що Росія перекинула до Венесуели спецназ і представників спецслужб, які допомагали режиму Мадуро керувати кризою. Тут можна провести паралель із Україною, коли в 2014 році для того, щоб «розібратися з фашистами на Майдані», на Банковій і на місцях сиділи представники російських спецслужб, які «допомагали» тодішній українській владі. Хоча ми знаємо, скільки крові пролилося через цю «допомогу» в Україні, а у підсумку все це не пішло Януковичу на користь.

Всіма цими чинниками і обумовлена поведінка Росії щодо Венесуели.

Росія перекинула до Венесуели спецназ і представників спецслужб, які допомагали режиму Мадуро керувати кризою

Крім того, державний секретар США Помпео вже попередив у розмові міністра МЗС РФ Лаврова, що Штати не будуть толерувати такої поведінки Росії, та закликав припинити відправляти до Венесуели російських військовослужбовців.

А пару тижнів тому на форумах лунав натяк на те, що Пентагон відпрацьовує по Венесуелі певний сценарій, тому ймовірна військова кампанія по відношенню до цієї країни. Хоча поки що ми не спостерігаємо такого сценарію, я би не виключав таку можливість, оскільки Венесуела є важливою країною в регіоні, і США не можуть її залишити з її нинішніми проблемами, бо вона становитиме загрозу сусідам, союзниками та партнерам США.

Крім того, Венесуела становитиме загрозу можливістю дій іншого характеру, як, наприклад, торік, коли російські стратегічні бомбардувальники приземлялися в Каракасі. Це були демонстративні дії Росії. Путін нічого нового вигадати не може, тому повторює найкращі, як він вважає, сторінки радянської історії (пригадайте Карибську кризу 1962 року). Росія не розміщувала свої ядерні сили в цьому регіоні, але приліт стратегічних бомбардувальників у Каракас показує, що вона має щось подібне на меті. Це дуже вкладається у контекст ядерного шантажу, який застосовує Путін, передусім, проти США, щоб розхитати єдність їх позиції з європейцями. Штати розуміють, що не можна виключати того, що режим Мадуро із почуття вдячності до Путіна за те, що зумів утриматися при владі, дасть дозвіл на розміщення ракет або надасть для цього свої аеродроми. А це є безпосередньою загрозою національній безпеці США.

Наскільки ймовірний силовий сценарій у Венесуелі? Передусім, варто нагадати, що у Венесуелі вбивають протестувальників уже не перший день. Тамтешній уряд неспроможний вирішити найбільш болючі проблеми: нещодавно була проблема з електрикою, коли столиця і великі міста залишилися без світла, були перебої у водопостачанні, проблеми з їжею. Йдеться про базові речі виживання населення, не кажучи про якийсь економічний розвиток чи стабільність. За таких умов велика кількість населення перебуває на межі відчаю, а такі люди можуть бути організованими і протистояти поліції й військовим.

Тож конфлікт у Венесуелі не вирішений. Тим більше, там відбувся поділ, коли більша частина латиноамериканських країн приєдналися до США і Організації американських держав й підтримали опозиційного лідера Гуайдо в якості президента Венесуели, ба більше – деякі військові принесли йому присягу. Але далі цього справи не пішли. Тобто, з одного боку, є народ, який прагне змін і підтримує альтернативну кандидатуру лідера, але з іншого – є військові, більша частина яких підтримує Мадуро. Тому протистояння зберігатиметься, і, безумовно, воно має потенціал для того, щоб перерости у щось більше, ніж просто зіткнення на вулицях Каракаса.

Проте Росія, направивши свої військових, навряд чи буде просувати силовий сценарій. Їй, навпаки, більш вигідна стабілізація ситуації у Венесуелі та збереження режиму Мадуро, аніж нова війна. Росії у Венесуелі вигідніше утриматися і зберегти стабільність, аніж випустити демонів війни, бо їх  потім буде складно приборкати.

Крім того, якщо у Венесуелі розпочнеться щось на кшталт війни у Сирії, то США не будуть стояти осторонь. Для росіян головне – стабілізувати ситуацію, збергіши при владі Мадуро. Але існує інший ризик: навряд чи Росія добре розуміє венесуельців – країну з іншою культурою, глибокими проблемами, і через це росіяни можуть ненавмисне, не спеціально, а внаслідок певних своїх прорахунків та хибних оцінок спровокувати загострення. Така загроза сьогодні існує. 

Олександр Хара, експерт Фонду «Майдан закордонних справ»

Читайте останні новини України та світу на каналі УНІАН в Telegram