Учасники "нормандської четвірки" за столом переговорів / REUTERS

Зустріч лідерів України, Франції, Німеччини й Росії у Парижі цього тижня, метою якої були пошуки способів закінчити війну на Донбасі, закінчилася лише словами обіцянок, а насправді без жодного прогресу. Росія, будучи агресором, продовжує утримувати під контролем українські території, захоплені в 2014 році.

Новий український президент Володимир Зеленський показав, що на нього не можна просто натиснути  й змусити здатися, - пише New York Times. Тож тривалий мир в Україні не вдалося наблизити ані на дюйм. Хоч непохитність Зеленського стала полегшенням для мільйонів українців, непримиренність Володимира Путіна принесла кілька реалій, жодна з яких не означає нічого хорошого для Заходу в довгостроковій перспективі.

Читайте такожForeign Policy: Росії не потрібні шматки України, їй потрібні розмінні монети

З 2014 року Україні доводиться терпіти окупацію Луганська й Донецька войовничими формуваннями, які Кремль озброює, забезпечує й контролює. Війна відібрала життя понад 13 тисяч людей й поранила ще 30 тисяч. 1,5 мільйони місцевих мешканців були змушені стати переселенцями. Коли так звані «заколотники» зазнавали поразки взимку 2014-2015 років, Росія відправила війська, танки й ракетні установки, щоб врятувати своїх маріонеток. 17 липня 2014 року російська система «Бук» збила рейс MH17 компанії Malaysia Airlines, вбивши всіх 298 людей на борту. Постріл був виконаний з окупованої Росією території.

З боку Путіна умовою для його поїздки в Париж був початок переговорів про так званий «спеціальний статус» для підконтрольних Москві українських територій після проведення там виборів під наглядом ОБСЄ. Зеленський же не відступав від своєї передвиборчої обіцянки, що ніяких виборів не буде, поки Україна не поверне собі контроль над кордоном з Росією, всі іноземні війська не покинуть Луганськ і Донецьк, а озброєні Москвою бойовики не будуть роззброєні й розпущені. Наразі такий ланцюг подій здається не дуже ймовірним. Перед зустріччю Путін застеріг, що не буде жодних домовленостей з Україною без «схвалення» так званих «народних республік» в Донецьку й Луганську.

Тож в результаті після сфабрикованих Росією «виборів» український регіон площею понад 50 тисяч квадратних кілометрів і багатомільйонним населенням був би приречений залишитися під контролем головорізів, повністю залежних від Москви.

Читайте такожFinancial Times: Заходу доведеться обирати між незалежною Україною і дружбою з Росією

А нинішній розворот України до Заходу був би жорстко скалічений чи й повністю заблокований новими депутатами Верховної Ради з цих підконтрольних Кремлю регіонів. А якщо б вони зазнали поразки у парламенті й Україна знову задумалася про вступ в ЄС чи НАТО, Москва завжди з легкістю могла б відновити війну, називаючи її «проросійським повстанням».

«Президент Володимир Зеленський зробив мир центральним питанням його передвиборчої кампанії, тому що вірив у непохитну західну підтримку українського суверенітету. Вірогідно, від сильно прорахувався. Після п’яти років боїв, санкцій й обструкцій з боку Росії Захід, здається, зазнав впливу так званої «української втоми». Він би хотів, щоб проблема зникла, а певна формула дозволила зберегти обличчя (президента Дональда Трампа не було на зустрічі в Парижі, але вже сказав про своє бажання побачити повернення Росії в G8)», - пише видання.

Німеччина й Франція, які взялися за пошуки завершення війни в Україні, схиляються до «порозуміння» з Москвою. В Німеччині нещодавні опитування показали, що 69% німців хочуть «більше співпраці» з Росією, а лише кожен четвертий підтримує продовження санкцій, введених через війну в Україні. Німецький канцлер Ангела Меркель, яка піде з посади в 2021 році, дуже б хотіла увінчати свою спадщину дипломатичною перемогою.

Читайте такожBild: Путін водить всіх за ніс і на переговорах щодо України теж

Підхід французького президента Еммануеля Макрона, який приймав «норманську зустріч у Парижі, теж не здається Україні прийнятним. Він хоче «переосмислити» європейські «стратегічні відносини з Росією». Макрон переконаний, що страх Путіна перед розширенням НАТО й Євросоюзу на просторі колишнього СРСР, який Москва вважає своєю «безпечною зоною», підштовхнув російського президента до спроб «зупинити це». Його очікування здаються очевидними: якщо на переговорах дати Росії гарантії, що ніякого розширення на пострадянському просторі не буде, вона обов’язково стане відповідальною й лояльною частиною Європи. А усунути Україну як непотрібний подразник в європейських відносинах буде першим кроком в цьому напрямку.

«Але це євроцентрична зарозумілість. Вона передбачає, що Путін лише реагує на дії Заходу, а не переслідує власні цілі, сформовані на основі глибоких страхів й ненависті, мрій про славу й політичні потреби, від яких залежить його особисте виживання. Безумовно, Путін перетворив себе на президента війни. А такі президенти ніколи не йдуть. Їм потрібні війни, перемоги й завоювання, а також населення, яким легко маніпулювати», - йдеться в статті.

Сьогодні в Росії не важко побачити дитячі коляски у формі танків й чотирирічних дітей, які 9 травня марширують у формі Червоної армії часів Другої світової війни.

Читайте такожSüddeutsche Zeitung: Путін добровільно не погодиться на мир з Україною

«І все це тому, що Путіна тривожить НАТО? А плакати й пам’ятники Сталіну повернулися, тому що Путін переймається російською «безпечною зоною?» Російська «юнармія» вербує дітей з восьмирічного віку й налічує сотні тисяч членів. А в «патріотичних парках» по всій Росії діти можуть їздити на симуляторах танків, а старша молодь під наглядом може постріляти з автоматів Калашникова. Від 10 років – холостими патронами, а від 18 років – бойовими. Це НАТО і ЄС винні у такому насадженому державою військовому патріотизму?», - пише New York Times.

На Заході твердження про те, що зовнішня політика Росії - це продовження режиму Путіна, розцінюється як неприємне й набридливе, а той в загалі перешкода для гарантування миру. Тож зустріч у Парижі стала ілюстрацією скаліченого способу ліберальних буржуазних демократій вести справи з тоталітарними й авторитарними лідерами: перші хочуть миру, а другим потрібна перемога.

Читайте такожCNN: Відкритість Макрона до Росії випробовує терпіння союзників по НАТО

«Але, напевне, найбільша перешкода для чесного й тривалого миру – це те, що Путін не буде терпіти стабільну, заможну, демократичну й орієнтовану на Захід Україну. Росіяни почнуть запитувати: якщо українці (яких росіяни вважають «братніми» чи й взагалі «малоросами») можуть добре жити у справедливій і по-справжньому європейській державі, чому не можуть вони? Режим Путіна може не вижити, якщо мільйони росіян почнуть ставити це запитання. Тож він готовий далеко зайти, щоб цього ніколи не станеться. Зустріч в Парижі підтвердила цей намір», - зауважує видання.

Як говорив Вільям Шекспір, краще «скромний і мерзенний мир» ніж «відчайдушна й благородна війна». Але не варто себе обманювати. Паризька зустріч показала, що саме такий тип миру Україна найвірогідніше й отримає. А історичні прецеденти абсолютно відверто вказують на довгострокові наслідки: задобрювання агресорів завжди провокує у них ще більший апетит до агресії.

Читайте новини світу і переклади зарубіжної преси на каналі УНІАН ІноЗМІ