В яку гру грає Володимир Путін? 15 січні російський президент здивував усіх, хто стежить за Кремлем. У своїй промові перед федеральними зборами він оголосив про намір запровадити радикальні зміни в російській конституцій, які повинні бути схваленими на референдумі. Хоча суть цих змін досі нечітка.
Про це пише The Economist, додаючи, що це було не єдине потрясіння за вчорашній день. Прем’єр-міністр Дмитро Медведєв разом з усім складом уряду подав у відставку. Причини, чому його замінили невідомим «технократом», лишаються загадкою. Щоб зрозуміти, що відбувається, варто почати з простого факту. Впродовж останніх 20 років режим Путіна вбив багатьох людей і присвоїв надто багато мільярдів доларів, щоб у нього була можливість добровільно віддати владу. Відповідно до конституції РФ, Путін не може обіймати посаду президента знову після завершення поточного терміну в 2024 році. Адже існує обмеження, яке не дозволяє бути на найвищій державній посаді більше, ніж два терміни підряд.
Читайте такожCNN: Путін вірогідно почав підготовку до кінця свого президенства
Тому всі завжди припускали, що так чи інакше він спробує обійти правила, щоб лишитися головним. У нього вже є певний шаблон. Перші два президентські терміни Путіна пройшли в період 2000-2008 років. Після цього він став прем’єр-міністром на чотири роки, а Медведєв грав роль президента з «кастрованими» повноваженнями. В 2012 році Путін повернувся з несподівано зміцненими президентськими можливостями. Його другий термін поспіль почався в 2018-му. Єдиною загадкою було те, на яку посаду він перескочить в 2024-му році.
Ніхто досі не знає. Звісно ж, Путін знову може повернутися в крісло прем’єр-міністра. Аргументом на користь цього сценарію стала його заява, що зміни, які він пропонує, зроблять голову уряду більш могутнім з повним правом призначати членів свого кабінету. Останнє забезпечить парламент під повним контролем партії «Единая Россия». Інший цілком вірогідний варіант передбачає, що Путін збереже владу, очоливши слабо визначену Державну раду. Під час промови президент заявив, що цьому органу в ході «перебудови» потрібно дати більше влади.
Читайте такожЗміни до Конституції РФ можуть бути ухвалені до кінця весняної сесії – спікер Радфеду
Насправді, деталі не грають великої ролі. Росія – це диктатура, яка маскується під демократію. Електоральні успіхи Путіна базуються головним чином на економічному зростанні, яке, щоправда, вже лишилося позаду через корупцію, некомпетентність, кінець нафтового буму, й санкції Заходу після анексії Криму. А також на популярності його перезавантаження радянської імперії. Але ще більше ці успіхи завдячують підконтрольним державним телеканалам, блокуванню популярних опозиційних кандидатів, вербуванню номінальних «опозиційних» партій, а також арештам і залякуванням тих, кого не вдалося приручити. Вбивство політичних опонентів не йде на користь справжньому змаганню за владу.
Від того, ким буде Путін: президентом, прем’єр-міністром, головою Державної ради чи почесним керівником Національної асоціації мостів (саме таку посаду обіймав Ден Сяопін, щоб керувати Китаєм впродовж багатьох років після втрати більш престижного крісла), - у Росії залежить значно менше, ніж в умовах реальної демократії. Ніхто не знає, якою буде нова конституція РФ. Путін може вирішити, як і багато деспотів до нього, що вона ухвалення нової конституції перезавантажить усіх наявні обмеження термінів. Або, як і Си Цзиньпін у Китаї в 2018 році, він може просто скасувати визначення про кількість президентських термінів взагалі. Китайський лідер навіть не переймався тим, щоб проводити референдум, коли провів зміни, які дали йому право лишатися довічно при владі.
Читайте такожGlobe and Mail: Путін може продовжувати свої авантюри завдяки «газопровідній» політиці
Іншу модель пропонує Казахстан, де Нурсултан Назарбаєв, який очолив свою країну в 1990 році після проголошення незалежності, покинув посаду лише минулого року. Але при цьому він лишився як лідер керівної партії й носій титулу «лідер нації». Колись США протестували проти такого перекручування правил. В часи президенства Дональда Трампа вони цього не роблять. Американський лідер не приховує свого захоплення автократами. ЄС теж нічого не зробить, поки Путін приклеює себе до трону. Він стривожений підйомом Китаю й залежить від російського газу.
Світові автократи будуть стежити за подіями в Москві з великим інтересом, шукаючи корисні підказки від Путіна для себе в питанні продовження власного правління. Для демократів єдиним заспокоєнням буде те, що навіть довічне правління не триває вічно.
