Сезон заворушень на пострадянському просторі міг змусити Кремль сподіватися на спокійніший 2021 рік, а також подумати про те, як зберегти свій вплив з обмеженими ресурсами.
Про це пише Radio Free Europe/Radio Liberty, нагадуючи, що в серпні фальсифікація виборів змусила сотні тисяч білорусів вийти на вулиці Мінська. Протести затягнулися на довго, змусивши автократа Білорусі Олександра Лукашенка звернутися до Москви по скупу підтримку.
У вересні тліюча війна у Нагірному Карабасі спалахнула з новою силою. В результаті Туреччина втрутилася в конфлікт, в якому Росія досить довго була головним арбітром. У жовтні політична опозиція в Киргизстані штурмувала урядові будівлі в Бішкеку. Зрештою, лояльному до Кремля президенту країни довелося піти у відставку через страх перед кровопролиттям. А в листопаді на президентських виборах в Молдові проросійський лідер програв у сутичці з суперницею, яка виступає за більш тісні зв'язки з Європою. Це теж завдало удар по інтересам Москви.
Читайте такожSüddeutsche Zeitung.: Путіну, здається, вже набридло бути президентом РосіїВсі ці політичні кризи посусідству з Росією привернули увагу Кремля. Але тепер він відреагував більш стримано, ніж у попередні роки. І це співпало з його переоцінкою геополітичних пріоритетів й доступних інструментів для їх досягнення. Москва шукає спосіб вести більш прагматичну політику в регіоні, який вона довго називала своєю "сферою впливу".
"Російське розуміння впливу зміниться. Це природний наступний крок у її постімперській трансформації", - сказав російський зовнішньополітичний аналітик Федір Лук'янов, який дає поради Кремлю.
Імідж повсталої Росії, готової захищати те, що вона називає своїми інтерсами на просторі колишнього СРСР, був підкріплений вторгненням в Грузію у 2008 році і в Україну в 2014-му. Президент Володимир Путін намагався закріпити статус Росії як головної сили в регіоні. Хоча публічно він часто говорив про право країн самостійно вирішувати свої проблеми, виступаючи при цому проти впливу Заходу.
Але 2020 рік породив щось схоже на ідеальний шторм повстань, який простягається від Білорусі до Молдови і далі через Південний Кавказ до Центральної Азії. І хоч Москва, здавалося б, мовчки спостерігала за подіями, аналітики кажуть, що менш агресивна позиція - це свідчення її більш продуманого підходу, заснованого на розумінні обмеженності власних можливостей. Однак, це не геополітичний відступ.
Читайте також"Як в часи пізнього СРСР": американський історик оцінив настрої росіян щодо Путіна"З точки зору Москви, всі країни, які виникли з республік колишнього СРСР, тепер самі по собі. Для Росії через 30 років після радянського падіння це все іноземні країни. Емоції відділені від політики: більше немає жодної емоційної прив'язаності і жодних знижок не буде", - сказав директор московського "Центру Карнегі" Дмитро Тренін.
RFERL припускає, що новий підхід Москви може бути пов'язаний з фінансовими причинами. Євразійський Союз повинен був стати суперником Євросоюзу й об'єднати 200 мільйонів людей на пострадянському просторі. Але глибокої інтеграції не відбулося після того, як Росія відмовилася фінансувати проект. Тим більше, інші країни-учасниці занепокоєні, що він був створений з політичних мотивів.
Західні санкції не сильно вплинули на зовнішню й внутрішню політику Росії. Але в поєднанні з пандемією COVID-19 вони вдарили по російській економіці достатньо сильно, щоб змусити Москву переосмислити свій підхід до регіону. Так вважає експерт з російської військової й політичної стратегії в Texas A&M's Bush School й Університеті морської піхоти США Юваль Вебер.
Лідери пострадянських країн, які використовували обіцянки про підтримку Росії в передвиборчих кампаніях, тепер постали перед великим тиском. Оскільки цієї підтримки більше немає. Фактично Росія намагається економічно виправдати свою зовнішню політику.
"Коли ти не надсилаєш гроші, люди не відповідають на твої дзвінки так швидко, як раніше", - сказав Вебер.
Читайте такожAtlantic Council: Розпад СРСР досі триваєРосія точно не відмовилася від ролі в регіоні, яку вона переслідувала. На Південному Кавказі після очевидних вагань вона розширила свою військову присутність, домовившись про розгортання так званих "миротворців" в Нагірному Карабасі. Але це також легітимізувало активне втручання Туреччини в конфлікт, яка виступила союзником Азербайджану. Турецькі сили теж будуть частиною сил, які стежать за збереженням перемир'я.
Путін продовжує активно підтримувати інших лідерів в регіоні, користуючись традицією, заснованою на особистій лояльності й обіцянках.
"Ми зробимо все, щоб підтримати вас як главу держави", - сказав Путін киргизькому президенту Соронбаю Жеенбекову 28 вересня. А трохи більше, ніж через два тижні після того Жеенбеков пішов у відставку після протестів, спровокованих фальсифікацією парламентських виборів. Москва не виконала обіцянку і не виступила на його боці.
Як і Євразійський Союз, інші міжнародні проекти на чолі з Москвою провалилися. План створити повністю інтегровану союзну державу Росії й Білорусі теж не зайшли далеко. Хоча Олександр Лукашенко опинився під великим тиском вимог виконати всі вимоги Москви, щоб вона підтримала його уряд в скрутний момент. Однак, російська сторна все одно не прийшла на порятунок Лукашенка, щоб не налаштували проти себе білорусів, які проти свого давнього автократа.
Читайте такожForeign Policy: Лукашенко втрачає лояльність служб безпекиБез сумніву, саме політична криза в Білорусі, а не війна в Нагірному Карабасі чи протести в Киргизстані, стала найбільш болючою проблемою для Кремля. Режим, який Лукашенко збудував за 26 років правління, дуже схожий на той, який Путін очолює в Росії. Це супер-президентські системи, які відверто ворожі до Заходу й зосереджені на тому, щоб придушити будь-які протести, перш ніж вони вийдуть з-під державного контролю.
"Не можна просто відкинути події в Білорусі. Лукашенко діє так само, як і Путін в схожих ситуаціях. І якщо в Білорусі повстання виявиться можливим, тоді не можна відкинути щось подібне й в Росії у 2024-му", - сказав політолог і колишній спічрайтер Кремля Аббас Галлямов.
Вас також можуть зацікавити новини:
- New York Times: Кремль вперше не використав шанс розв'язати війну, як в Україні
- National Interest: Перемир'я в Нагірному Карабасі може закінчитись війною між Вірменією й Туреччиною
- Rzeczpospolita: Кремль відчиняє свої двері для опозиції Білорусі
- Washington Post: Війна в Україні повинна нагадати ЄС, чому автократи - погані сусіди
- Foreign Policy: Китай поводиться більш агресивно з тих же причин, що і Росія
